Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма

ОУН имела свои отделения во многих странах мира. В Париже резидентом был Бойко, в Вене — Сушко, в Риме — Онацкий, в Брюсселе — Андриевский, в Люксембурге — Рогозный, в США — Мищура, в Аргентине — Примак и т. д.

Для оуновцев были созданы специальные школы, в которых слушателей обучали методам узнавания военных тайн, изготовления бомб, устройства диверсий и совершения убийств. Военное обучение строилось по программе, принятой в гитлеровской армии. В Берлине действовал центральный вуз для оуновцев. Он был укомплектован квалифицированными кадрами преподавателей и оснащен «научной аппаратурой». Выпускников этих школ направляли в западноукраинские земли, и они создавали там сеть организаций ОУН. Для украинских националистов были созданы школы офицеров, унтер-офицеров, танкистов, летчиков, шоферов.

Позже Бандера и другие лидеры ОУН с гордостью похвалялись, что немецкая военная разведка получила от ОУН шпионские сведения с территории Западной Украины, благодаря которым вермахту удалось в первые дни войны против СССР добиться крупных успехов.

Обе группировки ОУН финансировались Берлином. Об этом заявил на следствии Ю. Д. Лазарек: «В марте-апреле 1941 года руководство «ААА» при немецком главном командовании вооруженных сил в Берлине поручило Эрнесту цу Айкерну в Кракове вести переговоры с уполномоченным Бандеры. Лебедь принял все требования Айкерна и заявил, что бандеровцы дадут необходимые кадры для школ подготовки диверсантов и переводчиков и что бандеровцы согласны на использование немцами всего их подполья в Галиции и Волыни в разведывательных и диверсионных целях против СССР…

От Эрнста цу Айкерна я в апреле 1945 г. узнал, что С. Бандера получил от немцев 2,5 миллиона марок, т. е. столько, сколько получает и Мельник…»

Раскол ОУН. Бандеровцы и мельниковцы

Как раз накануне накануне нападения Германии на СССР в руководстве ОУН происходит раскол. Возникают две группировки — Мельника и Бандеры. Правда, раскол созревал уже давно. Вот что вспоминал генерал Николай Капустянский, один из лидеров ОУН: «Полковник Мельник реформує наше політичне представництво в Німеччині, яке очолює сотник Ріко Ярий, жадає докладного звіту від нього в господарюванні сумами, що були зібрані за океаном… Все це, а також непризначення до президії сотн. Ярого викликало з боку цієї… занадто амбітної людини велике невдоволення. Ярий нам в кулюарах з обуренням кинув: «Ну, тепер буде війна!» З того часу він і почав монтувати опозицію та, спираючись на німецькі чинники, довів до розколу в ОУН». Ну, а «монтировать оппозицию» было несложно, особенно при наличии таких амбициозных, агрессивных и к тому же молодых конкурентов, как Бандера и его группа. Бандера к этому времени был освобожден немцами из польской тюрьмы и появился в Кракове.

Согласно характеристике абверовца Эрвина Штольце, Бандера был «карьеристом, фанатиком и бандитом». Поводом для раскола в ОУН послужило заявление Бандеры и его единомышленников, высказанное в адрес руководства краковского провода ОУН.

Барановского, Сушко, Грибивского и других членов провода обвинили в сотрудничестве с польской разведкой. От Андрея Мельника потребовали отстранения этих оуновцев от занимаемых ими руководящих постов в проводе. Мельник отказался выполнить эти требования. В ответ на это Бандера и его сторонники объявили Мельника неспособным далее возглавлять «национальную борьбу за независимость Украины», обвинив его в потворстве провокаторам, медлительности и неумении использовать ситуацию для ведения активной борьбы против Советского Союза, а также запретили ему проводить любую акцию под «фирменным» названием ОУН. Бандеровцы подчеркивали: «Кожне відхилення від тієї перестороги Організація поборюватиме, як диверсію».

Мельниковцы, в свою очередь, приняли решение об исключении С. Бандеры, Я. Стецька, Р. Ярого из ОУН и обязали их прибыть в созданный Мельником «революционный трибунал». «Ми довго мовчали, бо багато справ, що їх старанно крила верхівна кліка, просто не знали, а щодо інших — були збаламучені цією ж клікою, до якої мали тоді беззастережне довір’я, — писалось в одной из листовок А. Мельника. — Але згодом нам стало ясним, що кліка злочинних дурнів веде ОУН до загибелі… Вона морально розкладається. Деморалізували її гроші, реквізиції і злодійства. Деморалізував її масовий наплив різних злочинно-кримінальних елементів. Деморалізував її злочин супроти своїх же братів, який ліг в основу діяльності людей, витворюючи з-між них донощиків-провокаторів та душогубних братовбивників».

«Рік 1941,— писав один из ближайших к Мельнику членов руководства ОУН, 3. Кныш, — записався назавжди в історії нашого руху, як початок жорстокої ери, що не закінчилась ще й сьогодні. Започаткував він диявольський танець пристрастей, розбудив сковану моральними ланцюгами людську бестію та озброїв руку Каїна, що тужила за донцовським «щастям ножа».

