Божі воїни

Рейневан вірно тримався товариства. Він і сам, що й казати, мав охоту веселитися, святкувати, щиро тішився таховською перемогою, та й менше непокоївся про Шарлея. Маршрут йому підходив: адже він мешкав на Новому Місті. А на Сукенницьку, до аптеки “Під Архангелом”, де сподівався зустріти Самсона Медка, піти не міг. Від цього наміру він відмовився остаточно. Він боявся наразити таємний заклад на спалення, а чеських алхіміків і магів — на деконспірацію. І на ще гірші речі. А ризик був. У веселому натовпі “Під Кобилою” перед його очима кілька разів промайнула сіра постать, сірий каптур і сіре обличчя шпика. Флютик, як з’ясувалося, не відступав ніколи.

Тож він веселився, але ощадливо, не переборщував з пиятикою, хоча магічні відвари, які він вживав на Сукенницькій, робили його стійким до різноманітних токсинів, у тому числі й до алкоголю. Однак врешті-решт він наважився покинути товариство. Забава “У Мейзліка” вже доходила — а частково навіть дійшла — до етапу, який Шарлей називав “вино, спів, блювання”. Жінка була виключена з переліку зовсім не випадково.

Рейневан вийшов на вулицю, перевів подих. Прага стихала. Звуки гучних забав потрохи починали поступатися хорам надвлтавських жаб і цвіркунів з монастирських садів.

Він пішов у напрямку Кінської брами. З корчем і пивничок, повз які він проходив, долітали кислі запахи, розлягався брязкіт посуду, дівчачі верески, уже дещо сонні рики й дедалі більш незлагоджені співи.

J'a reznik, ty reznik, oba reznici Pudem za Prahu pro jalovici Jak budu kupovat, ty budes smlouvat Budem si patenky hezky namlouvat!

Повіяв вітерець, приносячи запах квітів, листя, шламу, диму та бозна-чого ще.

І крові.

Прага далі смерділа кров’ю. Рейневан усе ще чув цей сморід, який його переслідував, усе ще мав його в ніздрях. Відчував викликану цим смородом тривогу. Перехожих було дедалі менше, Неплахових шпиків поблизу не було ні слуху ні духу. Але тривога не зникала.

Він звернув у Стару Пасіржську, потім з Пасіржської — у вуличку, яка називалась “У Ямі”. Ідучи, думав про Ніколетту, про Катажину Біберштайн. Він думав про неї інтенсивно — і швидко відчув наслідки цих думок. Спогади поставали перед його очима так живо й реалістично, з такими подробицями, що скоро це стало нестерпно — Рейневан мимоволі зупинився і роззирнувся. Мимоволі — адже він знав, що однаково не було куди піти. Уже в серпні 1419 року, через якихось двадцять днів після дефенестрації, у Празі зруйнували всі до одного борделі, а всіх до єдиної веселих дівчат прогнали за міські стіни. У питанні суворості звичаїв гусити були дуже суворими.

Реалістичний і сповнений подробиць спогад про Катажину викликав також інші асоціації. Помешкання в будинку на розі вулиць Святого Щепана і На Рибнічку, що його Рейневан ділив із Самсоном Медком, мало господиню, пані Блажену Поспіхалову, вдову, багату на принади жінку з гарними блакитними очима. Ці очі кілька разів зупинялися на Рейневанові настільки промовисто, що він міг підозрювати її милість Блажену в охоті на те, що Шарлей зазвичай розлого окреслював як “ґрунтоване виключно на пожаданні поєднання, яке не є плодом санкціонованого Церквою союзу”. Решта світу окреслювала цю річ значно коротше — і значно крутішими словами. А гусити ставилися до речей, які так круто окреслювалися, з великою суворістю. Зазвичай, щоправда, вони робили це радше напоказ, але ж ніколи не було наперед відомо, з чого і кого вони захочуть зробити показуху. Так що хоча Рейневан і розумів погляди її милості Блажени, проте вдавав, ніби не розуміє. Частково зі страху накликати на себе клопоти, а частково — і навіть більшою мірою — з бажання зберегти вірність своїй коханій Ніколетті.

Із задуми його вирвало відчайдушне нявчання, з темного провулка праворуч вискочив і погнався вулицею величезний рудий котяра. Рейневан негайно додав ходи. Кота могли, звичайно, сполохати Флютикові шпики. Але це могли бути й звичайні грабіжники, які чатували на самотнього перехожого. Смеркало, ставало безлюдно, а коли ставало темно і безлюдно, вулички Нового Міста вже не були безпечними. А надто тепер, коли більшість міської сторожі мобілізували до армії Прокопа, одинокому перехожому не належало швендяти по Новому місті.

Тому Рейневан вирішив не бути одиноким. За кільканадцять кроків перед ним ішли двоє пражан, Щоб їх наздогнати, йому довелося неабияк постаратися, вони йшли швидко, а почувши звук його кроків, явно додали ходи. І раптом звернули в провулок. Він увійшов туди за ними.

