Дана і дракон

— У тебе є голос?! — аж відсахнулася чаклунка.

— Так, я можу говорити! Мені його повернули чаклуни, сильніші за тебе! І сьогодні принц з’явиться, щоб одружитися зі мною! Ти програла, стара відьмо!

Мегера розсміялася гидким хрипким сміхом.

— Дурепа! Твій принц вже відгуляв весілля зі своєю коханою.

— Цього не може бути… — прошепотіла русалонька. — Адже я тут всього три дні…

— Тобі ж не відомо, русалко, як по-різному плине час в кожному вимірі. І тепер ти моя! Будеш моєю служницею протягом усього свого нескінченного русалчиного віку! Поглянь востаннє на свої стрункі ніжки, бо зараз вони назавжди перетворяться на хвіст!

Вона скерувала свою величезну чорну палицю на Русю. Та зойкнула і зіщулилась. А Дана нарешті підвелася. Вона кинулася до русалоньки, щоб якось її захистити, та в розпачі просто закрила собою. Останнє, що Дана побачила: яскравий струмінь світла вдарив з палиці прямісінько їй у груди. Дівчинці стало боляче, вона хотіла крикнути, та не змогла. Її раптом огорнула дрімота, яка відразу перейшла в глибокий сон.

— Ти ще довго будеш вилежуватися, ледащо! Ану прокидайся мерщій і ставай до роботи! — спросоння Дана здивувалась, що Наталі так дивно її будить.

— Що сталося? — пробурмотіла вона крізь сон. — Зараз я встану.

Дану хтось шарпонув за плече, їй здалося, що все навколо неї повільно коливається. Дівчинка розплющила очі… і закричала, потім почала хапати ротом повітря, а точніше — воду, бо з усіх боків її оточувала вода.

— Де я?! — закричала Дана. — Що зі мною сталося? Я померла? Втопилася?

— Та заспокойся ти! — дівчинку знову щосили шарпнули за плече. Тільки тепер вона помітила поруч із собою Морську відьму. — Чого репетуєш?! Ти під водою, жива-живісінька. І пробудеш тут ще довго-предовго, бо вік у русалок набагато довший, ніж у вас, людей.

— У русалок… — повторила Дана. Вона поглянула вниз і знову зойкнула — замість ніг у неї був хвіст.

Відьма посадила Дану в темницю, три стіни якої були викладені з камінців та черепашок, а замість четвертої стриміли ґрати, які давали змогу відьмі тримати в полі зору всіх своїх полонених. А їх тут було безліч.

Навпроти Дана нарахувала з десяток таких камер, де були ув’язнені бідні русалки, та й по тій стороні, де знаходилась в’язниця дівчинки, їх було ще більше, напевне.

Щоранку відьма відряджала своїх бранців збирати компоненти для її чаклунського страшного варива.

Перед тим, як русалки випливали через потаємний хід у відкрите море, відьма одягала їм на пояс залізний обруч з довгим ланцюгом. А ще за невільницями наглядали мовчазні восьминоги. Тому втекти було абсолютно неможливо.

Перші дні в полоні минали для Дани як уві сні. Їй не вірилося, що все це відбувається насправді, здавалось, що скоро вона прокинеться і цей жах розвіється як туман. Але день спливав за днем, і нічого не змінювалося.

Дівчинка впала в цілковиту апатію: слухняно виконувала накази відьми, раз у день їла бридкі водорості і забувалася у важкому сні без сновидінь.

Хтозна, скільки часу минуло відтоді, як Дана стала русалкою, аж однієї ночі її по щоці боляче вдарив камінець. Дівчинка прокинулась і сіла. Поруч нікого не було, десь далеко хропла відьма, навкруги панувала темрява.

— Гей, Дано, ти чуєш мене? — пролунав шепіт.

Дівчинка почала швидко обмацувати стіну, і раптом її рука натрапила на невеличкий, кілька сантиметрів завширшки, отвір.

— Хто тут? — прошепотіла Дана.

— Я — Мейріс, мене теж ув’язнила стара мегера. У нас із тобою спільна стіна. Я возився з нею вже декілька тижнів і нарешті зрушив з місця два камінчики. Тепер я можу торкнутися тебе. Ось моя рука, — Дана відчула дотик. А Мейріс вів далі: — Я чув про те, як ти сюди потрапила. І знав ту русалоньку, замість якої ти тут ув’язнена. Це молодша донька царя. Найвродливіша. Я хочу тобі допомогти.

Дівчинка лише гірко усміхнулася.

— Як же ти зможеш мені допомогти, коли й сам бранець?

— Таки зможу, — наполягав Мейріс. — Ось, поглянь, тільки обережно, воно гостре!

Дана просунула руку в щілинку і взяла щось маленьке, схоже на кишеньковий ножик.

— Що це?

— Це ключ від замка на обручі, якого вдягає на нас відьма. Я виміняв його у відьминого прислужника за рожеву перлину. Завтра під час роботи я відімкну твої і мої кайдани, і ти станеш вільною.

— Невже?.. — мало не закричала Дана.

— Так, — сумно промовив Мейріс. — Але знай — чаклунка користується багатьма шляхами в різні часові простори, в паралельні нашому світи. Щоб потрапити додому, тобі треба дізнатися, де знаходиться потрібний тобі портал і як його відкрити. Якщо хочеш, влаштуємо втечу хоч завтра, я відведу тебе до нашого царя, може, він допоможе.

— Я подумаю до ранку, — відповіла Дана і замислилася.

Дівчинка почала міркувати: звичайно, втекти звідси хоч куди-небудь — це вже щастя, але невідомо, чи зможе Морський цар повернути її додому.

Вранці мовчазний восьминіг відчинив Данину камеру, накинув на неї залізний обруч із замком. Сьогодні дівчинка повинна була збирати дрібні чорні перлини — так наказала відьма.

Дана пропливла разом з іншими русалками вузеньким потаємним ходом із палацу, минула кораловий риф і тут, поміж широколистих водоростів, мала шукати мушлі з перлинами.

Вона працювала, коли хтось тихенько її покликав:

— Це ти — Дана, дівчинка зі світу людей?

Вона підвела погляд. Поряд з нею стояв зеленоокий білявий юнак, дуже вродливий, хоч і трохи виснажений.

— Ти — Мейріс? — здогадалася Дана.

— Так. У нас дуже мало часу, що ж ти вирішила? — Мейріс шепотів, увесь час озираючись.

— Я залишаюся, — відповіла Дана. — В мене є план, я сподіваюся дізнатись, де знаходиться портал.

— Не стану тебе відмовляти, хоча це дуже ризиковано, — промовив Мейріс. — Ти смілива дівчинка. Але я все-одно розповім про тебе Морському цареві, можливо, він таки знає, як тобі допомогти. Щасти тобі!

Юнак торкнувся Даниної руки, сумно всміхнувся і сховався за рифом. Через мить з’явився вже без кайданів. Восьминоги і акули-охоронці кинулися за ним.

Дана з тривогою слідкувала, як Мейріс утікав від переслідувачів, з усієї душі бажаючи йому звільнення.

Увечері відьма лютувала — вперше за багато років бранцеві вдалося втекти з її темниці!

А Дана вперше засинала з усмішкою на устах.

Минали дні. Дівчинка уважніше стежила за чаклункою, чекаючи слушної миті, щоб втілити свій задум і обдурити стару мегеру.

Відьма постійно товклася біля величезного казана посеред палацу, де готувала своє страшне вариво, і про портал Дана нічого не зуміла дізнатися.