В своих воспоминаниях прежний адъютант Р. Сушко, Иван Бисага, который находился в Кракове с первых дней раскола, вспоминает, какими позорными средствами пользовались националисты в борьбе за руководящее положение в организации. «Тільки набагато пізніше я зрозумів, що і Мельник, і Бандера служили Гітлеру з собачою відданістю, але гризлись між собою за провідне місце… Члени ОУН-бандерівці вбивали членів ОУН-мельниківців, вбивали один одного, братів по крові, заради високого крісла, в яке повинен був сісти один з двох: Мельник чи Бандера. Не знаю чому, зараз важко пояснити, я став на сторону Мельника і пізніше дізнався, що близько 400 чоловік з нашого боку було вбито бандерівцями. Мельниківці не залишились у боргу і, в свою чергу, винищили сотні дві з лишком бандерівців… Працюючи разом з Капустянським, Сушком, Бойдунником, Барановським та ін., я почав розуміти, що ОУН (і мельниківці, і бандерівці) проводять свою роботу з дозволу і при допомозі фашистів».

Но кровавые расправы продолжались и позже. «У партійному засліпленні та в ненависті до вірних Проводові націоналістів боївки Степана Бандери вимордували зрадливим способом тисячі українців. Жертвою бандерівського терору впали: О. Сеник-Грибівський, М. Сціборський, Р. Сушко, Я. Барановський, У. Соколовськкй, І. Шубський, два брати Пришляки, сотні нижчого організаційного активу та близько 4000 рядових членів, симпатиків та бійців. Відповідальність за смерть тих людей тяжить на Степані Бандері та його помічниках».

Основные кровавые акции против мельниковского актива планировались и возглавлялись Николаем Лебедем. Как руководитель СБ бандеровского провода, он лично определял будущие жертвы и добивался их ликвидации. По личному указанию Лебедя были уничтожены Роман Сушко, Ярослав Барановский и много других. Лебедь вместе со своим заместителем М. Арсеничем детально обсуждали каждую «истребительную операцию». Исходя из интересов бандеровской верхушки, через свою агентуру Лебедь ревниво следил за отношениями между конкурентами-мельниковцами и немецкой военной разведкой. Незадолго до нападения Германии на СССР в письме к члену своего провода И. Гамбрусевичу Лебедь писал: «Мельниківці говорять між собою таке: нім. ком. (немецкое командование — М. Б.) запропонувало проводові ОУН творити зав’язки укр. вій. (української військової — М. Б.) сили. Вій. провід обняли ген. Кап. (генерал Капустянский — М. Б.), Сінклер, Ом. — Пав. — старший (Омелянович-Павленко-старший. — М. Б.) і Курманович. Вишкіл відбувається в одній місцевості на терені генерал-губернаторства. Що на ділі — фактично не знаємо ще».

Мельниковцы также усилили террористическую работу против бандеровцев. Об этом обстоятельно рассказал заброшенный перед самой войной в советский тыл агент абвера и эмиссар Мельника Александр Куц. Подготовку тайных убийств бандеровских вожаков Андрей Мельник поручил Ярославу Гайвасу. Его помощниками были назначены Яцура («Ворон») и Куц. Физическому уничтожению подлежали Бандера, Лебедь, Улитка, Старух и Габрусевич.

Эти убийства должны были быть списаны на НКВД и поляков. Куц пишет: «Підготовка терористичних актів велась дуже обережно, бо вони мали виглядати як здійснені від імені НКВД або польських терористичних груп. Для ефективної зашифровки мельниківців і переконання еміграції, що терористичні акти проти Бандери і його однодумців здійснені НКВД і польськими терористами, я і Гайвас заготовили спеціального листа. Цей провокаційний лист містив погрози Бандері і найближчим йому учасникам організації. Передбачалось розмножити цей лист та надіслати його особам, яких ми намітили знищити. Одночасно, щоб це не впадало в очі, ми вирішили направити такі ж листи на адресу деяких видатних українських діячів-«небандерівців».

З тією ж метою ми намітили здійснити провокаційний напад і від імені поляків вбити одного з відомих українських націоналістів, який не належав би до бандерівців, але був відомий як ворог поляків. За вказівкою Гайваса терористичний акт проти Бандери ми намітили на початок весни 1941 року, після того, як зійде сніг і відтане земля. Це було передбачено для того, щоб на випадок потреби без перешкод можна було закопати трупи».

Раскол в ОУН завершился образованием так называемого «революционного провода» (РП ОУН). Во главе отколовшейся части стали Степан Бандера и его приближенные Николай Лебедь, Ярослав Стецько и другие. По имени Бандеры эту фракцию стали еще называть ОУН-б или просто бандеровцы.

ОУН-м с А. Мельником во главе прибрала к рукам тайная полиция — гестапо, а ОУН-б оказалась под крылом абвера. Однако это условное разделение не мешало гестапо пользоваться услугами бандеровцев, а абверу — услугами мельниковцев.

Борьба между ними велась, прежде всего, за руководство националистической эмиграцией и за монопольное право выступать перед фашистскими властями в качестве единственных представителей «украинского движения», с целью получить от своих покровителей побольше субсидий. В ходе этой борьбы обе фракции совершали убийства бывших своих единомышленников, захватывали друг у друга помещения, транспорт и т. д.