Отаман Зелений

Люди його добре знали, радо зустрічали, пригощали. Забирав він у торбину їхні листи і їхав далі.

Іде він по степу, пісні співає. Коли бачить — серед степу скирта сіна стоїть і вогнем палає. А з того вогню голос чути:

— Рятуй мене, козаче Рись! Рятуй мене, козаче Рись!

Під’їхав він ближче та й питає:

— А як тебе рятувати мушу?

А голос відповідає:

— Встроми у вогонь списа свого довгого, то й врятуєш мене.

Він так і зробив. Коли бачить, а по спису гадюка з вогню вилазить. Вилізла по його руці, обкрутилася навколо шиї і сидить. Не став він її чіпати. Поїхав далі. Доїхав до якогось хутора, став перед ворітьми, тут гадюка злізла на землю, далі — під ворота і під ґанком сховалась. А козак Рись думає: треба господарів попередити, щоб та гадюка лиха їм не наробила. Постукав він у ворота, і на ґанок вибігла дівчина молода, гарна та й каже:

— Заїжджай до двору, козаче Рись.

Коня напоїла, козака в хату завела. Дала йому вмитись, нагодувала, а потім каже:

— Не бійся, козаче Рись, гадюка мене не вкусить, бо я і є та сама гадюка. Я добра чарівниця, а злі люди хотіли мене вбити. Я сховалась у скирті сіна, а вони те сіно підпалили. Ти врятував мені життя, і я хочу тобі віддячити. Я можу нагородити тебе — силою, волею або щастям. Вибирай що хочеш!

Козак задумався, що ж йому вибрати. “Нащо мені більше сили, — думає, — ніж я її маю? Он скільки турків і татар побив. І волі маю вдосталь, бо я вільний козак. А от щастя козаку завжди пригодиться”. І вибрав він щастя. Відкрила чарівниця скриню і вийняла звідти щасливу сорочку та й каже:

— Носи цю сорочку і ніколи не скидай. І нікому не признавайся, в чому твоє щастя, навіть своїй дружині, коли оженишся, бо буде тобі велика біда. А як чогось тобі захочеться, то потруси сорочку за пазуху і скажи, чого хочеш, — те й станеться відразу.

Подякував козак Рись добрій дівчині за подарунок і поїхав далі. І захотілось йому перевірити, чи справді та сорочка щаслива. Потрусив він сорочку та й каже:

— Хочу, щоб до мене зайчик прибіг!

Коли дивиться — заєць степом біжить, аж перекидається. Прибіг і каже:

— Чого кликав, козаче Рись?

— А так, — каже Рись, — удвох нам веселіше буде.

їдуть вони, їдуть, захотілося йому лисичку побачити. Потрусив за пазуху, і лисичка прибігла. А потім і вовчик прибіг, і навіть ведмідь. Доїхав козак Рись до самого лісу і каже:

— Спасибі вам, друзі. А тепер біжіть своєю дорогою, а мені треба їхати до самого Києва.

А дорога його пролягала через ліс. Їде він, їде, аж бачить — хатка стоїть на курячих лапках. Зайшов він у хатку, а там Баба Яга сидить, стара-стара, у три погибелі зігнута. Побачила його та й каже:

— Дуже довго гуляв ти степами, козаче Рись, пора тобі й за діло братися.

— За яке діло? — питає Рись.

— У Києві біда сталася. Поселився у Дніпрі під Києвом дванадцятиголовий Змій і щороку вимагає від князя данину — молодого хлопця або найкращу дівчину. Князь уже всіх віддав, настала черга його дочки. Сьогодні вночі її відвезуть у золотій кареті на берег Дніпра. Хто її врятує, за того князь обіцяв свою дочку заміж віддати і половину князівства свого як придане. Отож іди і врятуй княжну від смерті, бо це тільки тобі під силу зробити.

Виїхав козак Рись із лісу і поскакав до Дніпра. Бачить — стоїть на березі золота карета, запряжена кіньми, а в кареті князівна сидить із зав’язаними очима. Він підійшов і доторкнувся до неї. Вона думала, що то Змій, затремтіла від страху та й каже:

— Їж, Змію, мене швидше, щоб я недовго мучилась!

А козак Рись каже:

— Не їсти тебе я приїхав, а рятувати.

Розв’язав їй очі, вона як побачила його — дуже зраділа, бо не сподівалась на порятунок.

Аж тут із Дніпра вилазить Змій, побачив князівну і козака Рися та й каже:

— Щось князь розщедрився, замість одного аж двох прислав.

А йому козак Рись відповідає:

— Одного, може, ти й з’їв би, та другим вдавишся!

І стали вони битися. Змій як свисне та хвостом вдарить, то козак Рись по кісточки в землю вгрузає. А козак Рись потрусить рукою за пазуху та як махне шаблею — так голова Змія додолу котиться. Билися вони цілу ніч і день, до самого вечора. Нарешті у Змія тільки одна голова залишилась. І став він просити пощади:

— Не відрубуй мені голову, козаче, я тобі ще у пригоді стану.

Повірив йому козак Рись, не відрубав дванадцяту голову. Зв’язав його і до задка карети прив’язав. А князівні сказав:

— Я довго зі Змієм бився і дуже стомився. Ляжу спати, і спатиму міцно. Ти їдь, а коли буде якась небезпека, розбуди мене оцим шилом, бо інакше не прокинусь.

Поїхали вони, а назустріч їм іде циган. Він хотів забрати коней і карету, після того як Змій князівну з’їсть. Коли бачить — карета їде і князівна в ній. Зупинив циган коней, а в кареті козак Рись спить. Зрозумів він, що це її визволитель. Князівна почала будити Рися, штовхала, трясла, але він не прокидався. А шилом колоти його пожаліла. Циган і каже їй:

— Сиди тихо, а батькові скажеш, що це я Змія переміг і тебе визволив.

Тоді стягнув козака Рися з карети, вийняв його шаблю та й відрубав йому голову. Лежить козак Рись посеред поля з відрубаною головою. Коли це біжить зайчик. Побачив Рися та як заголосить:

— Хто ж це мого друга загубив і як же його врятувати?!

Побіг він до лісу. Знайшов там лисичку, вовка та ведмедя, і стали вони радитися, як їм козака Рися врятувати. Лисичка найрозумніша була. Каже:

— Треба дістати мертвої і живої води. Але де та вода — знають тільки старі ворони.

Думали вони, думали та й придумали, як ворона спіймати. Вовк побіг у степ, спіймав здичавілого коня, загриз його, всі тельбухи з нього викинув, а всередину зайчика посадили і наказали йому, як прилетять ворони клювати мертвого коня, впіймати мале вороненя, а старих воронів не чіпати.

Так і зробили. А коли зайчик вороненя спіймав, прилетіли батьки його та й стали просити:

— Відпустіть нашого синочка, ми вам у пригоді станемо!

Зайчик і каже:

— Як принесете живої і мертвої води, тоді відпущу вашого синочка.

Принесли ворони у дзьобах воду мертву й живу, вилили ту воду зайчику у вуха, потім побризкали водою вороненятко (бо воно вже мертве було) — воно й полетіло. Тоді зайчик окропив шию і голову козака Рися спочатку мертвою водою, потім живою, притулили голову до тіла — він і ожив. Потягнувся, відкрив очі та й каже:

— Як же довго я спав!

А друзі йому кажуть:

— Ти б і зовсім не прокинувся, якби зайчик тебе не знайшов.

І розповіли йому, що з ним було. А потім кажуть: