Точка Обману

Але тут вона побачила дещо.

За сотню ярдів від них з порожнечі неба з’явився тонкий, як олівець, скісний промінь яскраво-червоного світла і занишпорив по палубі «Гої». А потім, знайшовши собі мішень, зупинився на борту вертольота берегової охорони.

Ця картина промайнула в її свідомості буквально за якусь мить. І в ту страшну мить Рейчел здалося, наче всі рухи на палубі розпалися на окремі блоки. Он Толланд і Коркі. Вони чимдуж біжать до неї. Он Ксавія — вона несамовито махає їм рукою. І чіткий лазерний промінь, що ножем розпанахує нічну темряву.

Надто пізно.

Рейчел крутнулася, обернувшись до Толланда й Коркі, які щосили бігли до вертольота. Розпростерши руки, вона кинулася їм назустріч, щоб не пустити їх до гелікоптера. Коли вона зіштовхнулася з ними, їй здалося, що на неї налетіла електричка, — вони впали на палубу безладним плетивом рук та ніг.

На відстані зблиснув сліпучий білий вогонь. З жахом дивилася Рейчел, як струмінь вихлопних газів пішов слід у слід за лазерним променем — просто до вертольота берегової охорони.

Коли ракета «хелфаєр» влучила у вертоліт, той розлетівся на шматки, наче дитяча іграшка. Над палубою пронеслася гаряча вибухова хвиля, і дощем посипалися палаючі уламки. Охоплений полум’ям скелет вертольота впав назад на хвіст, гойднувся — і гепнувся в море, вибухнувши хмарою пари.

Рейчел заплющила очі. У неї перехопило подих. Вона чула, як закричав Толланд, як сичали і булькотіли уламки гелікоптера, занурюючись у воду, де їх швидко підхопила сильна течія і понесла геть від судна. А потім відчула, як сильні чоловічі руки намагаються підняти її. Але вона не могла.

Загинули пілот і Ксавія.

Тепер настала їх черга.

111

Негода на льодовиковому шельфі Мілна вгамувалася, і в житло-сфері стало тихо. Але навіть за таких умов директор НАСА Лоуренс Екстром і не думав спати. Він провів наодинці кілька годин, ходячи туди-сюди, зазираючи в наповнену водою шахту і погладжуючи борозенки на гігантському обвугленому валуні.

Нарешті він зважився.

І зараз він сидів за відеофоном у пункті зв’язку, вдивляючись у стомлені очі президента Сполучених Штатів. Зак Герні був у халаті і вигляд мав не дуже радісний. Екстром знав: після того, що він скаже президентові, настрій голови держави не покращиться.

Коли Екстром закінчив свою розповідь, у президента було якесь розгублене обличчя — наче він і досі не прокинувся і погано розумів, про що йдеться.

— Стривайте, — мовив Герні. — Мабуть, зв’язок поганий. Ви тільки-но сказали мені, що НАСА перехопила термінову радіопередачу з координатами метеорита, а потім підлаштувала все так, наче його виявив супутник-сканер?

Екстром, сидячи сам-один у темному залізному контейнері, страшенно хотів, щоб усе це виявилося жахливим кошмаром, від якого він ось-ось має прокинутися.

Вочевидь, його мовчання не дуже влаштовувало президента.

— Заради Бога, Ларрі, скажіть, що все це неправда!

У роті в Екстрома пересохло.

— Метеорит і справді знайшли, пане президент. І це єдина правда в усій цій історії.

— Я ж сказав підтвердити мені, що все це неправда!

Тиша у вухах Екстрома перетворилася на глухий гуркіт. «Потрібно було йому сказати, — дорікнув собі керівник НАСА. — Треба пережити найгірше, а потім стане краще».

— Пане президент, невдача із супутником-сканером нищила ваш рейтинг. Коли ми перехопили повідомлення про метеорит у товщі криги, то сприйняли це як шанс відновити позиції в боротьбі за президентське крісло.

Герні отетерів.

— Відновити за рахунок підтасовки, приписування відкриття насівському супутнику?

— Супутник швидко мали полагодити, але не до виборів. Ваш рейтинг падав, Секстон несамовито нападав на НАСА, тому...

— Ви просто з глузду з’їхали! Ви мені збрехали, Ларрі!

— Надто вже спокусливою здавалася перспектива. Шкода було втрачати таку можливість. І я вирішив нею скористатися. Ми перехопили повідомлення від одного канадця, який пізніше загинув під час снігової бурі. Більше ніхто не знав, що там метеорит. Саме над цим районом проходив супутник-сканер. НАСА була потрібна перемога. Ми мали координати.

— Навіщо ви мені розповідаєте це тепер?

— Ви маєте знати.

— Ви знаєте, що зробить Секстон з цією інформацією, якщо дізнається?

Екстром про це навіть подумати боявся.

— Скаже всьому світові, що НАСА та Білий дім збрехали американському народу! І знаєте що? Він матиме рацію!

— Це не ви збрехали, сер, а я. І я подам у відставку, якщо...

— Ларрі, ви не розумієте, про що йдеться. Я намагався побудувати своє президентство на правді й шляхетності. Чорт вас забирай! Сьогоднішня ніч минула чудово і чесно. Шляхетно. А тепер виявляється, що я збрехав усьому світові?!

— Це не брехня, а невеличка неправда.

— Немає такої речі у світі, як «невеличка неправда», Ларрі, — кинув президент, закипаючи від обурення.

Екстрому здалося, що й без того малесенька кімната стала ще меншою і почала тиснути на нього. Він мав сказати президентові ще дуже багато, але решта могло почекати до ранку.

— Вибачте, що я вас розбудив, сер. Мені просто здалося, що ви маєте знати.

А на іншому кінці міста Седжвік Секстон іще раз приклався до пляшки з коньяком і закрокував кімнатою. Його роздратування зростало.

Де ж, у біса, та Габріель?

112

А Габріель Еш сиділа в темряві за столом сенатора, похмуро утупившись у комп’ютер.

ПАРОЛЬ ХИБНИЙ — ДОСТУП ЗАБОРОНЕНО

Вона спробувала ще кілька імовірних комбінацій, але жодна не спрацювала. Понишпоривши в офісі у пошуках відімкнених шухляд і можливих зачіпок, Габріель здалася. Вона вже хотіла повернутися, та раптом завважила щось дивне, якесь мерехтіння на настільному календареві Секстона. Хтось підкреслив день президентських виборів червоним, білим та блакитним світним фломастером. Звісно, що не сенатор. Габріель підсунула календар ближче до себе. На даті виборів виднівся вигадливий напис ПРЕСШ!