Украинская революция (1917-1921)

У невпинній боротьбі пощастило нам збити усі сторожі арсенальців на шосе вздовж Дніпра, добитися до ланцюгового мосту [27] та вислати стежі поза нього. Тим осягнено Печерськ з боку Дніпра.

"Нейтральні" Сагайдачники дуже занепокоїлись тоді і слали до нас делеґацію за делеґацією. Головно їх непокоїло те, що Гордієнківці рішуче відмовилися перепускати будь кого через свою сторожу, тим самим цілковито перервали зв'язок Печерська з Подолом. Сагайдачники навіть почали загрожувати виходом з "нейтралітету", що було би дуже неприємно, бо їх було понад тисячу, але ми все таки залишилися при свойому рішенню і нікого не перепускали.

27

(25) Ланцюговий міст – знаходився в районі теперішнього Мосту метро (прим. упорядника сайту).

Цілий день Полуботківці, що були проти Подолу разом з Вільними Козаками, намагалися надаремне вернути воду та світло.

Штаб оборони шукав вільних резерв і ледве назбірав 20-30 людей. Як мені казали в штабі, можна було би використати полк Вільної України, але ворог так зручно уставив проти його казарми скоростріли, що держав увесь полк як в арешті, а не обстріляний молодняк, з якого складався цей полк, не умів дати собі ради, післати ж для нього в допомогу не було кого, бо все було зв'язане розгорілою боротьбою. Хотів я підтягнути гармати з Києва II., бо годі було думати без гармат взяти Арсенал з його грубими стінами, приноровленими до боротьби, але надіслані гайдамаки не могли пробитися до стації, яка ще була в наших руках. Гірше скінчилася спроба добитися сіна та вівса для коней з інтендантських складів Печерська: надіслані вози та варту захопив ворог і з них лише одному гайдамаці, і то раненому, вдалося вернути до полку з повідомленням, що решту охорони і погоничів – розстріляно.

В вечері трошки полекшало, бо не знаю звідки [28] з'явився курінь українських моряків до 150 чоловік, який узяв водопроводну стацію та пустив її в хід, давши воду та світло у місто, а в ночі найшла наша стежа зв'язок з Гайдамацьким Кошем Слобідської України.

Дивне вражіння справило на мене перше побачення з представником цього Коша, начальником стежі, підстаршиною Червоних Гайдамаків.

Засмальцьовані, втративши природний червоний колір, шкіряні штани, жовтий коротенький кожушок, смушкова шапка з червоним шликом, голена голова з довгим чорним оселедцем за вуха та свіжим шрамом від кулі, та нерухоме самовпевнено залізне облича маняка, – анормальної людини, нібито справді воскресший гайдамака прастарих часів.

28

(26) Це були "нейтральні" україн. чорноморські матроси – зробили людяне діло. При моїх очах їх потім большевики розстрілювали на Фундукліївській вулиці (Сотник Андрій Кість).

Він віз доручення до Ковенка, зустрівся з Гордієнківською стежою, яка допровадила стежу червоних гайдамаків аж до самого Ковенка, де цей самий підстаршина передав у моїй присутности доручения після призначення та дістав наказ відпочити у Гордієнківців та поінформуватися.

Питаю: "Де ваш Кіш?". Ляконічна відповідь: "Не далеко". "Багато маєте людей?". "А вистарчить". Кажу: "Чоловіче, перед ким скриваєте, ми ж свої та мусимо спільно працювати". А він у відповідь: "А ви не питайте, дарма, пане полковнику! я мав наказ відвезти доручення – відвіз, а іншого наказу не маю, тому нічого не казатиму. Знаю, куди маю вертати і як відпочинуть коні, чи Ви дасте свіжих чи ні – вертатиму. Коли хочете, напишіть листа батькові кошовому, я передам, а розповідати нікому нічого не можу, така звичка у нас, Слобідських Гайдамаків".

Гордієнківці, які розмовляли з рештою гайдамацької кінної стежі, переказували, що також про ніщо, що торкається коша, не кажуть. І на вигляд решта червоних гайдамаків мали вигляд, подібний до цього підстаршини.

Я написав докладне повідомлення до Кошового Слобідського Коша та передав через вертаючу стежу.

На слідуючий ранок дістав повідомлення за підписом Петлюри, в якому він писав про координацію наших зусиль для добуття Арсеналу, а разом із тим повідомлення, що Росіяне в значних масах ідуть в яких 15-20 верстах за ним і лише зіпсуті гайдамаками шляхи та мости їх задержують.

У Київі кипіло. Арсенальці раз-у-раз намагалися збити наші стежі, що були поза Дніпром, та старалися захопити ланцюговий міст.

З другого боку, з Подолу, весь час робили большевики виправи проти Головної Пошти та Центральної Ради, спрямовуючи свої удари і вздовж Великої Володимирської, Нестеревської [29] і вздовж Малої Володимирської.

