Імена твої, Україно

Опубліковано Проектом підтримки досліджень Фундації сприяння

Товариству, яке є частиною відкритого товариства Будапешт-інституту.

[50] Радіо «Свобода», 28.11. 2003. Обговорення історії книгодрукування.

Василий Калугин, филолог, историк: «Московская Русь познакомилась с

церковно-славянской печатной книгой задолго до эпохи Ивана Грозного, поскольку

первые православные богослужебные книги стали выходить еще в конце ХV

века в Кракове. Эти книги выпускал немецкий книгоиздатель видимо, по заказу

одного из западнорусских епископов. Он выпустил «Октоих» – богослужебную

книгу, певческую книгу, «Триодь», также богослужебную книгу, и «Часослов».

229

Надо назвать такого выдающегося деятеля культуры первой половины 16 века,

гуманиста в настоящем смысле этого слова, доктора медицины, закончившего

Падуанский университет – белоруса Франциска Скорину. Франциск Скорина в

1517–1519 годах издал в Праге целый ряд ветхозаветных книг. Причем, интересно,

что язык этих книг он пытался приблизить к собственной речи, в нем видны многие

особенности старобелорусского языка. А в дальнейшем Франциск Скорина открыл

свою книгоиздательскую деятельность в Вильно, и там в 20-е годы выпустил

несколько книг. Приблизительно та же тенденция просматривается в это время в

России. Архиепископ Геннадий Новгородский в конце ХV века делает попытку

завести типографию в Новгороде. Из Любека в Новгород прибыл знаменитый

немецкий книгоиздатель, типограф, любекский первопечатник Бартоломей Готан.

Свидетельства о судьбе Бартоломея Готана на Руси противоречивы. Он какое-то

время входил в кружок архиепископа Геннадия Новгородского и, по свидетельству

поздней немецкой хроники, Бартоломея Готана сначала приняли в Новгороде

с распростертыми объятиями, а потом, якобы, утопили. Это очень позднее

свидетельство и, видимо, оно все-таки недостоверно. Но то, что Готан сотрудничал

с Геннадием Новгородским и то, что мысль о создании типографии зародилась в

Московской Руси в конце ХV века – это очевидно».

[51] Точка зору білорусів:

«Что касается языка, то Московией он заимствован от русинов = жителей

ВКЛ, читай: предков белорусов и украинцев. И книгопечатание заимствовано

оттуда же. Первый московский книгопечатник – Иван Федорович (именно так он

себя называл, сморите тут: «Шранява») был из древнего шляхетского рода герба

Шранява, прославленного когда-то под Грюнвальдом. Скорее всего, этот польский

герб достался этому роду после Городельской унии 1413 г., когда шляхта Польского

королевства и ВКЛ менялась гербами. Литеры, которыми Иван Федорович печатал

свои книги, были привезены им из Вильно. Разумеется, книги он печатал на своем

языке – «руском». Родом Иван Федорович был из Петковичей, что на границе

современной Минской и Брестской области»

Ігор Литвин. «Участвовали ли литовцы в Грюндвальдской битве, или

Почему Витовт писал «по-руски»?

[52] М. Грушевський:

«Мабуть, празьке підприємство Скорини мало за собою якусь більшу і сильнішу

групу чи організацію, – можливо, ту саму, яка висунула попереднє видавництво

Фіоля. Може бути, що під час студій у Кракові Скорина мав нагоду зв’язатися з

ініціаторами Фіолевого підприємства, з тими людьми, які фактично вели цю справу.

Були це, мабуть, скоріше українці, ніж білоруси, бо із Західною Україною Краків

був тісніш зв’язаний ніж з Білоруссю, та й приписки й пояснення Фіолевих видань

скоріше вказують на українські руки […] На певні зв’язкі Скорининого видавництва

з Фіолевим вказують і різні технічні подробиці (в друкарськім письмі і подібному), і

текстуальні запозичення, і весь празький епізод діяльності…»

[53] Іван Огієнко. Історія українського друкарства:

«Першими книжками, які видрукував Фіоль, були Октоїх та Часословець, обидві

1491 р.; котра вийшла раніше, тобто котру з них вважати первенцем українського

230230

друку – не відомо, але традиція вважає Октоїха 1491 р. за найпершу слов’янську

книжку, друковану кирилицею. Крім цього, надрукував Фіоль ще дві книжки –

Тріодь пісну та Тріодь цвітну, але вже без зазначення місця та часу друку. Збереглася

звістка, що Фіоль видрукував ще й п’яту книжку – Псалтир, але самої книжки до

нашого часу не дійшло.

Для кого друкував Фіоль свої книжки? Тому, що книжки ці – то найперші

друковані книжки серед цілого слов’янського світу, честь їх належності нам,

українцям, різні вчені не раз намагалися відняти від нас. Але рішає тут мова цих

друків: там, де Фіоль не був зв’язаний традиційним церковнослов’янським текстом,

там мова його видань має дуже багато відзнак живої української мови».

231

ГОРДА КНЯЗІВНА РОЗАНДА

Годі малювати шлюб Тимоша Хмельницького з Розандою Лупул в рожевих

тонах. Тиміш, попри молодість, жорсткий і талановитий полководець, був гарячим на

вдачу, неймовірно ревнував Розанду до турецького візира, міг часом і відлупцювати

дружину. Любила чи ні Розанда Тимоша – ніхто, звісно, не знає. Але в неї ніхто не

має права відібрати істинно князівської гордості, мужності й гідності. Коли помер

від смертельної рани Тиміш, вона не покидає вже мертвого чоловіка, вертається у

жалобному поході в чужу для неї країну. То ж і під занесеною шаблею польського

жовніра, запеклого на той час молдавського ворога, Розанда, ймовірно, не зреклася

власного достоїнства.

Водночас можна звернути увагу на політичне хитросплетиво навколо лише