Імена твої, Україно

в Бора, згодом у США читає лекції в Мічиганському

університеті, стає професором університету

Джорджа Вашинґтона.

А як же повелося іншим з четвірки мушкетерів

«джаз-банда»? Димус, себто Дмитро Іваненко, так

само стрімко стає знаним в найширших наукових

колах. На два тижні раніше Вернера Гейзенберга

він публікує роботу про протонно-нейтронну модель

атомного ядра, обґрунтовує теорію ядерних

сил, розробляє теорію синхронного випромінювання.

За подальші розробки обґрунтованого Дмитром

Іваненком європейські вчені отримують нобелівські

нагороди. Та й самого його вже відверто запитують:

– А коли ж вам присудять Нобелівську премію?

– Терпляче стою у черзі, – віджартовувався

вчений.

Насправді Д. Іваненко стояв у черзі в енкаведівські

катівні. 1935 року вченого заарештовують без видимої

причини, хоча всі знали, що вина його лише одна

– ще до більшовицького перевороту батько Іваненка

видавав у Полтаві аж ніяк не більшовицьку газету.

– По пояс у воді, з киркою по шістнадцять годин

– так працює на каторзі вчений зі світовим ім’ям –

лише десь поза приміщенням, на всяк випадок озираючись,

перешіптувалися колишні колеги.

Та все ж їх клопотання трішки облегшило долю

Іваненка. Його відправляють в політичне заслання у

Томськ.

Десять років, які могли б стати найпліднішими, забирає

у Димуса каторга і Друга світова війна.

По війні Іваненко продовжує розробляти фундаментальні

фізичні проблеми, одночасно очолюючи

кафедру в Тімірязівській академії. І тут він знаходить

152152

застосування непересічному науковому баченню.

Метод «мічених атомів», розроблений ним, і по сьогодні

широко у дослідницькому вжитку.

Зламати дух вченого російським опричникам не

вдавалося навіть в часи найбільшого мракобісся. Коли

висміювали теорію ймовірності і топталися брудними

ногами по імені Ейнштейна, Дмитро Іваненко публічно

заявив:

– Якщо Ейнштейн – ідеаліст, то пишіть і мене поряд

з ним.

…До Ландау якось звернулись колеги почути думку

про шефа Петра Капицю:

– Як думаєш, шеф людина чи скотина?

– Кентавр, – не задумуючись відказав Дау. –

Може так вбрикнути, що ого-го!

Відтоді за Петром Капицею, якого і шанували, і

боялися за вимогливість, надовго приклеїлося прізвисько

«Кентавр».

Мало того, що Дау «охрестив» шефа, ще й зіграв

злий жарт з колегами до дня його народження.

– Що б такого подарувати Петру Леонідовичу,

аби не було банальним і звичним?

Ландау тихенько щось прошепотів на вухо співробітниці,

а та поважно кивнула головою в знак згоди

– Дау такий авторитет…

Коли на зборах Петру Капиці урочисто вручили

бронзового кентавра на мармуровій підставці, обличчя

іменинника враз стало бурячковим, тоді пробурмотів

кілька слів, що нагадували відомі вислови, а врешті

вибіг з приміщення, голосно хряснувши дверима.

Хтозна, може й за гострий язичок, а швидше із заздрощів

до такого талановитого і везучого вченого,

тільки Ландау не знаходиться більше місця в Ленінграді,

його направляють в тодішню столицю України

Харків. То були прекрасні роки для Дау. Він стає керівником

теоретичного відділу Українського фізикотехнічного

інституту, одночасно завідує кафедрами

теоретичної фізики в Харківському інженерно-механічному

інституті і в Харківському університеті.

1934 року Академія наук присуджує йому вчену ступінь

доктора фізико-математичних наук без захисту

дисертації, а в наступному році – звання професора.

Саме в Харкові Дау публікує роботи, які складуть

153

йому світову славу – про походження енергії зірок,

надпровідність, розсіювання світла, рух потоків електрично

заряджених частинок…

Слава не змінює характеру мушкетера з колишнього

«джаз-банда»: у розпал психозу шпигуноманії

і введення перепусток в науковий заклад, Ландау чіпляє

перепустку на спині чи навіть нижче неї, а його

колега Трапезникова перепустку вішає на собачий

ошийник.

…Заломивши руки, енкаведисти ввіпхнули Дау в

«чорний ворон» і зникли в невідомому напрямі – що

їм до великого таланту, до долі людини, яка розуміє

свою значимість і дозволяє собі – нечувано! – іронічне

світосприймання. Ні рідним, ні колегам, де перебуває

Ландау, вияснити не вдається. Вирахувала

лише мама, притому у досить несподіваний спосіб. За

радянськими законами, арештованому дозволялося

посилати 50 рублів, то ж мама в усі тюрми розіслала

по такому переказу. Поступово гроші почали повертатися

адресату, не повернулися тільки з Бутирської і

Харківської тюрми. В справі «злочинця», майбутнього

Нобелівського лауреата, російські катюги виводи

На з`їзді фізиків

у Польщі. Дні

Кракова, червень

1938 р. У першому

ряду зліва направо:

Г. А. Гамов (2-й)

і Л. Розенфельд

(4-й). У другому

ряду 2-й і 3-я зліва

— подружжя Бор.

У третьому ряду

2-й зліва —

Ч. Дарвин (мол.)

154154

ли на 153 сторінці: «Ландау признался в том, что буду чи