Характеристичний епізод, що малює несталість положення на всіх напрямках: хотів я одного вечера пройти до знайомих, які тоді жили в районі площі, що біля церкви Святого Володимира. На щастя, взяв зі собою невеличку охорону. На розі Гімназійної [30] довелося підтримати невеличкий відділ Вільних Козаків, який разом з розвідкою Січових Стрільців відходив під натиском переважаючого ворога, наступаючого з боку Нестеревської, і тільки після відпертя цього наступу поза Анатомічний Театр [31] вдалося мені пройти. Одначе моя візита була недовга; її припинила горяча стрілянина на Бибіківськім Бульварі, де йшов наступ від сторони майстерень Київ I, які теж були одною із баз повстання.

29

(27) вул. Несторівська – тепер вул. Івана Франка (прим. упорядника сайту).

30

(28) вул. Гімназична – зараз вул. Леонтовича (прим. упорядника сайту).

31

(29) анатомічний театр – знаходився на вул. Богдана Хмельницького 37 (на розі з вул. Пирогова; тепер там Музей медицини) (прим. упорядника сайту).

Того ж дня, коли дістали ми сталий зв'язок зі Слобідським Курінем, прийшов до штабу Ковенка на допомогу курінь залізничників.

Дуже гарне вражіння справляли козаки цього куріня. Молоді хлопці в більшости з інтелігентними обличами, глибоко переконані в правоті тієї справи, за яку вони стали до зброї, але пересякнуті думками про можливість згоди з ворогом, а головне погано обучені військово. Наприклад, вони майже на руках притягли гармати, що їх так нам бракувало, але не переконалися в тому, чи гармати справні, бо дійсно із них не можна було стріляти. Не взяли також у вистарчаючій кількости набоїв, а головно гранатів, які єдині були "переконуючими" для арсенальців; тому довелося лишень поставити ці гармати як прикрасу штабу Ковенка.

Не знаю, куди подівся цей курінь і як його використали під час оборони Києва, бо знову залізничників, що правда вже цілком іншого типу, довелося мені зустрінути щойно в 1919 році.

В вечері того же дня дістав я від своїх гайдамаків донесення, що Слобідський Кіш переходить Дніпро, при чому "червоні гайдамаки" йдуть через ланцюговий міст, а "чорні гайдамаки" переходять з боєм стратеґічний деревляний міст, що низше ланцюгового. І дійсно, крізь ті рідкі вистріли по цілому Київі, до яких ми вже звикли, чути було густу стрілянину, що вже нагадувала фронтовий бій: гриміли гармати та вибухали стрільна десь у напрямі за Лаврою. Вже в цілковитій темряві прийшла від С. Петлюри до Гордієнківців пропозиція приняти участь у розброєнні "нейтральних" Сагайдачників, бо усталено, що вони допомагають набоями та харчами Арсеналові.

Вже давно було необхідно покласти край цій нісенітниці, якою була оця "нейтральність", тому я охоче пристав до акції та зосередив до Миколаївського мосту весь свій "резерв", щось коло 20 людей. Справу розброєння "червоні гайдамаки" повели так швидко та досконало, що нам і участи взяти не вдалося. Розброєних зараз же заставлено до "нейтральних" справ, а саме на господарчі праці та обслугу.

Ця акція в зв'язку з захопленням "Чорним курінем" Печерського Ринку та усталенням тісного зв'язку між Богданівцями і нами привела до повного окруження Арсеналу.

Це вплинуло на його оборонців очевидячки деморалізуючо. Цілу ніч з Арсеналу вибухала панічна стрілянина, і цілу ніч поодинокі арсенальці намагалися, покинувши зброю, проскочити через нашу сторожу.

На ранок була призначена загальна атака. Гордієнківці мали демонструвати наступ з боку Школи Сліпців та мали увірватися до Арсеналу крізь вікна від сторони рова.

У ранішньому тумані почалась перестрілка, а гордієнківські лави почали наближатись до Арсеналу – городами та пустарями.

З Арсеналу стріляли, хоч не дуже рясно, зате там з боку Печерська за будинком Арсеналу, який був лише одною зі складових укріплень старої, Миколая I. твердині Києва, зірвалася велика бойова завірюха: десь близько, раз-у-раз гупали гармати і вибухи гранатів гучко відбивалися в середині Арсеналу; там же стріляли скоростріли і без окремих згуків, як шум кипячої води, тріскотіли кріси.

Враз, у цей хаос згуків вмішались людські голоси, які кричали "Слава", а ми побачили, як крізь Миколаївський проїзд, який розділяє казарми Сагайдачників від Арсеналу, проскочив гурток людей в жовтих кожушках із повіваючими червоними шликами.