Точка Обману

У трубці пролунала приглушена розмова, потім’ знову той самий голос сказав:

— До речі, про Ксавію. Щоб ти не надто носа задирав, вона хоче тебе за щось вишпетити. Ось послухай.

На автовідповідачеві зазвучав гострий як бритва голос Ксавії:

— Майку, ти божество, і так далі, і тому подібне. І оскільки я тебе так люблю, то погодилася сьогодні побути нянькою твоєї іржавої доісторичної бляшанки. А якщо чесно, то я не проти хоч трішки побути осторонь від цього натовпу хуліганів, яких ти чомусь називаєш ученими. А ще, додатково до ролі няньки, мені доручили зміцнити репутацію злої корабельної відьми і зробити все від мене залежне, щоб не допустити твого перетворення на самозакоханого хвалька. Звичайно, після такого успіху це може виявитися справою нелегкою. Тому я зверну твою увагу на ляпсус у фільмі. Так-так, саме ляпсус, ти розчув правильно. Рідкісний для Майкла Толланда випадок грубої логічної помилки. Не хвилюйся, на землі живуть лише три людини, здатні це помітити, і всі вони придуркуваті морські геологи без щонайменшого натяку на почуття гумору. Приблизно як я. Ти ж знаєш, що говорять про нас, геологів: ми повсякчас шукаємо помилки! — Вона розсміялася. — У будь-якому випадку це нісенітниця, дрібниця. Крихітна деталь з області петрології. І говорю я про неї виключно для того, щоб зробити тобі гидоту і зіпсувати вечір. Адже ти можеш одержати стосовно цього пару дзвінків, тому я і вирішила тебе попередити, щоб у розмовах зі сторонніми ти не здавався повним ідіотом, хоча, як ми всі знаємо, ти саме такий і є. — Вона знову розсміялася. — Я не дуже вписуюся у всякі там вечірки, тому і залишилася на борту. Не переймайся і не передзвонюй мені: я увімкнула автовідповідач, тому що чортова преса дзвонить безперервно. Сьогодні ти справжня зірка, навіть попри ляпсус. Я тобі все поясню, як тільки повернешся. Чао.

На лінії запала тиша.

Майкл Толланд спохмурнів. Помилка в його документальному фільмі?

Рейчел Секстон стояла в туалеті літака й уважно розглядала своє відображення у дзеркалі. «Яка я бліда і змарніла, — подумала вона, — набагато гірша, ніж припускала». Жахливі події сьогоднішнього дня дорого їй обійшлися. Цікаво, коли ж припиниться оце тремтіння? І коли вона зможе без страху дивитися на океан? Знявши берет, виданий їй на підводному човні «Шарлотта», Рейчел розпустила волосся. Так наче краще, подумала вона. Принаймні більше схожа на саму себе.

Дивлячись в очі власному віддзеркаленню, вона побачила сильну втому. Але під нею відчувалася рішучість. Рейчел усвідомлювала, що це у неї від матері. Ніхто не сміє їй указувати, що робити. Цікаво, чи бачила її матір те, що сталося?

«Хтось намагався вбити мене, мамо. Хтось намагався вбити нас усіх...»

Уже вкотре за ці декілька годин вона перебрала подумки імена ймовірних злочинців: Лоуренс Екстром... Марджорі Тенч... Зак Герні. Кожен мав свої мотиви. А найгірше те, що кожен володів достатніми засобами. «Президент нічого не підозрює», — сказала Рейчел сама собі. їй дуже хотілося вірити, що людина, яку вона поважала набагато більше за власного батька, є лише безневинним спостерігачем на цьому загадковому спектаклі.

Ми й досі нічого не знаємо.

Не знаємо, хто і чому.

Рейчел дуже хотіла б мати відповіді на ці запитання для Вільяма Пікерінга. Але натомість виникали лише нові проблеми.

Вийшовши з туалету, Рейчел здивувалася, не побачивши на місці Майкла Толланда. Коркі дрімав поруч. Вона озирнулася і помітила, як Майкл вийшов з кабіни, а пілот повісив на місце слухавку радіотелефону. В очах ученого читалася тривога.

— Що трапилося? — спитала Рейчел.

Толланд похмуро переповів звістку.

