Отаман Зелений

ЩЕРБАК Степан Терентійович (1.03.1901, с. Ківшовата Таращанського пов. Київської губ., тепер Білоцерківського р-ну Київської обл. — 22.11.1921, м. Базар Волинської губ., тепер Житомирської обл.). Повстанець отамана Зеленого (1919), козак 16-ї бригади 6-ї Січової дивізії Армії УНР (1920) та 4-ї Київської дивізії (листопад 1921). Освіта вища початкова. Безпартійний. Учасник повстання 1919 року в лавах Дніпровської повстанської дивізії. Після смерті Зеленого перейшов до загону отамана Куща, що діяв на Білоцерківщині. Після того як у травні 1920 р. 6-та Січова дивізія разом з поляками увійшла до Києва, її культурно-освітній відціл поширив звернення Симона Петлюри та командування дивізії. На цей заклик і зголосився Степан Щербак. Служив у нестройовій сотні 6-ї стрілецької дивізії. Разом з дивізією в тяжких боях відступив на захід. Інтернований у таборі міста Олександрова-Куявського, де вступив до школи гімнастики і спорту. Під час Другого зимового походу в листопаді 1921 р. — козак 4-ї Київської дивізії. В полон потрапив 17 листопада в с. Миньки. Перед розстрілом на пропозицію перейти на службу до Красної армії й таким чином зберегти собі життя відповів за себе і полонених товаришів: “Я, козак 6-ї стрілецької Січової дивізії, від себе й козаків, яких знаю, кажу вам: ми знаємо, що нас чекає, але ми не боїмося смерті і до вас служити не підемо”. Розстріляний у м. Базарі. У списку розстріляних під № 230. Реабілітований 27 квітня 1998 року.

ЩУР Максим Остапович (1895, м-ко Трипілля — 24.04.1938). Повстанець отамана Зеленого. Бригадир колгоспу. Розстріляний.

ЩУР Микита Остапович (1879, м-ко Трипілля — 1938).

Повстанець отамана Зеленого. Розстріляний.

ЯКИМАХА (“ЛИС”) Сергій Маркович (? с. Григорівка — с. Германівка, 1926). Сотник Григорівської сотні Дніпровської повстанської дивізії (1919), отаман відділу особливого призначення Дніпровської повстанської дивізії (1919). Товариш Данила Терпила. Дружина — Марія Петрівна Онищенко. Загинув. Похований у Григорівці.

ЯКОВЧЕНКО Михайло Костянтинович. Повстанець отамана Зеленого з Халеп’я.

Репресований у 1930-х роках.

ЯНУШЕНКО Микола Семенович (1899, м-ко Трипілля — 5.05.1938). Повстанець отамана Зеленого. Розстріляний.

ЯРЕМЕНКО Демко Олексійович (1891, с. Халеп’я — 1938?).

Повстанець отамана Зеленого з Халеп’я. Репресований у 1938 р.

ЯРЕМЕНКО Демко Юхимович (1891, с. Халеп’я — 29.04.1938). Повстанець отамана Зеленого. Розстріляний.

ЯРЕМЕНКО Єлисей Степанович. Повстанець отамана Зеленого з Халеп’я. Репресований у 1930-х роках.

ЯРЕМЕНКО Каленик Михайлович. Повстанець отамана Зеленого з Халеп’я. Репресований у 1930-х роках.

ЯРЕМЕНКО Михайло Панасович (? с. Халеп’я – 1.8.1929, м. Харків). Козак Халеп’янської пішої сотні Дніпровської повстанської дивізії. Учасник бою в Халеп’ї 28 червня 1919 р. Арештований 30 квітня 1929 року. Розстріляний.

ЯРЕМЕНКО Павло Ількович. Повстанець отамана Зеленого з Халеп’я. Репресований у 1930-х роках.

ЯРЕМЕНКО Семен Іванович. Повстанець отамана Зеленого з Халеп’я. Репресований у 1930-х роках.

ЯРЕМЕНКО Сидір Михайлович. Повстанець отамана Зеленого з Халеп’я. Репресований у 1930-х роках.

ЯРЕМЕНКО Федір Михайлович. Повстанець отамана Зеленого з Халеп’я. Репресований у 1930-х роках.

ЯРЕМЕНКО Федір Павлович. Сотник Халеп’янської пішої сотні Дніпровської повстанської дивізії. Учасник бою в Халеп’ї 28 червня 1919 р. Репресований у 1930-х роках.

