Божі воїни

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

у якому літо Року Божого 1428, проведене в любій та милій ідилії, проминає для Рейневана, мов якась швидкоплинна миттєвість. Аж хотілося б на цьому закінчити історію стандартними словами: “Потім вони жили довго і щасливо”. Але що з того, що хотілося б, якщо, на жаль, це неможливо.

Рейневан пролежав у монастирській інфірмерії до Трійці, першої неділі після Зелених Свят. Рівно десять днів. Зрештою, порахував він ці дні вже постфактум: через гарячку, яка поверталася хвилями, із самого перебування й лікування він пам’ятав небагато. Пам’ятав Ютту де Апольда, яка проводила чимало часу при його ложі недуги, пам’ятав товстеньку інфірмерку, яку звали — вельми влучно — сестрою Мізерикордією. Пам’ятав абатису, яка його лікувала, — високу, серйозну черницю зі світлими сіро-блакитними очима. Пам’ятав процедури, які вона йому робила, з біса болісні, які неодмінно приводили до гарячки й маячні. Однак саме завдяки цим процедурам він усе ще мав руку й міг нею так-сяк володіти. Він чув, про що говорили черниці під час процедур, — а говорилося і про ключицю, і про плечовий суглоб, а також про підключичну артерію, про паховий нерв, про лімфатичні вузли, про фасції. Він чув достатньо багато, щоби розуміти, що від багатьох поважних проблем врятували його медичні знання абатиси. А також медикаменти, які вона мала і які вміла застосовувати. Деякі з ліків були магічними, деякі з них Рейневан впізнавав: або за запахом, або за реакцією, яку вони викликали. Застосовувався як додекатеон — значно сильніший, ніж той, який вдалося дістати в Олаві, так і перістереон [284] , дуже рідкісний, дуже дорогий і дуже ефективний засіб проти запальних станів. До рани, що кілька разів відкривалася, абатиса застосовувала ліки, відомі під назвою garwa [285] , секрет яких прибув, казали, аж з Ірландії, від тамтешніх друїдів. Рейневан упізнав також за дуже характерним маковим запахом вундкраут [286] , магічне зілля Валькірії, яким жерці Вотана лікували поранених після битви в Тевтобуржському лісі. Запах сушеного листя блекоти зраджував ієроботан [287] , а запах тополиної кори — левкіс, два сильні засоби від гангрени. Плауном пахла присипка, яка називалася lycopodium bellonarium [288] .

284

Peristereon (гр.) — вербена.

285

Garwa (верхньонім.) — тисячолисник.

286

Wundkraut (нім.) — арніка.

287

Hierobotane (гр.).
– вербена.

288

Lycopodium (лат.) — плаун.

А коли почали застосовувати lycopodium bellonarium, Рейневан уже міг вставати. Пальці лівої руки більше не німіли, він міг тримати в них різні предмети. Завдяки цьому він мав змогу допомагати черницям у лікуванні Самсона, який, хоч і був притомний, підводитися все був не в стані.

* * *

Ютта не відходила від Рейневана ні на крок. Її очі блищали від сліз та любові.

* * *

Війна, про яку вони вже встигли забути, нагадала про себе незабаром після Трійці. Вранці першого дня червня Рейневана, Ютту та черниць з Білого Костелу стривожив гуркіт гармат, який долинав із заходу. Ще до того, як до монастиря дійшли перші докладні відомості, Рейневан уже здогадувався в чім річ. Ян Колда з Жампаха не відступив разом з армією Прокопа Голого, залишився у Шльонську, за мурами замку у Шленжі. Він сам та його розбійницька дружина були для сілезців більмом на оці і шпичаком у задниці, бо занадто докучали, аби їх можна було терпіти. Сильний та озброєний важкими бомбардами вроцлавсько-свидницький контингент узяв шленжанський замок в облогу й розпочав обстріл, закликаючи Яна Колду здатися. Колда, як доносила стоголоса чутка, у відповідь застосував до обложників популярну в народі назву чоловічих статевих органів і запропонував їм зайнятися взаємним самцеложством. Після чого відповів зі стін вогнем власної артилерії.

Перестрілка тривала тиждень, і протягом тижня Рейневан аж згорав від кортячки вирушити під Шленжу і якось допомогти Колді, от хоч би й диверсією та саботажем. Він ледве ходив, про їзду верхи міг лише мріяти, але рвався в бій. Край цим пориванням поклала й остаточно перешкодила воєнним планам Ютта. Ютта була категоричною. Вона поставила ультиматум: або вона, або війна. Рейневан вибрав її.

Яи Колда з Жампаха оборонявся протягом наступного тижня, завдаючи сілезцям настільки дошкульних втрат, що коли він нарешті вичерпав можливості подальшого опору, то мав сприятливу позицію в переговорах. Наступного дня після святого Антонія [289] він капітулював, але на почесних умовах, з обіцянкою вільного відступу до Чехії. Що ж до шленжанського замку, то щоб він, боронь Боже, не прислужився якомусь наступному Колді, сілезці його зруйнували, не залишивши каменя на камені.

289

Наступного дня після святого Антонія — 14 червня.

Про всі ці подробиці Рейневан дізнався від городника, який працював у грангії при монастирі й мав — крім надійних джерел інформації — любов до пліток і самородний талант до них. Після падіння Шленжі городник приніс плітки доволі тривожні. Шльонськ нарешті охолов після гуситського великоднього рейду. І почав реагувати. Різко й досить криваво. Ешафоти стікали кров’ю тих, хто злякався в бою або укладав угоди з чехами. Шкварчали на багаттях прихильники гусизму і ті, кого лише підозрювали в такій прихильності. Конали на колесах та на шлях селяни, які співпрацювали з гуситами. Шибениці вгиналися під тягарем тих, на кого були доноси. При цій же нагоді катували та страчували тих, хто взагалі не мав із гусизмом нічого спільного. Зрештою, тих же, що й завжди: євреїв, вільнодумців, трубадурів, алхіміків та баб-абортувальниць.