Помилка в його фільмі?Рейчел вирішила, що Майкл надміру драматизує те, що сталося.

— Найпевніше, це якась дрібниця. Вона не сказала, у чому конкретно полягає помилка?

— Щось із області петрології.

— Тобто структури каменю?

— Так. Сказала, що окрім неї це можуть помітити лише жменька фахівців-геологів. Таке відчуття, що та моя помилка стосується складу метеорита.

Рейчел аж рота розкрила — вона зрозуміла, про що йдеться.

— Хондри?

— Не знаю. Але цей збіг може бути випадковим.

Рейчел погодилася. Саме хондри залишалися тією ниточкою, на якій і досі міцно тримався доказ достовірності метеорита.

Коркі прокинувся і протер очі.

— Що тут відбувається?

Толланд розповів.

Астрофізик незадоволено скривився і похитав головою:

— З хондрами проблем немає, Майку. Ніяк не може бути. Усі дані у тебе від НАСА. І від мене. Вони бездоганні.

— Тоді яку іншу петрологічну помилку я міг зробити?

— Хтозна. А що взагалі можуть знати про хондри морські геологи?

— Гадки не маю. Але вона говорила дуже впевнено.

— Враховуючи обставини, — зауважила Рейчел, — гадаю, що ми повинні спочатку поговорити з цією жінкою, а вже потім з Пікерінгом.

Толланд знизав плечима.

— Я чотири рази набирав номер, але вмикався автовідповідач. Швидше за все, вона в гідролабораторїї та нічого не чує. І до ранку навряд чи одержить мої повідомлення. — Толланд замовк, дивлячись на годинник. — Хоча...

— Хоча що?

Океанограф пильно поглянув на Рейчел.

— А чому ти вважаєш за важливіше поговорити спочатку з Ксавією, а вже потім з Пікерінгом?

— А якщо вона дійсно скаже що-небудь про хондри? Я вважаю, це критично важливо. Зараз у нашому розпорядженні вельми суперечливі відомості. Вільям Пікерінг — людина, яка звикла одержувати ясні й точні відповіді. Отже, до моменту зустрічі з ним мені хотілося б мати щось конкретне, на що він міг би спиратися у своїх діях.

— У такому разі нам доведеться зробити зупинку.

Рейчел отетеріла.

— На твоєму кораблі?

— Він біля узбережжя Нью-Джерсі. Майже прямо по курсу на Вашингтон. Поговоримо з Ксавією і з’ясуємо, що вона знає. У Коркі є зразок. І якщо Ксавії знадобляться якісь мінералогічні тести, вона цілком зможе їх зробити, оскільки на човні є прекрасно оснащена лабораторія. Гадаю, нам знадобиться не більше години, щоб дійти остаточних висновків.

Рейчел відчула раптовий приплив тривоги. Думка про нову і несподівану зустріч з океаном лякала її. «Однозначні висновки, — заспокоювала вона себе. — Пікерінгу, поза сумнівом, потрібні однозначні відповіді».

92

Дельта-Один зрадів, опинившись на твердому ґрунті.

Літак «Аврора», попри те що його силова установка працювала лише на половину потужності, а також на те, що він летів обхідним океанським маршрутом, завершив свою подорож менш ніж за дві години і таким чином забезпечив групі «Дельта» добрячу перевагу в часі, щоб вони встигли зайняти позицію і приготуватися до замовного вбивства.

Тепер, приземлившись на приватну злітно-посадкову смугу біля округу Колумбія, бійці «Дельти» вийшли з літака і пересіли на інший вид транспорту — гелікоптер OH-58D «Кайова Ворріор».

«І знову контролер постарався забезпечити нам найкращий засіб пересування», — подумав Дельта-Один.

«Кайова Ворріор», початково спроектований як легкий розвідувальний гелікоптер, був модернізований і в результаті перетворився на представника найновішої породи штурмових вертольотів. Творці «кайови» пишалися тим, що на ній було встановлено інфрачервону систему термального бачення й автономне лазерне наведення таких високоточних типів зброї, як ракети «стінгер» типу «повітря-повітря» і «хелфаєр». Потужний цифровий процесор забезпечував одночасний супровід одразу шести цілей. Мало хто з ворогів бачив «кайову» зблизька, а ще менше залишилося живих після її удару, тому про неї мало хто знав.