Цифрова Фортеця

Пацієнти на сусідніх ліжках підводилися й сідали, щоб роздивитися, що відбувається. Бекер нервово озирнувся, побоюючись, що ось-ось до залу зайде медсестра. Не вистачало, щоб його звідси вигнали.

А Клушар шаленів.

– А отой поліцейський, точніше, жалюгідна пародія на поліцейського! Він змусив мене сісти на його мотоцикл! Погляньте на мене! – Він спробував поворушити ушкодженою рукою. – І як тепер мені писати нотатки, га?

– Пане, я…

– Ще ніколи за сорок три роки подорожування не відчував я такого дискомфорту! Лишень погляньте на цю палату! Знаєте, моя шпальта в газеті…

– Пане, заспокойтеся! – Бекер підняв угору обидві руки, похапливо сигналізуючи готовність до перемир’я. – Мене не цікавить ваша газетна шпальта; я – з канадського консульства. Я прийшов сюди пересвідчитися, що з вами все гаразд!

Раптом у залі запала тиша. Старий замовк і підозріло обдивився незваного гостя.

Бекер говорив далі майже пошепки:

– Я прийшов поцікавитися, чи зможу чимось допомогти.

«Наприклад, дати вам заспокійливого», – подумки додав він.

Після довгої паузи канадець, нарешті, заговорив:

– Кажете, ви з консульства? – Тон старого відразу ж дещо пом’якшився.

Бекер кивнув.

– Отже, ви прийшли сюди не з приводу мого допису?

– Ні, пане.

Немов величезний камінь упав із душі П’єра Клушара. Він повільно відкинувся на курган із подушок. Вигляд у нього був нещасний.

– Мені здалося, що ви – з міськради… намагатиметеся змусити мене до… – Він зморено замовк і поглянув на Девіда. – Якщо це не через мій газетний матеріал, то чому ви сюди прийшли?

Конец ознакомительного фрагмента.