— Гей, браття! Не бійтеся! Я хотів тільки…

Чоловіки обернулися. В одного біля самого носа був налитий гноєм шанкр. А в руці — ніж, звичайний різницький ніж. Другий, нижчий, був озброєний тесаком з вигнутою у вигляді літери S гардою. Жоден із них не був Флютиковим шпиком.

Третій, той, який ішов за ним і який наполохав кота, сивуватий, теж ним не був. Він тримав дагу [43] , тонку й гостру як голка.

Рейневан відступив, притиснувся спиною до муру. Протягнув у бік розбійників свою лікарську торбу.

— Панове… — промимрив він, дзвонячи зубами. — Браття… Беріть… У мене нічого більше нема… По… Пош… Пошкодуйте… Не вбивайте…

Пики розбійників, досі суворі й напружені, розслабилися, розповзлися, розпливлися в презирливі гримаси. В очах, до цієї миті холодних і насторожених, з’явилася презирлива жорстокість. Вони наблизилися, піднімаючи зброю, до легкої і гідної зневаги жертви.

43

Дага — кинджал для лівої руки.

А Рейневан перейшов до другої фази. Після психологічної прелюдії а-ля Шарлей настав час застосувати інші методи. Вивчені в інших учителів.

Перший тип анітрохи не сподівався ні нападу, ні того, що дістане лікарською торбою точнісінько у шанкруватого носа. Другий похитнувся від копняка в гомілку. Третій, кремезний, здивувався, коли його тесак розрізав повітря, а сам він гепнувся на купу сміття, перечепившись через уміло поставлену підніжку. Побачивши, що решта наскакує на нього, Рейневан кинув торбу, блискавично витягнув з-за пояса стилет. Пірнув під руку з ножем, застосував важіль на зап’ясток і лікоть, точнісінько так, як наказував “Das Fechtbuch” пера Ганса Талхоффера ^{2}. Штовхнув одного противника на другого, відскочив, атакував з флангу фінтом, що його рекомендував у таких ситуаціях “Flos duellatorum” авторства Фіорі да Чівідале, том, присвячений бою на ножах, розділ перший. Коли бандюк рефлекторно високо парирував, Рейневан коротко вколов його в стегно — згідно з розділом другим цього самого підручника. Бандюк завив, упав на коліно. Рейневан відскочив, на льоту копнув того, який піднімався з купи сміття, знову відскочив від удару, прикинувся, що спіткнувся, що втрачає рівновагу. Сивуватий грабіжник з дагою явно не читав класиків і не чув про фінти, бо кинувся в раптовий і безладний випад, цілячись у Рейневана, як чапля дзьобом. Рейневан спокійно підбив його плече, перекрутив руку, схопив, як учив “Das Fechtbuch”, за плече, заблокував, припер до муру. Прагнучи звільнитися, бандит завдав лівим кулаком раптового удару — і попав прямісінько на вістря стилета, поставленого згідно з вказівками “Flos duellatorum”. Вузький клинок ввійшов глибоко, Рейневан чув, як хрустять і кришаться кістки зап’ястя. Розбійник тонко закричав, гримнувся на коліна, притискаючи до живота долоню, з якої струменіла кров.

Третій нападник, кремезний, ішов на нього швидко, рубав навхрест тесаком, навскіс, вліво-вправо, дуже небезпечно. Рейневан відступав, парируючи й ухиляючись, й очікував на якийсь хрестоматійний розклад або позицію. Але ні майстер Талхоффер, ні месер Чівідале цього дня йому вже не пригодилися. З-за спини розбійника з тесаком раптом виринуло щось дуже сіре, у сірому каптурі, сірій куртці та сірих гачах. Свиснула виточена зі світлого дерева палка, глухим стукотом повідомляючи про енергійний контакт із потилицею. Сірий був просто блискавичний. Перш ніж розбійник упав, сірий устиг лупнути його ще раз. У провулок зайшов Флютик і кілька його агентів.

— Ну то що? — запитав він. — Ти далі вважаєш, що нема причин за тобою стежити?

Рейневан дихав глибоко, відкритим ротом хапав повітря. Адреналін почав кипіти в ньому аж тепер. В очах потемніло так, що йому довелося спертися об стіну.

Флютик підійшов, роздивився, нахилившись, розбійника з пробитою рукою. Той стогнав. Швидкими рухами Флютик імітував застосований Рейневаном німецький блок та італійський контрудар.

— Ну-ну, — покрутив головою з повагою і недовірою водночас. — Вправно зроблено, вправно. Хто би міг припустити, що ти довправляєшся аж до такої майстерності? Я знав, що ти ходиш до вчителя фехтування. Але в нього є дві доньки. Тож я припускав, що ти вправляєшся з котроюсь із них. Або ж з обома.