Шлях Абая

Цього вечора Абіш запально говорив про людей праці в Росії:

— Які стійкі сили зріють зараз там, тату! Які подвиги здійснюються! Людей важкої праці в Росії два роди: селяни, що живуть на селі, і робітники фабрик та заводів, число яких щороку зростає. І ті, і .другі стають тепер на вперту боротьбу проти насильників за свою працю, за землю, за велику свою мету…

І Абіш захоплено почав розповідати про страйки на фабриках Морозова в Орєхово-Зуєві в 1885 році. Коли він сказав, що на цього бая працює одинадцять тисяч робітників, молоді слухачі були вражені. Він розповів, як вісім тисяч робітників одночасно припинили роботу й вийшли на вулицю. Тут злякався не тільки бай, але й власті. Примчали прокурор, губернатор, привели війська, думали залякати народ. Але у повсталих робітників були відважні вожаки. Вони закликали бідняків до стійкості, нагадували їм, як бай скривджував і обкрадав їх. І робітники витримали й не злякалися ні начальства, ні військ. Шістсот чоловік з них заарештували, але однаково робітники не відступили від боротьби. Вона не припиняється ось уже шостий рік. Щотижня то в Петербурзі, то в Москві, то в інших великих містах Росії відбуваються такі заколоти робітників, страйки, як вони їх називають.

— От які шляхи знаходить трудовий народ, коли він хоче боротися за краще життя,— закінчив Абіш.

Абай здивовано розпитував сина, як він довідався про ці події. Невже про них говорять відверто?

Абіш розповів, що довідався він про все це від старого петербурзького робітника Єрьоміна, з яким познайомився, привізши йому листа від Павлова. Старий всім серцем прив’язався до казахського юнака, який уперше приїхав до столиці. Щонеділі, коли Абіш приходив з училища, у них починалися довгі розмови, з яких юнак довідався про те, чого йому не могли дати ні училище, ні стосунки з приятелями.

— Єрьомін підрахував, що за останні десять років відбулося понад півтораста великих страйків. От як бореться російський народ! Ось чий приклад треба наслідувати нам, степовикам! — запально говорив Абіш.

Абай з мовчазним схваленням кивав головою, погоджуючись із сином, і потім сказав:

— Видно, така боротьба почалася в останні роки. Досі я не читав про це в жодній книжці. Але, якщо вдуматись, тільки так і можуть виступати за свої права люди, об’єднані спільною працею і спільним лихом. Здається, оце і є найостанніша новина, породжена Росією! Дуже добре, що ти привіз її нам!

Заговоривши потім про селянські повстання, Абіш вирішив повернути розмову на наскок Базарали.

— Ви писали мені якось, тату, що поезії мають оспівувати працю і трудівника,— почав Абдрахман.— Це правильно. Але як? Можна говорити про саму працю — це одно. А гідно оцінити боротьбу трудівників за свої права, розповісти про їхню силу, мужність — це інше. І мабуть, це ще складніше і важливіше для справжнього поета. Мені розповіли про торішній набіг Базарали… Якої ви думки про це?

Запитання Абіша примусило Магаша, Дармена і Какитая насторожитись. Вони й самі не раз гаряче сперечалися про ці події. І тепер жигіти підвели на Абая очі, нетерпляче чекаючи відповіді.

Абай слухав сина спокійно, спершись на подушки. Почувши останні слова Абіша, він швидко повернув до нього голову, уважно глянув на нього, потім витяг з табакерки насибай — жувальний тютюн, — заклав його за губу і замислився, нічого не відповідаючи.

Абдрахман говорив далі:

— Як ви гадаєте, тату, що спонукало Базарали на такий вчинок? Чи позначились на його вчинку думи, сподівання і бажання всіх аульних бідняків, безправних, пригноблених? Чи усвідомлював сам Базарали значення своїх вчинків?

Абай мовчав. Читаючи Чернишевського або Герцена, він розумів їхні міркування. Але іноді бувало, що він тільки відчував велику правду життя, не будучи спроможним переказати її словами. Запитання Абіша викликали в ньому таке ж почуття. І Абай довго сидів мовчки, підшукуючи слова, якими він міг би відповісти на ці запитання.

Нарешті швидким рухом він викинув з-за губи насибай, сьорбнув кумису і заговорив, задумливо соваючи рукою вперед-назад свою тюбетейку:

— Спершу розберемо, хто тут діяв: одна людина чи народ? У багатьох були в душі ті самі думки й прагнення, що й у Базарали. Тим-то я й гадаю, що він своїм вчинком виявив загальне бажання. Проте бажання — це одне, а здійснення його — це інше. Вчинок Базарали, що відбив давні загальні надії і прагнення, був усе-таки несподіваним для більшості. Наш народ ще не доріс до того, щоб розуміти всю необхідність боротьби. Для цього ще довго треба сіяти в його свідомості плодоносне насіння. Щоб виховати й пробудити селянство, потрібні такі люди, як Чернишевський. Я часто згадую про нього, коли думаю про вчинок Базарали. Але, мабуть, гнів народу не завжди дожидається, доки справедливі люди, мислителі, які про нього думають, вкажуть йому шлях боротьби. Мені здається, народ правильно робить, коли починає діяти. Іноді чийсь рішучий вчинок примусить усіх стрепенутись і звестись на ноги. Бути такою людиною, що піднімає народ,— велика річ…

Абай знову замовк. Усі чекали, що він скаже далі.

