Голубий пакет

— З контрольними пунктами на перехрестях доріг зв'язок тримаєте? — запитав востаннє Грундт.

Відповідь була ствердною. Виявляється, Грейвіц щогодини обдзвонює контрольно-пропускні пункти, але тим нема чого повідомити: нікого підозрілого не затримали.

— Гаразд, — підсумував — Грундт. — Я їду. Годині о сьомій чи пів на восьму подзвоніть гауптштурмфюреру і скажіть йому, що я поїхав на побачення. — І він поклав трубку.

Вийшовши з дому, Грундт відпустив шофера машини, сів за руль «оппель-капітана» і поїхав.

62

Обочиною узлісся, заклавши руки за спину, проходжувалась Туманова.

Її ботинки, ноги без панчіх і навіть поділ плаття були зарошені. Сонце вже зійшло, а в лісі ще таїлися сутінки. Легкий голубуватий туман знехотя відступав, одкриваючи світлові лісні поляни, зарості, стежки. Юля почула далекий шум мотора. Вона обернулась і завмерла, наче боялась необережним рухом сполохати цей ще не зміцнілий звук. Та він наближався, ставав чимдалі виразнішим.

Незабаром у просвітах дерев майнув чорним глянцем лаку знайомий оппель. Він виїхав на поляну, розвернувся і став. Грундт-Герц вимкнув мотор, відчинив дверці і вийшов. Підійшовши до дівчини, він одразу звернув увагу на її одяг. Він залишив її в нарядному, елегантному платті, а тепер побачив у селянському вбранні. «Значить, вона зібралася в місто, — прийшов до висновку Грундт-Герц і тут же подумав: — Але звідки вона роздобула все це?»

— А я вже втратила надію! — голосно сказала Юля. Грундт-Герц посміхнувся й на ходу докірливо похитав головою.

— Я, здається, не давав приводу, — і він глянув на годинника. — У моєму розпорядженні ще три хвилини. Але що це за маскарад? Як удалося вам?.. — Він не скінчив. Ззаду щось зашаруділо, і Грундт-Герц швидко обернувся.

До нього, обходячи «оппель-капітан», наближались Чорноп'ятов, Калюжний і Заболотний. У перших двох в руці було по пістолету, а в останнього — граната.

Обличчя Грундта від несподіванки спотворила судорога. Увібравши голову в плечі й поменшавши на зріст, гестапівець мимоволі позадкував і потягнувся рукою до задньої кишені брюк.

— Спокійно, пане штурмбаннфюрер! — пролунав по-німецьки окрик ззаду, що змусив гестапівця знову обернутися.

Тепер поруч з Тумановою, озброєний пістолетом, стояв коридорний з тюрми. На ньому був новенький мундир з начищеними до блиску ґудзиками.

— Руки вгору, та швидше! — зажадав Генріх Гроссе.

Грундт якусь мить розмірковував, потім повільно підняв руки. Погляд його, полохливий і неспокійний, продовжував шукати виходу. Він трошечки повернув голову, скосив очі ліворуч. І тут побачив ще трьох озброєних чоловіків і дівчину, які вийшли з лісу в супроводі вівчарки. Обличчя його смертельно зблідло, очі погасли: він зрозумів, що загинув.

Генріх Гроссе безцеремонно вивернув кишені гестапівця, витяг з них два пістолети, портсигар, особисті документи, записну книжку, авторучку, запальничку і передав усе Чорноп'ятову.

Заболотний наказав Грундту простягти руки і коли той виконав команду, міцно перев'язав їх телефонним шнуром.

— Вистава скінчилася, пане стажист! — розреготалася Туманова, і цей регіт полоснув гестапівця по серцю. — Хоч ви й блискуче вели свою роль, а все-таки провалились. І знаєте, де саме?

Грундт похмуро мовчав,

— Ви дуже необережні, — вела далі дівчина. — Пам'ятаєте той випадок, коли у вас забуксувала машина? Звичайно, пам'ятаєте. Ви скинули на кілька хвилин свій піджак і поклали його на переднє сидіння коло мене. І це вас підвело. В маленькій зовнішній кишеньці вашого піджака, отут, — вона доторкнулась рукою до кишені Грундта, — я побачила ось це. — Дівчина взяла у Чорноп'ятова відібрану в гестапівця невеличку книжечку в коричньовій оправі з золотим тисненням, розгорнула її і піднесла до обличчя Грундта. — Коли б тут була тільки ваша фотокартка, але тут ще проставлено й прізвище: Йоганн Грундт… Штурмбаннфюрер СС… Ви забули, що маєте справу з розвідницею… При затіяній вами грі такі речі не рекомендується тримати при собі.

Грундт мовчав,

— Сумно… Дуже сумно! — глузливо промовив Генріх Гроссе. — Ви, пане штурмбаннфюрер, діяли, як справжній стажист, за якого себе видавали, а не як досвідчений слідчий, яким вважаєтесь! І як це ви могли додуматись із своїм шефом запроторити в тюрму водія і конвоїрів «шістки»? Ви вирішили, що тюремні стіни настільки міцні, що не пропустять і звука? Даремно! Всі люди мають язик і вуха. Крім того, люди мають друзів. Ви робили одну помилку за одною. А основною вашою помилкою було те, що ви вважали, ніби в Німеччині набереться лише яка-небудь сотня порядних людей. Фатальна помилка. Їх значно більше.

Дмитрієвський підійшов до Чорноп'ятова, показав на годинник. Той кивнув. Вони обоє відійшли вбік. Капітан дістав карту.

Юля не зводила очей з Генріха. Чи могла вона подумати, що під мундиром гітлерівського тюремника б'ється таке велике і чесне людське серце! Незважаючи на напруженість обстановки, Юлі важко було зосередитись: надто швидко змінювались події.

Учора вона домовилася з Чорноп'ятовим захопити Грундта і його ж машиною, з його перепусткою добратись до лінії фронту. Шофера обіцяв дати Чорноп'ятов. Але не могло ж спасти на думку Тумановій, що цим шофером виявиться черговий тюремник. Генріх Гроссе вивів її з міста. Він ішов вулицями і вигукував паролі зустрічним патрулям з такою розв'язністю, з якою може йти і вигукувати лише п'яний представник окупантів.

На третьому кілометрі за містом вони зустрілися з Чорноп'ятовим, Калюжним і Заболотним.

Дальша дорога минула без пригод. Ранець виявився на тому ж місці, де й був, а оскільки в їхньому розпорядженні залишалося близько години, Юля запропонувала підживитися. Ніхто не припускав, що дві пари очей пильно стежать за ними. Лейтенант Назаров і сержант Волков, які сиділи у засідці, відразу впізнали Туманову, догадались також, що вона в колі своїх, і лише Генріх Гроссе своїм мундиром і виглядом викликав у них замішання. Назаров послав Волкова до Дмитрієвського, а сам продовжував вести спостереження.

Що було через кілька хвилин, важко передати! Тут же, на поляні, підпільники обнялися з посланцями фронту. Юля плакала. Все ще не вірячи, вона блискучими від сліз очима дивилася на капітана. А він, схвильований не менше за неї, квапливо обговорював з товаришами план дальших дій…

Підбігла радистка Прохорова і подала аркуш паперу. Капітан прочитав і передав Чорноп'ятову. Потім глянув на годинник:

— Двадцять хвилин на сьому! В дорогу, товариші! Нам треба йти тридцять кілометрів.