Цифрова Фортеця
Шрифт:
Картукян відкинув сумніви і вхопив слухавку. Але так і не доніс її до вуха. Зиркнувши на монітор, він зупинився, як укопаний. Його погляд прикипів до екрана. Неквапом, як в уповільненому кіно, він поклав слухавку і, роззявивши рота, витріщився на досі не бачену химерну картину.
За вісім місяців своєї роботи в підрозділі системної безпеки Філу Картукяну не доводилося бачити нічого, окрім двох нулів, у тому полі «Транскоду», де позначалися години. І сьогодні він побачив дещо вперше.
«П’ятнадцять годин і сімнадцять хвилин?! – аж захлинувся він. – Цього не може бути!»
Картукян перезавантажив
По спині молодого інженера пробіг холодок. Системники шифрувального відділу мали лише одне завдання: пильнувати «Транскод» від вірусів.
Картукян знав, що п’ятнадцять годин безперервної роботи над файлом могло означати лише одне: комп’ютер інфікований. До «Транскоду» потрапив заражений файл, і тепер він руйнує програми. Професійна підготовка молодого інженера спрацювала миттєво: він відразу ж забув, що в лабораторії нікого не було і що монітор був вимкнений. Тепер це не мало значення. Він зосередився на поточній проблемі – «Транскод». Відразу ж вивівши на екран список усіх файлів, що були введені в суперкомп’ютер впродовж останніх двох діб, він почав перевіряти його.
«Як же інфікований файл примудрився проскочити? – подумав він. – Невже захисні фільтри пропустили його?»
Як запобіжний захід кожен файл, що вводився до «Транскоду», мав пройти крізь те, що називалося «Лабети», – низку потужних схемотехнічних шлюзів, пакетних фільтрів і програм-дезінфікаторів, що перевіряли вхідні файли на наявність у них вірусів та потенційно небезпечних підпрограм. Файли з програмами, позначеними «невідома», відразу ж усувалися. Їх згодом перевіряли вручну. Час від часу «Лабети» не пропускали абсолютно безневинні файли на тій підставі, що вони містили ще не знайомі фільтрам програми. Тоді підрозділ системної безпеки вручну ретельно перевіряв і тільки після підтвердження чистоти файла пускав його в обхід «Лабетів» прямо до «Транскоду».
Комп’ютерні віруси такі самі розмаїті, як і віруси живі. Як і їхні природні аналоги, комп’ютерні віруси мають одну мету: увійти до базового організму – наприклад, до такого, як «Транскод», – і розмножуватися.
Картукяна вельми дивував той факт, що АНБ досі не мало проблем із вірусами. Так, «Лабети» були невсипущим і вправним вартовим, але АНБ фактично живилося з паші, всмоктуючи в себе цифрову інформацію з комп’ютерів у всьому світі. Таємне збирання розвідувальної інформації великою мірою нагадувало неперебірливий секс: хоч уберігайся, хоч не вберігайся, але рано чи пізно щось підчепиш.
Картукян закінчив перевірку списку файлів, виведених на екран. І його здивування зросло ще більше: кожен файл пройшов крізь фільтри. Вони не виявили нічого незвичного, і це означало, що «Транскод» не був інфікований.
«Тоді що ж змусило його надовго задуматися? – суворо спитав хлопець, звертаючись до порожньої кімнати. Картукяна кинуло в піт. – Може, треба повідомити про це Стретмора?»
– Тест на вірус, – твердо сказав собі Картукян, намагаючись заспокоїтись. – Треба зробити тест на вірус.
Молодий інженер знав, що Стретмор обов’язково накаже спочатку зробити цей тест. Кинувши погляд на порожнє приміщення шифрувального відділу, Картукян нарешті прийняв рішення – завантажити потрібну тестову програму, прогін якої мав зайняти приблизно десять хвилин.
– Повертайся чистою, – прошепотів він. – Чистою, як скло. Скажи таткові, що то якась дрібниця.
