Амаркорд (Збірка)
Шрифт:
Їх не визнавали за сім’ю навіть родичі. Лише після одруження батьків я вперше побачила обидвох своїх бабусь, дідусів і ще масу різних незнайомих людей, які досі соромилися позашлюбної онуки і яких відтепер я мала вважати найріднішими. Не можу сказати, щоб нововведення в наш побут на зразок недільних сімейних обідів із численними родичами викликали у мене захоплення, тим більше що через це ми з батьками тепер украй рідко на вихідні їздили в ліс, бо майже щотижня приїздили в гості родичі, ще рідше ходили на морозиво утрьох, бо родичі відвідували нас навіть серед тижня, ніби намагалися надолужити втрачене за 12 років розлуки.
Коли мені виповнилося 13, у мене народилася сестричка, і я вперше зрозуміла, чому це число називають «чортовою дюжиною». Малеча плакала ночами й не давала спати, мама з татом ходили роздратовані й часто не розмовляли одне з одним. Численні родичі й обидві бабусі намагалися
Ще через рік від нас пішов тато. Мама сказала мені, що він покохав іншу жінку. Зараз у них із цією жінкою п’ятеро дітей, а у мами ще двоє із другим чоловіком. Я дуже рідко спілкуюся з мамою і ще рідше — з батьком.
Свого часу батько хотів бачити мене дослідницею національного фольклору, закоханою в сиву давнину. Більше того, він мріяв, що саме мені вдасться нарешті на підставі архівних матеріалів довести, що Тигирин, по-перше, давніший за Львів, по-друге, що його роль в історії Галичини значно вагоміша за роль решти міст регіону. Те, що я вирішила досліджувати явище тигиринського феномена, спочатку трохи розчарувало його, він вважає тему ще занадто «свіжою» для наукового дослідження, а також без особливого захоплення ставиться до модного в сучасній науці інтердисциплінарного методу. Але згодом батько змирився і тепер був би щасливий, якби я нарешті захистилася «хоч із якоюсь» темою.
Досягнувши зрілого віку, він цілком полишив свої прогресивні погляди і став затятим традиціоналістом. Дванадцять років, прожитих не в шлюбі, вважає найбільшим гріхом свого життя, і всі неприємності, які трапляються з ним тепер, сприймає як покарання за цей гріх. Змінилося і його ставлення до жінок. Нова дружина батька має незакінчену середню освіту й питає дозволу навіть на те, щоб піти до сусідки по сіль. Саме таку роль жінки в суспільстві мій батько тепер вважає єдино правильною. Моя робота в КРІСі-2 непокоїть його, він вважає, що це відволікає мене від серйозної науки і привчає до поверховості, притаманної журналістам, не кажучи вже про те, що така робота «не для жінки», щоправда, останній аргумент він висловлює не дуже переконано, бо роботу на сьогоднішній день знайти непросто, а оскільки я жінка неодружена, то мушу перебиватися «чим Бог дає». Підозрюю, якби я раптом вийшла заміж, надію на що батько, здається, вже втратив, він був би категорично проти, щоб я працювала в газеті, та й узагалі щоб працювала, хоч і свідомий того, що я навряд чи поділяю його погляди. Останнє він вважає своїм покаранням за гріх розлучення.
Не так давно батько почав дошукуватися причин такого покарання й навіть ходив зі своєю проблемою до ворожки та ясновидиці, що «віщує та пророкує долю», на ім’я Василина. Василина сказала батькові, що коли зачаття першої дитини відбулося у третій день Великого посту, а вона підрахувала, що так було в день мого зачаття, дитина обов’язково розчарує батьків. Бо це Божа кара за порушення церковної заборони. Мені здається, що підсвідомо батько вже змирився з цим прогнозом і тепер кожен мій крок сприймає як його підтвердження. Для того, щоб спокутувати несвідомий гріх (адже на момент мого зачаття батько ще не був віруючим), він вирішив постити протягом двох тижнів кожного місяця. Його дружина навіть потай скаржилася мені, що це надто строгий піст, він не вживає у їжу нічого, окрім хліба й води, і навіть не спить у подружньому ліжку, аби уникнути спокуси.
Но камєнтарь, тіпа
Олежик Трав’янистий прийшов працювати до КРІСа-2 із «Подробиць» після того, як звільнився (за версією Сніжани — його звільнили) із «Документів і аргументів», куди він потрапив після роботи в «Аргументах і подробицях». Усюди він починав працювати верстальником, потім писав першу статтю, стаття подобалася керівництву, йому замовляли наступні, він ставав ведучим популярної рубрики, а потім раптово звільнявся (чи його звільняли). Сніжана пояснює повторюваність цього сценарію тим, що Олежик, по-перше, видавав передруки з Інтернету за власні тексти, а по-друге, його підозрювали у дрібних кишенькових крадіжках.
