Дияволи з "Веселого пекла"
Шрифт:
«А де третій?»
«Хто — третій?» — не зрозумів Сергій.
«Брат — як його?..»
«А-а, Петько. Де ж йому, гасає у дворі».
Знову помовчали. Двері з кімнати відчинилися нечекано — доктор стояв у них і щось пояснював матері. Сергія вразила метаморфоза, що відбулася з ним: чи то голова пішла в тулуб, чи то плечі піднялися, нагадував перевернутий знак оклику, до якого невміло домальовані руки.
Лікар підняв руку, щоб поправити пенсне, Сергієві здалося, що вона зараз відірветься, та доктор, певно, відчувши це, засунув її у кишеню. Говорив:
«Це була крайня міра, і все
Вже потім Сергій дізнався, що лікар, оглянувши сестру, лише похитав головою. Врятувати її могло лише чудо — і він наважився. Намочивши рушник в окропі, загорнув у нього кволе тіло: це було ризиковано, Надя могла одразу померти, але вона померла б однаково, а так усе ж були шанси.
Дівчина хрипіла, очі в неї вилізли з орбіт, здавалося, життя вже залишає її, та поступово дихання вирівнялось — криза минула.
Мати стояла поруч з доктором. Певно, і чула і не чула його, стояла, спершись на одвірок, і дивилася мимо, на ліжко, де лежала Надя. Лікар і Дороженко вже пішли, а вона стояла так само непорушно — закам'яніла у горі й радості.
Сергій прошмигнув повз неї. У кімнаті пахло ліками й паром. Надя дихала рівно, спала, а дід, ставши на коліна перед іконами, клав земні поклони.
«Слава тобі, господи всемогутній! — шепотів. — Почув наші молитви й змилостивився…»
А Сергій згадував Дороженкові співчутливі й пронизливі очі…
Дубровський насилу відірвався від дитячих спогадів. Непомітно зиркнув на Бонне, той сидів спокійно, а білочка спускалася по стовбуру за другим горішком — минуло кілька секунд, а здалося, бозна-скільки часу…
Звірятко схопило ще горішок і знову побігло ховати на дерево.
— Людина… та взяла б усі, — задумливо мовив Бонне, стежачи за білкою.
— Видно, вам остаточно зіпсували настрій, — зареготав Дубровський, — і я не знаю, що буде, коли ви не спіймаєте Ангеля протягом тижня…
Бонне втомлено махнув рукою:
— Жодного просвітку, — признався, — ми остаточно втратили слід.
Сергій підкинув на долоні горішки. Руда шубка білочки мелькнула за стовбуром. Звірятко висунулось і насторожено дивилося чорними бусинками очей.
— Вона не така вже й проста, як ви думаєте, — Сергій підніс білочці горішок. — І не заспокоїться, поки не видурить усі. Ви чули про Фрідріха Гартенфельда? — : запитав нараз.
— Той, що збирає відомості про нацистів?
— Так… — невизначено промимрив Дубровський. Раптом запитав руба: — Яких заходів ви вживаєте?
— Вивчаємо об'яви в пресі. Все, зв'язане з набором дівчат на роботу. У Відні й провінціальних містах. Поліція працює досить оперативно, і, гадаю, жодне підозріле оголошення не залишиться поза увагою. Якщо Ангель і Грейт ще в Австрії, ми неодмінно накриємо їх.
Дубровський віддав білочці останні горішки, обтер руки і відкинувся на спинку лавки.
— Здається мені, ви йдете хибним шляхом, — мовив, довірливо торкнувшись коліна Бонне. — Я недаремно назвав ім'я Фрідріха Гартенфельда. Він звернув увагу на деякі деталі, які можуть згодитися і вам.
Бонне мовив без особливого зацікавлення, певно, з ввічливості:
— Я ніколи не відмовлявся від порад і з охотою вислухаю
вас. — І все ж не втримався, щоб не шпигнути: — Маю зараз вільну годину…— І зможете опуститися до дилетантського рівня, — відпарирував Дубровський.
Бонне пожвавішав. Жартівливо тицьнув ліктем Сергія в бік.
— Ми достатньо знаємо один одного, щоб не ображатися на дрібниці. Катайте, вислухаємо концепцію вашого Гартенфельда.
— Вона заслуговує на увагу. — Сергій не сприйняв жартівливого тону Люсьєна і говорив серйозно, навіть сердито. Це подіяло: Бонне припинив погойдувати черевиком, повернувся до Дубровського. — Є відомості, що Ангель після своєї, так би мовити, смерті працював під керівництвом Роберта Штайнбауера…
— Це того, який?..
— Фашистський герой, — ствердив Сергій. — Колись він тут, в Австрійських Альпах, ховав есесівські скарби. Його затримали місцеві патріоти, передали американській військовій адміністрації, з якою він швидко знайшов спільну мову. Так от, Гартенфельд повідомив мене, що останнім часом у районі Зальцбурга, надто поблизу горезвісного Топліцзее, помічено активізацію колишніх есесівців. Він зв'язує це з тим, що невдовзі минає двадцятирічний строк зберігання коштів на шифрованих рахунках у банках — певно, есесівці намагаються дібрати ключі до цих рахунків. Хтось шукає, а хтось стоїть на перешкоді. Поцікавтеся в поліції — вам розкажуть про кілька загадкових убивств саме в тутешніх місцях.
— І ви вважаєте, що Ангель і Грейт, — уловив хід думок Сергія Бонне, — полюють зараз за гітлерівськими скарбами? Не думаю. Їхній бізнес більш прибутковий і має під собою, як би це сказати… реальну основу.
— Не поспішайте, — стримав його Сергій. — Ми точно знаємо, що Ангеля й Грейта вивезли з Танжера оасівці. Куди, по-вашому?
— Дев'яносто дев'ять шансів із сотні — в Іспанію, — ні на секунду не завагався Бонне.
— Так, в Іспанію, — задоволено похитав головою Дубровський. — В Мадріді ж, на вулиці Кастелон де ла Плана — це точно зафіксовано в Гартенфельда — мешкає колишній шеф Ангеля і нинішній керівник есесівської організації, тісно зв'язаної з ОАС, Роберт Штайнбауер. Чи не він організував їхню втечу з Танжера?
— Щось у цьому є, — задумливо зауважив Бонне, — якась дивна логіка. Але в моїй практиці траплялося стільки випадкових збігів…
— Це ще не все, — вів далі Дубровський. — Через кілька тижнів наші герої з'являються саме в Австрії — Штайнбауеру сюди не можна совати носа. Чи не думаєте ви, що Ангель і Грейт одержали від нього завдання? І що тут не якесь авантюристичне полювання за скарбами, а тверезий розрахунок — адже Штайнбауер сам обладнував тайники в Австрійських Альпах.
— Чекайте, — заворушився Бонне, — мені подобається ця версія. Знаєте, де ми загубили слід цих мерзотників? Є таке невеличке курортне містечко Якобсдорф — кілометрів за п'ятдесят від Зальцбурга.
— Ось тут і крапка! — урочисто заявив Дубровський.
— Таких крапок, мсьє Серж, я понаставляв за своє життя біс його зна скільки. А потім виявляється, що крапка — не крапка, а знак запитання. І все ж я подамся до Зальцбурга. Зрештою, мені все одно, де марнувати час: у Відні, Зальцбурзі чи біля самого Топліцзее. Поїдете зі мною?