Та Картукян інстинктивно відчував: то зовсім не дрібниця. Інтуїція підказувала йому, що
всередині комп’ютерного велетня відбувається щось вкрай незвичайне.Розділ 10
– Енсей Танкадо помер? – спитала Сюзанна й відчула, як до горла підступає нудота. – Ви вбили його? Але ж ви самі начебто щойно…
– Ми до нього й пальцем не торкнулися, – запевнив її Стретмор. – Він помер від серцевого нападу. Сьогодні вранці мені телефонували з COMІNT. Їхній комп’ютер через Інтерпол зафіксував прізвище Танкадо в поліцейському журналі Севільї.
– Кажете, він помер від серцевого нападу? – недовірливо перепитала вона. – Та йому ж було лише тридцять років.
– Тридцять два, – уточнив Стретмор. – Танкадо мав вроджену ваду серця.
– Ніколи про це не чула.
– Але це зазначено в його медичній картці АНБ. Ясна річ, що він про це не розводився.
Та Сюзанні було важко повірити в такий випадковий збіг обставин.
– Невже вади серця могли отак запросто вбити його? Це не така вже й смертельно небезпечна хвороба.
Шеф стенув плечима.
– Слабке серце… та іспанська спека. Додайте до цього й стрес, який він переживав, шантажуючи Агентство національної безпеки…
Сюзанна на мить замовкла. Навіть за таких загрозливих обставин вона мимоволі відчула біль від втрати талановитого колеги-шифрувальника. Скрипучий голос начальника вихопив її із задумливості.
– Єдиним плюсом у всій цій ситуації було те, що Танкадо подорожував сам. Тому є надія на те, що його напарник іще не знає про смерть. Іспанські власті запевняють, що триматимуть інформацію в таємниці стільки, скільки зможуть. Ми й самі дізналися про це лише тому, що у справу втрутився COMINT. – Стретмор прискіпливо поглянув на Сюзанну. – Я маю знайти цього напарника до того, як він дізнається про смерть Танкадо. Саме тому я вас і викликав. Мені потрібна ваша допомога.
Жінка розгубилася. Бо їй здалося, що така вчасна смерть Енсея Танкадо розв’язала всі їхні проблеми.
– Шефе, – почала вона. – Якщо власті кажуть, що він помер від серцевого нападу, то ми – поза підозрами. Його партнер дізнається, що ми не причетні до його смерті.
– Не причетні? – витріщився Стретмор, не вірячи тому, що чує. – Якийсь добродій шантажує АНБ, а через кілька днів гине – і ми не причетні?! Ладен битися об заклад на великі гроші, що загадковий напарник Енсея Танкадо так не вважатиме. Хай би там що сталося, а нас, безсумнівно, вважатимуть винними. То могла бути отрута, фальшивий протокол розтину трупа – усе що завгодно. – Стретмор на мить замовк, а потім знов заговорив: – Якою була ваша перша реакція на моє повідомлення про смерть Танкадо?
Сюзанна насупилася.
– Я подумала, що його вбило АНБ.
– Отож. Якщо АНБ здатне розмістити п’ять супутників зв’язку «Ріоліт» на геосинхронній орбіті над Близьким Сходом, то цілком можна припустити, що ми вже якось знайдемо гроші, щоб заплатити кільком іспанським поліцейським, – розтлумачив бос свою точку зору.
Сюзанна зітхнула: «Енсей Танкадо помер. У його смерті звинуватять АНБ».
– А ми встигнемо вчасно знайти його напарника?
– Гадаю, що встигнемо. Бо маємо гарну зачіпку. Танкадо зробив багато публічних заяв про те, що він працює з напарником. Мабуть, таким чином він намагався розохотити фірми-виробники програм від намагання заподіяти йому шкоду або спроб украсти його пароль. Він неодноразово погрожував, що, коли помітить якусь нечесну гру, його напарник відразу ж оприлюднить пароль – і всі фірми опиняться в ситуації, коли їм доведеться конкурувати з безкоштовною програмою.