В «Аргументах і подробицях» Олежик друкував огляди нових комп’ютерних ігор під псевдонімом Сєня. Написано це було, за визначенням самого автора, «маршрутковим сленгом»: «Ну, чувакі, значіться, так. На коксі тіпа ця фігня не канає, бля. Тута тіпа лучче кіслата тіпа. Дозняк мінімальний дета до пятого уровня, а там можна і ширку, на хуй. Ну кокс тіпа тоже, но менше…» Деякі особливо сміливі запозичення із живого розмовного мовлення
редакційна цензура вилучала, але рубрика була доволі популярною, аж поки хтось не написав до редакції, з якого сайта передирає свої огляди Сєня.У «Документах і аргументах» Олежик писав про плітки із життя голлівудських зірок, супроводжуючи їх коментарями у стилі: «май харт вил ґо он!!!!», «брак відповідних слів», «но камєнтарь, тіпа». У «Подробицях» уже піднявся до кінорецензій: «Тьолкі-падружки у новому фільмі Лінча „Малхоланд драйв“ на початку тіпа нєзнакомі, зато потім їх не одрізнить од лесбіянок». Або «Наша любіма Софочка Лорен, якій цього року бамкнуло вже ого-го років, на екрані тіпа як новенька».
У КРІСі-2 Олежик вів рубрику «Антисуржик від Франя», у статтях якої дописував на різноманітні теми українізованим та ошляхетненим варіантом «маршруткового сленгу». Ідея цієї рубрики належала Соломонові Айвазовські, він же особисто затверджував кожну публікацію Олежика. Метою публікацій було не стільки відображення того, як насправді говорять підлітки на тигиринських вулицях, як створення мови, що нею вони мали б говорити, на думку Олежика та пана Айвазовські. Наприклад, коли йшлося про алкоголь, то замість запозиченого з російської «бухло», «водяра», «вінчик» чи «закусон» (варіант «хавка») пропонувалося казати: «випивон» (менш вульгарне), «сивуха» (за Котляревським), «vіno» (поближче до Європи) та «їдження» (діалектне). Замість розповсюдженого «по кайфу» пан Айвазовські наполягав на конструкції «за кайфом», бо так звучить більш по-українськи. Аби уникнути кальок із російської, пан Соломон спонукав Олежика вживати латинізовану лексику, в результаті «Антисуржик від Франя» був багатий на різноманітні: «інстракшн», «доксторідж», «хедофіс», «лінканути», «крекнути» і «вестибулярніше». З часом пан Айвазовські став довіряти Олежику й пускав його дописи в друк без перечитування. Деякі із цих невідредагованих статей Франя залишали враження, ніби автор не до кінця розуміє значення тих чи інших слів латинського походження. Наприклад, «посполитіший» часто в контексті можна було зрозуміти, як аристократичний, «стокротка» чомусь ставала «квіткою з вазонка фіолетового кольору з шорсткими листками», а «дереворити» виявлялися «малюнками на міді». Хоча, можливо, це був «свідомий пришпил», і Франьо розраховував на ерудицію читача, який побачить у такій зміні семантики тонку гру.
Лексичне новаторство Олежика та пана Айвазовські не обійшло стороною і матюків. Замість виразу «бля буду» Франьо пропонував говорити «Ой лишенько!» (як варіант «Ой лишенько ж моє!», наголос на «о»), паразитне «сука» заміняти на «джура», а немилозвучне «іди на хуй» усунути значно більш автентичним «звійся геть!». Не знаю, чи прижилися його пропозиції серед читачів КРІСа-2, але в редакції антисуржиком від Франя активно послуговувалися.
Минуло більше року після того, як Олежик почав працювати у КРІСі-2, коли в редакції вперше сталася крадіжка. У Сніжани Терпужко вкрали гаманець із останніми 10 гривнями. Проведене внутрішнє слідство не дало результатів. Сніжана підозрювала Олежика, але пан Айвазовські категорично відмовився розділити ці підозри. Сніжані компенсували втрати і звільнили охоронця, який у той день чергував на вході до редакції.
За кілька місяців крадіжка повторилася. Жертвою знову стала Сніжана. Їй знову не повірили.
Другий труп невідомого
Під такими заголовками вийшли через тиждень після зникнення містера Арнольда три найпопулярніші газети нашого міста — «Подробиці», «Документи і аргументи», «Аргументи і подробиці». Усі вони розповідали про понівечений труп повнуватого чоловіка середнього віку, знайдений вночі біля смітника однієї з новобудов. Біля тіла не виявили жодних документів, а відрізана голова щезла. «Ведеться робота із встановлення особи потерпілого, — писали газети. — Слідство розробляє дві робочі версії. Версія перша: цією особою може бути зниклий кілька днів тому за дивних обставин громадянин Голландії, який проходив двотижневе стажування у газеті КРІС-2. Версія друга: у місті з’явився серійний убивця».
Нижче цієї статті у «Подробицях» була розміщена реклама однієї туристичної фірми: «Суперпропозиція! Зимовий відпочинок у Карпатах! Незабутні враження — 15 днів без ночівлі всього за 200 у. о.».
Сніжана Терпужко
Ця тендітна жіночка, безумовно, належить до найколоритніших особистостей КРІСа-2. Легенди про неї настільки тісно переплелись із епізодами з реального життя, що відрізнити перші від других сьогодні вже практично неможливо, і доводиться сприймати Сніжану Терпужко як живе втілення легенди, а легенду про неї — як логічне продовження прототипа.