Імена твої, Україно

who in 1661 converted to Roman Catholicism in order to stay in Poland. It is not clear

if Barbara also converted. The second son, Teodor (1648-c.1700), after the death of his

parents, was brought up by his uncle as a Unitarian, and left Poland with him in 1664.

In 1668 he returned to Poland, and managed what was left of his devastated estates.

He was a favorite both of Jan II Kazimierz Vasa and the next king, Michal Korybut

Wisniowiecki. Like his father, Teodor was elected a member of parliament many times

but did not rise to high office. Upon his return to Poland he officially converted to

Orthodoxy. Nevertheless it was rumored that he and his cousin Marianna Niemiryczуwna

255

met to «exercise together in heresy». They were probably the last Arians in Volhynia.

Teodor died leaving two Roman Catholic daughters.

The family documents of the Niemirycz family were destroyed, along with their

house in Warsaw, in 1944.

Article by Kazimierz Bem

All material copyright Unitarian Universalist Historical Society (UUHS) 1999–

2007.

[73] ЮРІЙ НЕМИРИЧ

Юрій (Джордж) Немирич (1612–1659) був амбітним аріанським дво ряни ном

та державним діячем в Польсько-Литовському королівстві. (Аріани – прихильники

ранньої християнської течії, які стверджували, що Христос, Син Божий, нижчий

за Бога Отця; течія практично повністю зникла в середньовіччя. – І. К.). Протягом

його пізнішого життя королівство, в яке входила і Україна, було майже знищене

козацьким повстанням і російськими та шведськими набігами (катастрофічний

період в історії Польщі, відомий під назвою «Потоп»). Немирич марно боровся,

захищаючи релігійні свободи в королівстві та прагнучи перешкодити загарбанню

України Росією. Він створив новий польський союз, який, згідно з його

сподіваннями, міг би протистояти тиску з боку межуючих держав. Через те, що він

задля досягнення мети кілька разів змінював національні васальні залежності, а в

свій останній рік поміняв віру на політичну вигоду, він має сумнівну репутацію як

у польській, так і в російській історії. Він є, напевне, найвпливовішим унітарином

в історії Польщі.

Юрій був найстаршим сином Стефана Немирича (пом. 1630 р.) та Марії

Войнаровської (пом. 1632 р.), набожної аріанської знаті, яка жила в південносхідному

регіоні Польщі (тепер Україна). Після отримання освіти на дому він вступив

до Аріанської Академії в Ракові. Мав такий талант до математики, що один з його

викладачів, Йоахім Стегман, заохотив Юрія до подальшого вдасконалення знань з

цього предмету. Однак, будучи найстаршим сином дворянина, він мав майбутнє,

пов’язане з політикою.

1630 року, по закінченні навчання в Раківській Академії, він поїхав з групою

аріанських дворян здобувати освіту в Західній Європі. Спочатку навчався в

Лейденському університеті в Нідерландах. Там познайомився з Кшиштофом

Арціжевські, поляком, якого найняли як данського керівника Західно-Індійської

Компанії. Арціжевські, який виріс аріанцем, але пізніше приєднався до

Реформаторської церкви в Нідерландах, відстоював право на власну думку щодо

доктрини Трійці. Він безуспішно намагався переконати Немирича та інших поляків

започаткувати аріанську колонію в Бразилії. У 1632–34 рр., перед тим як повернутися

до Лейдена, Немирич обїздив Францію, Англію, Італію та Швейцарію. Протягом

свого перебування за кордоном він проявив неабиякий інтерес до глобальної

політики, доказом цього є його «Дискурс про війну московитів», написаний 1632 року

та присвячений його дядькові Романові Гойському. У цій роботі він описав

геополітичну ситуацію польсько-московської війни 1632–34 рр., метою якої було

завоювання російського міста Смоленська.

Після повернення до Польщі 1634 року Немирич брав участь у звитяжних

кампаніях проти росіян та 1635 року – проти шведів, військова влада яких була

256256

послаблена Тридцятирічною війною. Із Росією та Швецією були укладені вигідні

договори, Польсько-Литовське королівство увійшло в короткий період миру та

процвітання.

З політичною кар’єрою на думці Немирич почав шукати дружину. Він думав

про одруження з римо-католичкою, але в 1635-36 роках, на радість службовців

Польського братства, він одружився з кальвіністкою Ельжбетою Слупецькою, яка

дала йому цінні сімейні зв’язки з сім’ями протестантських магнатів Лежинських,

Фірлеїв та Потоцьких. 1636 року київська знать обрала його на посаду помічника

судді польського Верховного Суду (Trybunal Koronny) в Любліні, де Немирич

головував над аріансько-римо-католицьким теологічним диспутом між Кшиштофом

Любінєцьким та єзуїтом Каспером Дружбицьким. Напевне, знаті сподобалося те, як

він виконує обовязки судді, адже 1637 року вони обрали його членом парламенту з

того регіону, на посаду, до якої вони його повертали протягом багатьох років.

Протягом першого десятиліття політичної кар’єри Немирич концентрувався на

захисті Польського братства від католицької нетерпимості, що наростала. 1638 року

він марно намагався зупинити позов парламенту проти Раківської Академії. Коли

судовий процес було завершено, він підписав легельний протест проти рішення.

Немирич також був одним із подавачів петиції зібрання Кісєліна 1638 року, що їх

написали кальвіністському герцогу Кшиштофу ІІ Радзивілу, просячи про допомогу