ЯСЮК М. (? с. Стайки Київського пов. — 1923). Повстанець отамана Зеленого. Розстріляний.

Підготував Роман Коваль за участю Михайла Горлового

Там, де не вказано, що повстанець репресований, ще не означає, що він уникнув кари.

“Погляд” наших ворогів

ВладимирШмерлинг. Трипольская трагедия

Родина Михаила Ратманського. Його діти дуже хотіли їсти, тож він вирішив забрати хліб у наших дітей. Та не поталанило.

В июне 1919 года, в дни наступления Деникина на Советскую Украину, в Киеве собралось III городская конференция комсомола. По докладу о текущем моменте конференция вынесла постановление о самомобилизации киевского комсомола. Больше ста человек киевских комсомольцев выступили на фронт. Им пришлось сражаться не с Деникиным, а с бандой левого эсера, националиста Зеленого. Под селом Триполье в ожесточенной борьбе погибли лучшие киевские комсомольцы. Здесь мы помещаем эпизоды событий трипольской трагедии.

I

На базарной площади на митинг собрались старики и женщины с детьми, местечковые жители, которых осталось немного в Триполье после погрома.

Начался митинг. Но не успел оратор произнести несколько слов, как где-то вблизи раздался протяжный вой трубы. Труба выла, не замолкая, тоскливо и протяжно, как будто кто-то этими заунывными звуками звал народ на другой сход.

По дороге, ведущей к базару пронесся всадник-связной. Не слезая с коня, он передал командирам, присутствовавшим на митинге, что появились зеленовцы, смели заставы и наступают на село. Командир полка приказал всем находящимся в резерве строиться и занять линию выше кладбища.

Митинг был прерван. Медленно расходились старики, а потом, когда выстрелы со всех сторон посыпались на Триполье, они побежали, прижимаясь к плетням. Выла труба… В разных направлениях мчались связные-конники. Они передавали сведения о наступлении противника. Штаб полка выехал из занимаемой им хаты. Какой-то красноармеец, по приказу командира, свертывал знамя.

Красноармейцы бежали вгору, чтобы как можно скорей занять место за кладбищем. Артиллеристы подготовили батарею к стрельбе. Но неизвестно было, куда стрелять, откуда выступал враг? Кругом бежали только свои.

За кладбищем бойцы бежали уже цепью. Еще несколько десятков шагов — и цепи сойдутся лицом к лицу. Красноармейская цепь открыла огонь. Один за другим падают враги.

Но вот за первой дрогнувшей цепью противника поднимается другая цепь, за ней третья, четвертая, пятая… и бандиты бегут, уже пригибаясь к земле. Они кричат: “Слава Украине!”, стреляют из обрезов, винтовок, размахивают клинками. Они выскакивают из-за каждого бугра, выкатывают пулеметы. Они не думали отступать, свои крики сопровождали безостановочной ураганной пальбой.

Красноармейцы увидели перед собой дикую лавину, повернули и побежали вниз, обратно в Триполье. В Триполье же в это время из хат, подвалов и чердаков выскакивали зеленовцы, вооруженные чем попало: вилами, топорами, серпами. Они бежали, подгоняемые визгом женщин: словно отоспались за все это врет и теперь решили поразмять ноги. Толпа озверелых бандитов кинулась на красноармейцев, окруживших одного из своих товарищей, который не испугался и даже не собирался бежать. Еще несколько минут тому назад организатор киевского комсомола Михаил Ратманский хотел рассказать трипольцам, зачем пришла в их село Красная Армия. Он приготовил простые, доходчивые слова.

Ратманский издалека заметил приближавшуюся толпу. Он собрал вокруг себя всех красноармейцев, оставшихся на площади. Ратманский был полон решимости. Бледный, худой юноша поразил красноармейцев своим спокойствием. Он громким, певучим голосом скомандовал:

— Огонь!

Он звал бойцов держаться до последней капли крови. На выстрелы красноармейцев бандиты ответили ураганным огнем.

Выстрелы смешивались с дикими криками. Ратманский вытащил из кобуры наган.

Рядом падает красноармеец, за ним — другой. Ратманский стреляет. Он видит перед собой толпу врагов. Он видит лохматых, распоясанных парней, вооруженных вилами.