Координати чудес
Шрифт:
— Якщо так смакувало, то чому ж не з’їли більше?
— Бо не подужав би.
— Якби ви не перебили собі апетиту тією шоколадкою…
— Та хай йому біс! Шоколадка не перебила мені апетиту! Я просто…
— Ви запалюєте сигарету, — констатував Бельветтер.
— Авжеж, — відповів Кармоді.
— Не могли б трошки потерпіти?
— Зрештою, — скипів Кармоді, — якого це біса ти…
— У нас є важливіші справи, — швиденько урвав Бельветтер. — Ви вже обміркували, з чого ви житимете?
— У мене ж не було часу.
— А
— Я? Мені довелося б вступити на підготовчі курси коледжу, потім у медичну школу і так далі.
— Можу все влаштувати, — пообіцяв Бельветтер.
— Не маю бажання.
— Так… а як щодо юриспруденції?
— Ніколи в світі!
— Проектування — прекрасний фах.
— Не для мене.
— А бухгалтером?
— Нізащо!
— Тоді ким ви хочете бути?
— Пілотом реактивного літака, — не задумуючись, відповів Кармоді.
— Ох, облиште!
— Цілком серйозно.
— У мене тут навіть аеропорту немає.
— Працюватиму в іншому місті.
— Ви так сказали, щоб подратувати мене!
— Що ти! — заперечив Кармоді. — Я хочу стати пілотом, це моя мрія. Завжди хотів стати пілотом! Слово честі!
Запала довга мовчанка. Нарешті Бельветтер сказав:
— Ви маєте повне право вибирати. — Але це було вимовлено замогильним голосом.
— Куди ви зібралися?
— Прогулятися, — відповів Кармоді.
— Увечері! О пів на десяту!
— Чом би й ні?
— Я гадав, що ви стомилися.
— Коли вже те було!
— Так-так… А я ще гадав, що ми посиділи б, побалакали б любенько.
— А не можна перенести розмову на потім, коли я прийду? — поцікавився Кармоді.
— А, не варт, — сказав Бельветтер.
— Гуляти не обов’язково, — вирішив Кармоді, сідаючи. — Давай побалакаємо.
— Мені вже перехотілося, — сказав Бельветтер. — Ідіть, будь ласка, на свою прогулянку.
— Ну що ж, на добраніч! — сказав Кармоді.
— Даруйте?
— Я сказав «на добраніч».
— Ви лягаєте спати?
— Атож. Уже пізно. Я стомився.
— Невже ви збираєтеся спати?
— Чом би й ні?
— Взагалі-то нічого, — сказав Бельветтер, — хіба що ви забули вмитися.
— Ох… і справді, забув. Умиюся вранці.
— А коли ви востаннє приймали ванну?
— Давненько вже. Скупаюся вранці.
— А може, ви краще себе почуватимете, коли приймете ванну саме тепер?
— Ні.
— Навіть якщо я приготую ванну?
— Ні! Хай йому біс, ні! Я лягаю спати!
— Робіть собі так, як вважаєте за потрібне, — сказав Бельветтер. — Не вмивайтеся, не вчіться, не дотримуйтесь збалансованої дієти. Але й на мене не нарікайте.
— Нарікати на тебе? За що?
— За будь-що, — відповів Бельветтер.
— Так, ну а що ти, власне, маєш на увазі?
— Не варто й казати.
— То навіщо ж ти наголошуєш на цьому?
— Я думаю тільки про ваше благо, — відповів Бельветтер.
— Помітно.
— А
ще, до вашого відома, мені з того ніякого пожитку, вмиваєтесь ви чи ні.— Не сумніваюся.
— Коли вже піклуєшся про когось, — вів далі Бельветтер, — коли глибоко відчуваєш свою відповідальність, то не дуже приємно чути, коли тебе лають.
— Я тебе не лаяв.
— Не тепер. А от перше, вдень — лаяли.
— Ну… я був знервований.
— Це через те, що ви палите.
— Не починай знову!
— Не буду. Диміть, як піч. Що мені до того? Легені ж ваші, правильно?
— Збіса правильно, — погодився Кармоді, запалюючи.
— Легені ваші, а невдача моя, — сказав Бельветтер.
— Ні, ні! — попросив Кармоді. — Не кажи так, прошу тебе!
— Не звертайте уваги на мої слова, — примирливо сказав Бельветтер,
— Добре.
— Деколи я перебираю міру.
— Атож.
— А не перебирати важко, бо правда на моєму боці. Я маю рацію, розумієте.
— Розумію, — сказав Кармоді. — Ти маєш рацію, маєш рацію. Ти завжди маєш рацію! Маєш, маєш, маєш, маєш…
— Не збуджуйтеся перед сном, — застеріг Бельветтер. — Не бажаєте склянку молока?
— Ні.
— Ви певні?
Кармоді затулив очі руками. Відчував себе дуже дивно. Він відчував себе водночас винним, слабкодухим, брудним, нездоровим і неохайним. Він відчував себе дощенту і безповоротно зіпсованим і знав, що цього відчуття йому не позбутися. Десь у глибині його єства народилася рішучість. Він заволав:
— Сітрайте!
— Кого ви кличете? — запитав Бельветтер.
— Сітрайте! Де ви?
— Чим я не догодив? — занепокоївся Бельветтер. — Просто Скажіть мені, чим?
— Сітрайте! — завивав Кармоді. — Прийдіть і заберіть мене! Це не та Земля!
Почулося трісь-хрусь-бац, і Кармоді був уже в іншому місці.
РОЗДІЛ 24
Ф’ю-у-у-у! Тр-р-рам! Гоп! І ось ми кудись потрапили, хто-зна-куди, коли і на котру з Земель? Хтось, може, й знав, тільки, певне, що не Кармоді, опинившись у місті, дуже схожому на Нью-Йорк. У дуже схожому, але чи то справді Нью-Йорк?
— Це справді Нью-Йорк? — сам себе запитав Кармоді.
— А біс його знає! — негайно відгукнувся чийсь голос.
— Запитання риторичне, — пояснив Кармоді.
— Не сумніваюся, проте відповідаю, оскільки захистив науковий ступінь з риторики.
Кармоді пооглядався навсібіч і зауважив, що голос подає велика чорна парасоля в його лівій руці.
— Це ти, Виграше?
— Звісно, я. А ти гадав хто — шотландський поні?
— Де ж тебе носило, коли я був у зразковому місті?
— Узяв собі відпустку. Коротку, але заслужену, — сказав Виграш. — і дорікати за це не маєш права. Відпустки обумовлені угодою між Галактичною Об’єднаною Спілкою Виграшів та Лігою Реципієнтів.