Імена твої, Україно

Іванович провів найменшу частину життя. То чого ж

ми так цураємось?

…Над Борисполем гудуть літаки, весело змигуючи

вогнями, злітають і прибувають з усіх кінців світу.

У вигинах крил, у класичних лініях металевих їх тіл є

й лінії, виведені рукою уродженця Київської землі.

181

НЕПОСИЛЬНА

ЗАГАДКА РАМОНА

Він рубав це дерево уже другу годину і біла, смолиста

й клейка ялинова стружка вистелила, мов снігом,

навкруг чітке півколо; сорочка давно просякла

потом до останнього рубчика і вилискувала сіллю,

що виступила, а шкіра на долонях від топорища стала

твердою, наче підошва старого, порепаного і напівстоптаного

чобота і давно втратила відчуття болю. На

якусь хвилю він опустив сокиру, бо не так вона видавалася

важкою, як важкими чулися від щоденної

натуги руки, довші начебто від своєї природної величини,

з товстими вигадливими покрученими венами,

що аж горбилися і випирали. Згадалась недавня мова

зі знайомим, також прибулим сюди в Канаду, досить

приязним і відвертим чехом:

– Не розумію українців, – крутив головою чех.

– Італієць, чех чи словак, одержуючи канадську землю,

докладає зусиль, аби наміряли незалісненої, аби

менше мозолів до засіву нажити… А ви наче навмисне

клопоту собі додаєте.

– Певне, українець без лісу знудьгується, –

тільки й віджартувався Гнатишин. А що мав казати…

Прибулі з багатьох країн емігранти, маючи гроші,

справді таки вибирали землицю без лісу. А тому, хто

переплив океан з одною лише душею, без якогось

грошового запасу, тільки й скарбу, що дітлашні (найменшенький

двомісячний Іванко попискує і сонно

прицмокує у колисці) ліс дасть і товар на продаж, і

збудуватися є з чого, і взимку буде чим протопити

– до мозолів же йому не звикати.

…Рамон Гнатишин стояв на трибуні Верховної

Ради України і доки оголошували про його виступ та

лунали вітальні оплески, пригадав родинний переказ

про перші роки дідового життя у Канаді. А пригадав

тому, що вельми наслухався ойкання та бідкання,

як важко будувати українську незалежну державність.

«Треба б сказати, чи легко велося дідовому

поколінню…»

Рамон

Гнатишин

182182

Член Парламенту

Рамон Гнатишин

і Міністр

Національної

Оборони Джилл

Ламонтень

на презентації

після параду

107-го

Королівського

Канадського

Повітряного

Кадетського

Ескадрону

в Саскатауні,

приблизно 1980 р.

Тим часом у залі вже слова головуючого.

– Дозвольте за вашим дорученням привітати

Його Високоповажність Вельмишановного пана Рамона

Джона Гнатишина, Генерал-губернатора Канади,

а також пані Герду Гнатишину та осіб, які супроводжують

їх під час офіційного візиту в Україну.

А як стихли оплески, що котилися хвилею залом

і, добігши одного краю, немов відбилися від стіни

та знову вертались рядами, високий гість заговорив

розмірено й стримано, як звик за чималеньке життя

на вершинах канадійського політичного олімпу.

– Для мене, як першого Генерал-губернатора Канади,

що відвідує Україну, як канадця українського

походження велика честь звернутися зі словом до вас

у парламенті України.

Для Рамона Гнатишина вимовлене ним було неспівмірно

більшим простої данини протоколу, то було

чистим зерном, відвіяним від дипломатичної лушпини,

в якій часто-густо губиться саме зерня. Як шкода,

думалося Рамону, що такої можливості не мав його

батько, син простого фермера-переселенця з України,

що став знаним парламентарем найвищого канадійського

законодавчого органу – батько приїжджав

у Київ ще року 1972, та не тільки виступити перед

колегами, хай і людом не обраними, а начальниками

призначеними, йому не дали навіть рідне село Вашківці

відвідати – КДБ не дозволило.

– У час відродження незалежної України я почуваюся

щасливим бути одним із перших державних

гостей, які запрошені до України – держави, яка будить

могутній відгомін у житті Канади і в моєму власному

житті… Канада стала першою західною державою,

що визнала незалежність України всього через

кілька годин після того, як стали відомі результати

референдуму, проведеного в грудні минулого року…

Хоч наші офіційні зв’язки недавні, канадці та

українці дуже добре знають один одного. Адже Канада

відзначає сторіччя приїзду перших переселенцівукраїнців

у нашу країну. Майже мільйон канадців

гордиться своїм українським корінням і тим внеском,

який вони роблять у всі сфери життя нашого суспільства.

Але значення присутності українців у Канаді

полягає не стільки у здобутках, яких вони добилися

там. Воно виражене радше історичною спадщиною

українців, якої зберігається в багатьох місцях нашої

країни, зокрема, на заході Канади. Перед лицем великих

соціальних та фізичних труднощів вони виявили

свою волю та мужність…

Рамон Гнатишин на якусь хвильку призупинився,

мов перевести дух, хоча насправді на те мав іншу

притичину, йому тут знову хотілося відійти від заготовленого