Безпечний, здавалось би, прихисток за монастирською стіною раптом перестав бути затишним. Рейневан, який уже одужував, зривався, весь у холодному поту, на кожен дзвінок або калатання у ворота. І засинав з полегшенням, дізнавшись, що це не Інквізиція і не Біркарт Грелленорт. Що це тільки торговець рибою із товаром.

* * *

Минав час, спокій, догляд і процедури робили свою справу. Рани гоїлися — поволі, але надійно. Після святого Антонія Самсон почав підніматися, а після Гервасія і Протасія [290] почувався вже настільки добре, що почав допомагати городникові в роботі. Рейневан же видужав настільки, що йому перестало вистачати контакту з Юттою за посередництвом лише очей та рук.

290

19 червня.

Надійшла купальська ніч. Клариски з Білого Костелу відзначили її додатковою месою. А Рейневан та Ютта, під зацікавленими поглядами черниць, побігли до лісу шукати цвіту папороті. Уже в смузі беріз на узліссі Рейневан пояснив Ютті, що цвіт папороті — це легенда, тож його пошуки, хоча й романтичні та збудливі, у принципі, позбавлені сенсу, і часу на них трохи шкода — хіба що є аж таке сильне бажання вшанувати вікову традицію. Ютта досить швидко визнала, що хоч вона й вельми шанує традицію, проте прагнула б використати коротку червневу ніч краще, розумніше і з більшою приємністю.

Рейневан, який думав так само, розстелив на землі плащ і допоміг їй роздягнутися.

— Adsum favens, — шепотіла дівчина, поволі й поступово виринаючи з одягу, мов Афродіта з морської піни. — Adsum favens et propitia, приходжу, сповнена доброзичливості й милосердя. Годі плакати й нарікати, геть відчай! Завдяки моїй турботі вже видно твій порятунок ^{47}.

Вона шепотіла, а перед очима Рейневана поставала краса. Сліпуча краса наготи, слава лагідної жіночності, Грааль, реліквія, святиня. Перед його очима відкривалася сіоппа ап§е1іса1:а, достойна пензля відомих йому майстрів, таких, як Доменіко Венеціано, Сімоне да Сієна, Фламельський майстер, Томмазо Мазаччо, Мазоліно, брати Лімбург, Сасетта, Ян ван Ейк. І тих, яких він знати ще не міг, які лише мали з’явитися. Імена яких — Фра Анджеліко, П’єро делла Франческа, Квартон, Рогір ван дер Вейден, Жан Фуке, Гуго ван дер Гус — захоплене людство ще тільки мало дізнатися.

— Sit satis laborum, — шепнула вона, обхоплюючи його шию. руками. — Нехай уже буде кінець мукам.

Побачивши, що поранене плече все ще дошкуляє Рейневанові, Ютта взяла ініціативу в свої руки. Поклавши його навзнак, з’єдналася з ним у позиції, в якій поет Марціал зазвичай описував Гектора та Андромаху.

Вони кохалися, як Гектор і Андромаха. Кохалися в купальську ніч. Звідкілясь з височини звучали хори, не виключено, що ангельські. А навколо танцювали, підспівуючи, лісові феї.

Auf Lohanni blunt der Holler Da wird die Liebe noch toller ^{48}!

* * *

У наступні ночі — а часто і дні — вони вже не завдавали собі клопоту бігати до лісу. Кохалися відразу ж за монастирськими стінами, у розпеченому сонцем сховку серед кущів тернини й бузини. Кохалися, а навколо — навіть удень — витанцьовували лісові феї.

Petersilie, Suppenkraut w"achst in uns’ren Garten Sch"one Jutta ist die Braut, soli nicht l"anger warten Hinter einem Holderbusch gab sie Reynevan den Kuss Roter Wein, weisser Wein, morgen soli die Hochzeit sein ^{49}!

* * *

Монастир у Білому Костелі був поділений на три частини, які викликали в Рейневана непереборну асоціацію з трьома колами втаємничення. Перше коло — звісно, анітрохи не кругле за формою — становила господарська частина монастиря, сад, інфірмерія, маленька трапезна й дорміторій [291] конверс, а також спальня та приміщення для гостей. Друге коло, серцевину якого становив костел, був недоступним для гостей, у будинку при костелі містилася бібліотека і скрипторій, а також помешкання абатиси. Третім колом була цілком і повністю ізольована клаузура, головна трапезна й дорміторії черниць.

291

Спальне приміщення.

Клариски з Білого Костелу дотримувалися — принаймні про людське око — суворого чернечого уставу. Пости були строгі, м’ясо в монастирському меню не з’являлося. Зберігали мовчання під час трапез, велика тиша була обов’язковою від комплети до конвентуальної меси [292] . Весь їхній день займали робота, молитва, покута і медитація, на власні справи та відпочинок відводилася тільки одна година, за винятком п’ятниці, коли відпочинку не було взагалі. Конверси (крім Ютти, їх у монастирі було чотири, усі — панни зі знатних родів) мали дуже полегшений устав, їхні обов’язки зводилися, в принципі, до участі в месі та до навчання, від них не вимагали навіть участі в молитвах.

292

Меса, в якій беруть участь усі ченці монастиря.