Імена твої, Україно

та захист для Польського братства.

Немирич підтримував аріанську церкву в Черничеві, яка була заснована його

батьком та бабусею і де священиками були Пйотр Стоїнський (1610–1649) та Єжи

Цяховский (1652–1661/62). Він також встановив та підтримував арійську церкву

в Ужомирі, де заснував школу та призначив відповідальним за неї данського

біженця Ісака Фольгера. 1643 року, після того як отримав великі землі на південь

від Києва на східному боці річки Дніпро, він дав постанову, що священник Анджей

Віжовати може проповідувати Євангеліє скіфам та іншим народам, що слідують

за Св. Андрієм». Немирич найняв багато унітаріанців, заохотив їх оселитися на

його помістях та рекомендував їх іншим магнатам, включаючи толерантних римокатоликів.

Багатство дозволило йому бути керівником класу. Йому були присвячені

численні книги та трактати. Йому також подобалося вести теологічні диспути між

аріанцями, католиками та навіть православними.

В пізніх 1630–40 рр. Немирич збільшив багатство власної сім’ї, що мала вплив

на Польське братство і підтримувала його. Він керував усіма сімейними помістями

до 1648 року, коли його брати отримали свої частки. За основну садибу Юрій обрав

Горожкі. Шляхом придбань та подарунків його власність зросла до 14 міст та 50 сіл

із 7600 кріпаків. До 1648 року він керував другим найбільшим маєтком в Україні.

Шлях, яким він отримував володіння, не завжди був мирним та законним. Приміром,

1640 року, після смерті тітки Александри Гойської, він та його брати напали та

пограбували Гощу, одночасно впустивши туди аріанців, яких раніше вигнали з цього

міста. Наступні роки він атакував володіння своїх двоюрідних братів; 1650 року на

нього, своєю чергою, напав власний брат.

Незважаючи на те, що Немирича обирали членом майже кожної сесії парламенту,

його політичні справи не процвітали. 1641 року, коли його обрали київським

скарбником (podkomorzy kijowski), римо-католицький друг та протектор Немирича

Станіслав Конєцпольский сказав, що він міг би бути висунутий кандидатом до

Сенату, «якби на шляху не стояла його віра». В цьому випадку Немирич зайшов надто

257

далеко у своїй аріанській гордині. Коли перед тим як прийняти на посаду скарбника,

його запитали, чи готовий він поклястися Трійцею, він відповів, що поклявся б не

лише Святою Трійцею, а також, якщо треба, Четвіркою. Цей жарт призвів до судової

справи за богохульство, яка тривала роками, поки 1645-го року не була скасована його

родичем Анджеєм Лежинським та римо-католицьким єпископом із Києва. Цей епізод

не збільшив римо-католицькій знаті любові до Немирича. 1646 року Верховний Суд

наказав йому закрити аріанські церкви у всіх своїх володіннях, вигнати Братство та

заплатити штраф 10 000 злотих. Як і інші аріанці, він проігнорував судове рішення.

1648 року вибух козацького повстання під проводом Богдана Хмельницького

позначив початок кінця Польсько-Литовського Королівства. Козаки, багато з

яких походило з людей, які втікали від кріпацтва, підтримали бунт українських

кріпаків проти їхніх культивованих Польщею феодальних панів. Це повстання було

катастрофічним для населення України загалом, але особливо катастрофічним воно

було для євреїв та аріанців, яких сприймали як тих, що мають зв’язок із знатними

гнобителями.

Немирич покинув свої володіння в Україні та відвідав Даєт у Варшаві. Король

Владислав (Ладіслав) IV Васа помер і знать зібралася, щоб обрати наслідника

престолу. Немирич та його союзники-протестанти організували кампанію на

підтримку кальвініста Сигізмунда Трансильванського, від якого сподівалися

релігійної терпимості. Спочатку Немиричу не дозволили ввійти до Даєта, тому що

він відрікся від Трійці, але врешті впустили після того, як він сказав, що прийшов

розмовляти з приводу політики, а не релігії. Хоча йому не дали дозволу говорити

у зіставленні статтей конфедерації, його обрали до ради допомоги регенту. Після

того як колишній кардинал був обраний королем Яном ІІ Казимиром Васа, Немирич

почав шукати підтримки та захисту в Трансильванському суді. Він взяв участь у

боротьбі проти козаків, але радив помірність та намагався знайти з ними згоду.

Немирич повернувся до своїх маєтків в Україні 1649 року, але після того як

1654 року козаки розгромили польську армію під Батогом, був змушений переїхати

на Волинь. Він розчарувався в новому польському королеві, який 1654 року не зміг

запобігти втраті України на користь Росії. Таким чином, 1654-го року, коли шведи

захопили Польщу, Немирич сердечно кинувся у шведський табір. Він керував

делегацією, яка просила шведського короля Карла Х відновити громадянські та

релігійні свободи польських протестантів, включаючи Польське братство. Король

відкинув офіційне підтвердження, тому що боявся образити більшість католицького

населення. Це не послабило про-шведського ентузіазму Немирича. Він служив у

шведській армії та писав листи до високопосадовців, переконуючи їх підкоритися

шведському королеві. Ці листи, широко повсюджені у Польщі, не лише зашкодили

репутації Немирича, а також спровокували обурення та відплату, спрямовану

на Польське братсво. Католицьке протистояння шведам стало особливою ціллю

аріанської знаті та конгрегацій, населення яких було понищене та розкидане.

Зміцнений Ян Казимир, спираючись на народну підтримку, поклявся вигнати

аріанців із королівства. 1657 року Немирич, сподіваючись відновити власне багатство