Імена твої, Україно
Шрифт:
Видавці: Х’ю Чішольм в Лондоні та Франклін Генрі Хупер в Нью-Йорку. Рік
видання: 1910–11.
[24] http://209.85.135.104/search?q=cache:Jojd-_z-oVwJ:www.ancientworlds.net/
aw/Post/284194+harald+hardrada+yaroslav&hl=ru&ct=clnk&cd=31&gl=ua
На форумі цього сайту велася дискусія на наступну тему: «Гарольд Хардрада
та візантійська імператриця Зо (та знімок мозаїки варязької гвардії)»
Цей текст було розмішено
Didius) 11 березня 2004 р.:
In a book entitled «WHAT LIFE WAS LIKE WHEN LONGSHIPS SAILED:
VIKINGS, A. D. 800–1100», edited by Denise Dersin, Alexandria, Virginia: Time-Life
Books, 1998, I ran across some interesting information regarding the Viking warrior
Harald Hardrada and the Byzantine empress Zoe on pages 80–86:
«…He charmed the Byzantine empress, Zoe, and those close to her said that she
secretly longed to marry him, although she already had a husband and consort, the emperor
Michael, and Harald was still pining for that «golden lady in Russia,» Elizabeth, who had
not yet been granted to him. Zoe’s fond regard for Harald ultimately turned sour, but he
was without fault in the eyes of his imperial patrons…»
«…he rose to become head of the Varangian guard…»
«…Even his imperial patrons who did well by his skullduggery, came to resent and
distrust him. After many rewarding campaigns, he returned to Constantinople and resigned
his command…»
«…But Empress Zoe was unwilling to let Harald slip away. She accused him
of withholding from the imperial couple their full share of the plunder and had him
imprisoned. Perhaps she still longed for him and wanted to keep him close, but her passion
208208
went unrequited. The only woman who ever came close to rivaling the distant Elizabeth
in Harald’s affections was Zoe’s alluring niece, Maria, and the empress was not about to
let Harald have her».
«No prison could hold Harald for long. With help from confederates, he escaped from
the dungeon, roused his Varangians, and assailed the emperor and put out his eyes. Then to
add insult to injury, he abducted Maria and carried her off in his longship. The great iron
chains at the mouth of the Bosporus blocked his exit, . . . but the ever-resourceful Harald
moved his gear sternward to elevate the prow and slipped up and over the chains with a
mighty assist from his oarsmen. Once safely free of Zoe’s grasp, he put Maria ashore and
bade her return to Constantinople and remind the empress how little power she had over
him, «for with all her might she could not have prevented him from marrying the girl».
«In truth, Maria was dispensable. On his way back to Norway, Harald stopped off
in Russia and renewed his suit for the hand of Elizabeth. Yaroslav could see by all the
treasure Harald had accumulated that he was worthy of a princess, and he sanctioned the
match. As one poet put it:
«The warlike king of Norway Won the match of his desire, He gained a king’s daughter
And a hoard of gold as well».
[24] «У книжці під назвою «Яким було життя, коли плавали довгі кораблі:
вікінги, 800–1100 рр. н. е., виданій Деніс Дерсін, Олександрія, Вірджинія: ТаймЛайф
Букс, 1998 р., я наштовхнувся(лась) на цікаву інформацію про вікінгського
вояку Гарольда Хардрада та візантійську імператрицю Зо (на с. 80–86):
«Він зачарував візантійську імператрицю Зо і ті, що були в її близькому
оточенні, казали, що вона таємно дуже хотіла з ним одружитися, хоча вже мала
чоловіка, імператора Міхаеля. Гарольд все ще сумував за тією «золотою леді із
Русі», Елізабет, яка поки що йому не належала. Добре ставлення Зо до Гарольда
зрештою погіршилось, але спочатку він був невинним в очах своїх імператорських
покровителів…»
«…він досягнув того, що став керівником гвардії варягів…»
«…Навіть його імператорські покровителі, які не були проти Гарольдового
шахрайства, почали обурюватись та не довіряти йому. Після багатьох прибуткових
походів він повернувся до Константинополя, де здав своє командування…»
«Але імператриця Зо не хотіла дозволити Гарольду вислизнути. Вона звинуватила
його в приховуванні від імператорського подружжя їхньої повної частки здобичі та
посадила у в’язницю. Можливо, вона й досі дуже хотіла бути з ним та тримати його
біля себе, але її пристрасть не знала взаємності. Єдиною жінкою, яка була близькою
до того, щоб стати конкуренткою Елізабет у почуттях Гаральда, була зваблива
племінниця Зо – Марія, однак Зо нізащо не дозволила б Гаральду бути з нею».
«В’язниця ненадовго змогла затримати Гаральда. З допомогою співучасників він
втік із тюрми, підняв своїх варягів, напав на імператора та виколов йому очі. Потім,
щоб підлити масла в вогонь, він викрав Марію та заніс її на свій корабель. Великі
залізні ланцюги біля протоки Босфор перекрили йому вихід, але винахідливий Гаральд
перетягнув своє спорядження до корми, щоб підняти ніс корабля та прослизнув між
ланцюгів із величезною допомогою своїх гребців. Звільнившись від контролю Зо, він
висадив Марію на берег та наказав їй повернутися до Константинополя і нагадати
імператриці про те, як мало в неї над ним було влади: «Тому що, незважаючи на всю
свою могутність, вона не змогла перешкодити йому одружитися із дівчиною».