Координати чудес

— А мені дозволяє.

— Що ви! Чому б не перебратися на канапу?

— Зручно і в кріслі.

— А на канапі зручніше. Ну спробуйте, будь ласка, Кармоді. Кармоді?

— Га? Що сталося?

— Канапа. Я переконаний, що вам слід відпочити на канапі.

— Гаразд! — сказав Кармоді, з зусиллям зводячись на ноги. — Де ця канапа?

Його вивели з ресторану, провели по вулиці і за рогом завели в будинок з вивіскою «Дрімота». Там стояло з десяток канап. Кармоді попростував до найближчої.

— Не на цю, — спинив його Бельветтер. — У ній пошкоджена пружина.

— Біс із нею. Ляжу боком.

— Що ви! Зіпсуєте поставу.

— Господи! — простогнав Кармоді, стаючи на ноги. — На яку ти пропонуєш?

— Ось на цю, ззаду. Великогабаритна, найкраща в закладі. Прогин матраца підібраний за науковими рекомендаціями. Подушки…

— Правильно, чудесно, добре, — лягаючи на вказану канапу, бурмотів Кармоді.

— Бажаєте якусь спокійну мелодію?

— Не турбуйся.

— Як хочете. Тоді я вимкну світло.

— Прекрасно.

— Може, ковдру? Температуру я, звичайно, регулюю, але тому, хто спить, деколи здається, що холодно.

— Мені все одно! Дай мені спокій!

— Добре! — сказав Бельветтер. — Знаєте, не для себе ж стараюся. Я особисто ніколи не сплю.

— О-кей, даруй, — вибачився Кармоді.

— Нема, нема за що.

Запала тривала тиша. Потім Кармоді сів на канапі.

— Що сталося? — запитав Бельветтер.

— Тепер не можу заснути.

— Попробуйте заплющити очі і подумки розслабити всі м’язи вашого тіла, починаючи з великого пальця ноги і йдучи догори до…

— Я не хочу спати! — зарепетував Кармоді.

— Може, вам не дуже хотілося з самого початку? — висловив припущення Бельветтер. — Але ви принаймні могли б заплющити очі і трошки відпочити лежачи. Зробіть це задля мене.

— Ні! — вперся Кармоді. — Не хочу ні спати, ні відпочивати.

— Впертюх! — зітхнув Бельветтер, — Робіть що хочете. Я старався як міг.

— Авжеж — крикнув Кармоді, звівшись на ноги і вийшовши з «Дрімоти».

Кармоді стояв на вигнутому місточку і милувався блакиттю лагуни.

— Це копія венеціанського мосту Ріальто, — пояснив Бельветтер. — У зменшеному масштабі, звичайно.

— Знаю. Прочитав на табличці.

— Досить чарівний, не правда?

— Еге ж, гарний, — погодився Кармоді, запалюючи сигарету.

— Ви забагато палите, — зауважив Бельветтер.

— Знаю. Не можу без курива.

— Як ваш медичний консультант мушу зауважити, що зв’язок між тютюном і раком легенів доведений остаточно.

— Знаю.

— Якщо ви перейдете на люльку, то шанси захворіти зменшаться.

— Не люблю люльки.

— А сигари?

— Не люблю сигар. — Кармоді запалив нову сигарету.

— Третя сигарета за п’ять хвилин, — констатував Бельветтер.

— Хай йому біс! Я палитиму, скільки захочу і коли захочу! — спересердя крикнув Кармоді.

— Звісно, аякжеГ — поспішив запевнити Бельветтер. — Я лише старався для вашого ж добра. Чи вам хочеться, щоб я просто стояв збоку й мовчав, як риба, поки ви самі себе знищуєте?

— Саме так.

— Не можу повірити, що ви кажете щиро. Тут уже набирає ваги етичний імператив. Людина часом діє собі на шкоду, але такого збочення машина собі дозволити не може.

— Не тримай мене за карк! — похмуро попросив Кармоді. — Не тикай мене скрізь носом!

— Тикати вас носом? Дорогий Кармоді, чи я хоч десь колись вас до чогось силував? Чи дозволяв я собі щось більше, ніж поради?

— Мабуть, ні. Але ти говориш забагато.

— Може, я говорю замало, — сказав Бельветтер, — бо ж наслідків, бачу, ніяких.

— Ти забагато говориш, — повторив Кармоді й запалив чет-

— Це вже четверта сигарета за п’ять хвилин.

Кармоді розкрив було рота, щоб вилаятись, та передумав і подався геть.

— Що це? — запитав Кармоді.

— Кондитерський автомат, — пояснив Бельветтер.

— Не схоже.

— Все ж таки це автомат. Удосконалений силосний агрегат Сааріномена. Звичайно, я мініатюризував його і…

— І все ж таки він не схожий на кондитерський автомат. Як ним користуватися?

— Дуже просто. Натисніть червону кнопку. Почекайте. Натисніть на одну з тих літер в ряду А, тепер натисніть зелену кнопку. Ось маєте! Шоколадка «Бейб Рут» ковзнула на долоню Кармоді.

— Ото! — вихопилося в Кармоді. Він надірвав обгортку і надкусив шоколадку.

— Справжня «Бейб Рут» чи підробка?

— Справжня. Змушений був дати концесію кондитерській фірмі, бо самому несила було впоратися.

— Ого! — повторив Кармоді, випускаючи з пальців шоколадну обгортку.

— Отак воно, — настановчо почав Бельветтер, — приклад недбальства, яке я спостерігаю повсякчас.

— Якийсь клаптик паперу! — сказав Кармоді, повертаючись і дивлячись на обгортку, що лежала на бездоганно прибраній вулиці.

— Звісно, це лиш клаптик паперу, — сказав Бельветтер. — Але помножте на сто тисяч мешканців і що матимете в результаті?

— Сто тисяч клаптиків паперу, — не задумуючись, відповів Кармоді.

— Нічого смішного! Запевняю вас, що вам не захотілося б жити у всьому тому папері. Ви перший нарікали б на захаращену сміттям вулицю. А ви доклали до чогось рук? Ви хоч за собою прибираєте? Звичайно, ні! Полишаєте на мене, хоч я маю дбати про все місто, день і ніч, навіть у святу неділю не маю спочинку!

— І треба стільки вичитувати? Я підніму.

Кармоді нахилився, щоб підняти обгортку, та перш ніж його пальці торкнулися її, від найближчої урни для сміття блискавично метнулася залізна клешня, схопила папірець і зникла.

— Все гаразд, — сказав Бельветтер. — Я звик прибирати за людьми. Ввесь час доводиться.

— Отакої!

— І не чекаю від них подяки.

— Дуже вдячний, дуже вдячний! — подякував Кармоді.

— Ні, не вдячні, — заперечив Бельветтер.

— Нехай буде по-твоєму, може, й не вдячний, А що маю робити?

— Припинити розмову. Вважатимемо інцидент вичерпаним.

— Наїлися? — запитав Бельветтер після обіду.

— Донесхочу, — сказав Кармоді.

— А з’їли небагато.

— Я з’їв, скільки хотів. Дуже смакувало.