АТО. Історії зі Сходу на Захід

– І що далі? Після концерту? Ти ж не зможеш усе життя тікати від себе? – сказала Ліна.

– У Луганську в мене було багато планів. Цього року я закінчила лінгвістичний факультет. Планувала йти на магістра. Потім мала поїхати в США на півроку до знайомих тата для того, щоб підтягнути свою мову. Мама хотіла влаштувати мене викладачкою в ліцей іноземних мов. Навіть з якимось хлопцем мене планували познайомити в США. Моє життя було розплановано по тижнях. А мрії припадали пилом. А зараз я не хочу планувати. Я не знаю, що буде завтра. Можливо, завтра я буду стопити машину, а замість того побачу російський танк. Але сьогодні я маю право жити й втілювати свої мрії. Правда ж? Автостоп не закінчується Україною. Я не бачила Європу, Азію, Америку, Африку...

До компанії підійшла дівчина, що тримала в руках білий конверт.

– Привіт! Толік, Оксана, Ангеліна? Це ви по квитки?
– спитала вона.

– Так.

Дівчина простягнула конверт, а Толік віддав їй гроші.

– Хорошою концерту вам, – сказала вона.

– Чекайте, - зупинив її Толік, який побачив на конверті дивний напис. – Тут написано АТО?

– Так, перші букви ваших імен. Щоб не забути. Ангеліна, Толік, Оксана.

Дві дівчини й хлопець перезирнулися. Де б вони не були, їхнє місто завжди буде з ними...

Епілог

Ксюша й Ангеліна пішли до своєї квартири, а Толік – до готельного номера.

– Він тобі сподобався? – спитала Ліна нову подругу відразу ж після прощання з хлопцем.

– Він був там... Він герой. Ще й мучиться сумлінням через те, що він знову не там. і

– Бачила його м’язи? Він казав; що займатися почан лише цього літа. І вже таким сильним став.

– Так... Саме через це він мені й подобається. Він справжній... Ця ситуація, вона показала, хто є ким... Але... У нього в серці ще живе інша. Це видно по його очах. Він живе нею.

– Хіба?..

Толік тим часом не міг знайти причини набрати номер Ксюші. Вона заполонила його думки. Нарешті він натиснув на дисплей свого телефона.

– Я на концерт буду їхати з Києва, але через Чернівці Можливо, ти погодишся сісти до мене в авто, щоб я знову тебе підвіз? – спитав він.

– Було б чудово, – усміхнулась дівчина.

А вже через тиждень Ангеліна, Толік і Оксана стояли на стадіоні у Львові поруч. Разом із десятками інших українців з кожного міста України. На сцені співай

Вакарчук, а на їхніх обличчях періодично з’являлися то сльози, то усмішка. І там було зовсім не важливо звідки ти. Там всі були одним цілими. Ксюша стрибала так високо, що їй інколи здавалось, в один момент вона здійметься кудись у небо. Толік відчував, як зливається з натовпом, рухаючись з ним в одному ритмі. Ліна піднімала руки вгору й заплющувала від насолоди очі, щиро усміхаючись і підспівуючи. Вона ловила музику руками. Вони нарешті були щасливими. АГО – це чудова можливість відчути один одного й стати одним цілим.