Імена твої, Україно

жаль, засновані апостолом церкви були зруйновані внаслідок вторгнень варварів у

третьому столітті, однак стверджують, що «голова Скіфської Єпархії» був присутній

на Першій Всесвітній Раді в Нікеї 325 року н. е. (можливо, насправді, єпископ Кадмус

з Босфорського королівства). Міф про місію Андрія до скіфів почав розвиватися в

одинадцятому столітті і був поширений у Середньовіччі – Церковний Собор (Рада),

205

проведений у Києві 1621 року, проголосив його «Апостолом Русі». Церква Святого

Андрія, побудована в Києві 1086 року, більше не стоїть, але екстраваганцу в стилі

бароко XVІІІ століття з його іменем можна побачити на горбі над Дніпром, де,

вважається, Андрій поставив хрест, як показано на одному із головних малюнків

у церкві – «Проповідь Апостола до Скіфів», створеному Платоном Бориспільцем.

(1847 р.). Міф про те, що Андрій дав своє привілейоване благословіння українській

землі, є центральним догматом сучасної української церкви – навіть Папа дав цьому

прихильну згадку під час свого візиту 2001 року».

206206

КИЇВСЬКИЙ ЗЯТЬ: «ВІРИВ У СЛАВУ, БАГАТСТВО ТА ВЛАДУ…»

Погляд збоку, сторонній погляд, завжди цікавий. Про київського зятя,

майбутнього конунга Норвегії Гарольда збереглося чимало писемних згадок,

причому не завжди компліментарних. Певно, був він саме таким – людиною

свого часу, воїном і мандрівником, поетом і мисливцем за жіночими серцями та

звичайнісінькими земними скарбами… Однак згадки про Ярослава Мудрого, певне,

вимагають деякого «коригування», бо точка зору про «новгородського князя» інколи

подається з російської дзвіниці. Тому доцільно надалі зіставляти дати, наприклад, з

«Вікіпедією», вдавшись до цитування навіть більш просторого уривка:

[22] «Після смерті свого батька Володимира Святославовича в 1015 році Ярослав

Мудрий у боротьбі за київський престол розбив війська Святополка біля Любеча і

засів на київський княжий престол, але 1018 року під натиском польських військ

короля Болеслава І, що їх взяв собі на допомогу Святополк, мусив покинути Київ.

Після остаточної перемоги в битві над р. Альтою 1019 року Ярослав Мудрий став

київським Великим князем.

Прагнучи об’єднати всі руські землі, Ярослав Володимирович змушений

був вести боротьбу проти свого брата Мстислава Володимировича, князя

тмутороканського і чернігівського. Після битви під Лиственом біля Чернігова 1024

року Ярослав мусив відступити Мстиславові Чернігівщину і всі землі на схід від

Дніпра, крім Переяславщини. Згодом, після укладеного 1026 року в Городку під

Києвом миру, почалося порозуміння і співпраця між братами. Ярослав Мудрий

допомагав Мстиславові у боротьбі з касогами і ясами 1029 року, розширивши власні

володіння до кавказьких гір; а Мстислав – у скріпленні й розширенні держави

Ярослава Мудрого на захід від Дніпра. На півночі 1030 року Ярослав зайняв землі

між Чудським озером і Балтикою й там заснував м. Юріїв, у 1030–1031 рр. війська

Ярослава і Мстислава відвоювали Червенські міста, які 1018 року загарбав Болеслав

І. Тоді ж Ярослав здобув від Польщі смугу землі між р. Сяном і Бугом; там збудовано

м. Ярослав і Белз. Після смерті Мстислава 1036 року Ярослав об’єднав під своєю

владою лівобережні землі, ставши єдиним володарем могутньої Київської держави.

У 1038–1042 роках Ярослав вів успішні походи проти литовських племен – ятвягів,

проти Мазовії, проти прибалтицько-фінських племен ямь і чудь».

[23] http://www.glasglow.com/e2/ha/Harald_III_of_Norway.html,

«Surnamed Haardraade (English: «Hardraada»), which might be translated «hard

reign», he was the son of King Sigurd and of King Olaf the Saint. At the age of fifteen he

was obliged to flee from Norway, having taken part in the Battle of Stiklestad [?] (1030),

in which King Olaf met his death. He took refuge for a short time with Prince Yaroslav[?]

of Novgorod (a Russian kingdom then, now a city, founded by Scandinavians), and thence

went to Constantinople, where he took service under the Empress Zoe of Byzantium,

whose Varangian guard he led to frequent victory in Italy, Sicily, and North Africa, also

to Jerusalem.

In the year 1042 he left Constantinople, supposedly because he was refused the hand

207

of a princess, and on his way back to his own country he married Ellisif or Elizabeth,

daughter of Yaroslav of Novgorod».

Based on an article from 1911 Encyclopedia Britanica

Editors: Hugh Chisholm in London, Franclin Henry Hooper in New York City

Published: 1910–11.

[23] «Названий Хардрадою (по-англійськи «Hardraada»), що можна перекласти

як «жорстке правління», він був сином короля Зігурда та єдинокровним братом

короля Олафа Святого. У 15 років, взявши участь в Стіклестадській битві (1030),

під час якої помер король Олаф, він був змушений покинути Норвегію. Недовго

переховувався у князя Ярослава із Новгорода (в той час королівство в Русі). Звідти

пішов до Константинополя, де найнявся до візантійської імператриці Зо і керував її

варязькою гвардією, щоб зробити частішими перемоги в Італії, Сицилії та Північній

Африці, також пересуваючись до Єрусалиму.

1042 року він покинув Константинополь, ймовірно тому, що йому відмовили

у просьбі руки принцеси, і дорогою до рідної країни він одружився із Елісіф або

Елізабет, дочкою Ярослава Новгородського».

Уривок базується на статті із 11 видання енциклопедії «Британіка»