Зібравшись з думками, Абай продовжував:

— Чи свідомо діяв Базарали? Я знаю, що гірка доля бідних земляків давно хвилювала його серце, і певний, що всі його вчинки після повернення з каторги здійснені свідомо й обдумано. Він добре розумів, кому завдає удару і дід чийого імені. А може, розуміли це і всі сорок жигітів, які діяли разом з ним. Спитай Даркембая, я високо ціную його розум і совість. Послухай його. Йому добре відомі всі думки і бажання нашого народу, всі коріння вчинків. Нарешті, ти питаєш, як я сам ставлюся до цих подій…

Він знову помовчав і потім заговорив схвильовано:

— Я в боргу перед цими сміливцями. Вони герої. Їх діла мають бути оспівані яскравими, сильними словами. Якщо я співець народу, я в великому боргу перед ними. І не лише я — всі ви, мої друзі, молоді поети, що сидите тут. Пишіть про горе народне, пишіть словами, зрозумілими народові!

Жигіти ззирнулися й опустили очі, немовби приймаючи на себе обов’язок, що на них покладається.

Мова Абая глибоко зворушила Абіша, але йому хотілося з’ясувати все до кінця, і він знову звернувся до батька:

— Але ж, кінець кінцем, Базарали все-таки не здобув перемоги? Навпаки, верховоди родів показали ікла і знову притиснули народ. Бідняки, що підтримували Базарали, змушені були сплатити великий штраф, як я чув.

— Так, жигитеки позбулись останньої худобини. Стали жатаками,— потвердив Какитай.

— Не тільки ніякого полегшення не дістали, а навіть позбулися того, що було у них у руках,— додав Магаш.

Абай, підтверджуючи сказане, кивнув головою.

— А не викликало це в бідняків каяття? — продовжував Абіш.

Абай на це запитання відповів не одразу. Він чомусь спинив погляд примружених очей на Дармені, немовби відшукуючи на його вродливому обличчі відповідь, потім обернувся до сина.

— Бачиш,— почав він,— частина жигітів, звичайно, живе зараз у ще більших злиднях, ніж раніше. Та й сам Базарали позбувся всього. Як кажуть, лишився на голій землі. Але не це його мучило, а те, що багато його друзів і земляків втратили останнє. Він не раз казав мені тієї зими: «Коли б вони не пішли зі мною в набіг, то зберегли б свою жалюгідну худобу». Сам він не розкаювався в тому, що вчинив, не шкодував про це ні Даркембай, ні Абилгази. І мені здається, що так думають і ті сміливці, які пішли з ними в набіг проти Такежана. Багато жигитеків пішло тепер у російські селища, осіло, перейшло на землеробство — навіть старий Даркембай, дядько нашого Дармена… А крім того, чи не свідчить про зростання скли народу така велика, небувала в степу подія? Чи не говорить це про наближення чогось нового? Так, цей спалах народного гніву не дав видимого успіху. Але чи означає це, що він марний? Хіба мало знає історія прекрасних дій народу, що не увінчалися успіхом? І хіба справедлива історична думка засуджувала це? Невже вчинки Базарали треба розцінювати по тому, збільшилося чи зменшилося, у жигитеків та жатаків коней? Російська історія знає силу народного руху. Повстання Степана Разіна було придушене з кривавою жорстокістю. Народна війна, піднята Пугачовим, завершилася тим, що його четвертували на лобному місці в Москві. Що було б, якби на дії Разіна і Пугачова російський народ дивився очима батьків, матерів і сиріт, які позбулися своєї підпори після розгрому повстання? Велика історична правда змушує дивитися на такі події інакше. Вони стрясають основи старого життя. І з цієї точки зору ясно, що напад Базарали — хоч його й не можна порівнювати з великим народним рухом, бо це тільки слабкий пагінець, розтоптаний темною силою старого степу,— все ж говорить нам, що в казахському житті народилося щось нове, небувале.

Слова Абая справили на всіх глибоке враження.

— «Вогонь із іскри запалає!»—захоплено вигукнув Абіш.

Абай уважно глянув на Абдрахмана і ласкаво посміхнувся.

3

Незабаром аул Абая перекочував на урочище Кзил-Кайнар. На цьому жайляу, крім річки, є багато джерел і початків ручаїв. І сьогодні тут самих іргизбаївських аулів зібралося більше десятка, а поряд розташувалися ще й стоянки родів Карабатир, Анет, Торгай і Топай. Худоба часом збивалася докупи, і собаки, оберігаючи її, раз у раз зчиняли гризню.