Украинская революция (1917-1921)

Будинок був недалеко західнього виходу з м. Мир, коло якого були порожні землянки, які після наших плянів мали бути використані на випадок українського зосередження в Мирі.

Було вже холодно і вдарили морози. Нам не давали палива для помешкання української ради, не давали ні ліжок, ані нічого, так, що доводилося дрегоніти на нарах зі шпиталю, які вдалося дістати випадково, добуваючи паливо. Добре, що хоч було нас 15 у низенькій кімнаті.

Десятого листопада довідалися ми про жовтневі події у Кисві та набили рушниці. Дванадцятого в 32. Сибірськім полку була спроба розброїти українську сотню, що не вдалося, а сотня відійшла в розташування полку та наблизилась до ударників (пробоєвиків) ґренадирів. Тринадцятого знялась страшенна метелиця зі снігом і вдарив мороз. Обледеніли шляхи й дроти, і, на наше щастя, метелиця зірвала радіо-телеґрафічну стацію в штабі корпусу.

В ночі з 14. на 15. листопада біля 2-ої години, крізь завивання метелиці почули ми оклик нашого вартового, а опісля показалися в дверях дві постаті, запорошені снігом і змерзлі, в яких ми пізнали наш кінний зв'язок від армійської ради. Крізь завіяне снігом вікно видно було задиханих, вморених коней, цілком спарених.

Задубілою від холоду рукою один з хлопців сягає до чобота та, не поспішаючи, щось шукає за холявою. Найбільш імпульсивний пор. Андрієнко не втримує та, кламцаючи зубами від холоду, питає: "А з чим, хлопці?" – "З бідою," – відповідає ніколи не читавший Гоголя козак та подає зім'ятий папірець.

Пише В. Тютюнник – коротенько, нервово: "Радіо-депешею передано до штабу армії наказ, щоб нас негайно розброїти і провідників арештувати; наказ переслано на апарат Юза для передачі до корпусів. Я з радою виїзджаю з Несвіжа (там був Штабарм) й буду нелегально біля Минська. Думайте про себе самі. Раджу знову перейти до IХ. корпусу, але ж вам виднійше... Здається, починається війна проти України".

Коротенька нарада Корпусної Ради. Головує Андріенко. Запитання – чи коритися Москві чи ні? Одноголосно: – ні!

Чи здобувати шляхи до дому зброєю? – Одноголосно: – так! Чи визнати як команданта полку полковника Петрова? – Одноголосно: – так! Голова Ради звертається до нововизнаного команданта і витягаючись по військовому голосить: "Ждемо приказу, батьку".

Наказ диктується і записується усіма членами ради: "Москалі хочуть нас розброїти. За згодою корпусної ради до призначення від нашого уряду я заступаю команданта полку, що формується з Українців III. Сибірською корпусу.

Плян зосередження полку почати виконувати негайно. Найблизші сотні 7. Сибірської дивізії повинні якнайскорше прибути до штабу полку (західній вихід з Мира)". "В разі перешкоди ужити зброї".

Піший зв'язок хутко розбірає пакетики, перевіряє, чи набиті кріси та зникає серед сніжної хуртовини.

Сотні, що відходять з Сибірських дивізій, дістануть усі накази до ранку. Але як же Туркестанці?

Командант полку сам йде попробувати передати наказ телефонічно. Помешкання корпусного комітету (штаб дуже далеко, 2 версті від містечка Мир, на фільварку і там кращий порядок); коло телефону куняє вартовнй член комітету; беру трубку: ..."Центральная? – 7 Туркестанская... Туркестанці? К телефону живо члена дівізіоннаво камітета Борченка – будіть".

Вартовий член комітету прокидається, тре очі, питає: "Што ето Ви, товаріш, так поздно разґоварівать прідумалі, што вам ґаріт?"

"Завтра собіраюся дамой поїхать, так надо предупредіть".

"От ещо не спітса, – люди!"

"Борченко при телефоні?"

"Так".

"Сталося так, що після пляну ч. 2. треба робити! Без згоди робимо; починати негайно в ночі. Про виконання донести. Як перешкоджатимуть, бити. Добраніч".

"Спокійної ночі, товаришу".

"Ето ви по хохлацкі?
– Да, там свой человєк паймьот".

Не починало ще на день благословлятись, як підійшли перші українські сотні і вирядились біля землянок. Ще мело.

Після коротенької промови команданта, що вияснювала ситуацію, сотні підтвердили рішення, щоб не коритись.

Швиденько пішли дозори (стежі) – понесли на руках скоростріли, а решта почала займати холодні землянки та шукати палива.

Виявилося, що склад палива, очевидячки з огляду на холод, був покинений вартою – тож поставили ми свою та запалили грубки.

На світанку коло 7. години повідомила телефоном українська рада Туркестанської дивізії, що всі сотні вже вирушили, що в дивізійному комітеті паніка, що телефонічна лінія на контрольних стаціях перехоплена, телєґраф зіпсутий і все йде гаразд.

Я слухав повідомлення в присутности вартового члена, який приймав кореспонденцію і обдивляючи аероплянові скоростріли, що стояли, очевидно, для паради в кабінеті голови комітету, я підсміхався з людей, яким не спиться.

В комітеті я залишився і ждав на дальші події. Коло 9. години вранці явилося начальство – голова та секретар.

Поздоровкались.

"А ви, таваріш, апять с пєтухамі в камітетє?"

"Што ж дєлать, у нас очень халодно".

"Вольно же вам, не хатітє занімать то, што дают, всьо вам надо, всем вмєстє, пєняйтє на себя".

"Пєняю, да нужно".

"Пасмотрімо почту, – ви поможіте, таваріш?'"

"Ахотна".

Голова роздивляється, передає декілька депеш про спинення дезертирів, демобілізацію, читає якусь довгу депешу, відкидає на бік, пробурмотівши "інтєресно" та подивившись у мій бік.

Радимо з пів години про способи виконання ріжних завдань, а тимчасом у вікно бачу, твердо відбиваючи ногу, проходить стежа з двома ниточками, такими тоненькими, жовтою та блакитною на лівому рукаві, що в нікого й увагу не зверне.

Нарешті простягає він "інтєресную" депешу, посміхаючись: "што об єтом скажете, товаріщ?".

Нечитка печать юза, – приблизний зміст: "З огляду на визиваючу поведінку Центральної Ради є небезпека відкликання нею з фронту "українізованих" частин. Наказується такі відділи розформувати, повернувши людей до їх попередніх частин. В разі незгоди розброїти та розформувати силою. Визначнійших українських провідників відправити під багнетом (охороною) до штабу фронту в Минськ".

"Ну, скажітє? позовьоте нашу раду посовєтоватса?"

"Це зайва справа, я можу сам дати відповідь, бо я призначений тільки що в ночі командантом цієї української частини, що формується з Українців III. Сибірського корпусу".

"Ето ви по каковскі загаварілі?"

"По українськи."

"Інтересно. Ну, і што же?"

"Полк збирається в Осиповщині і не годиться повернути до російських частин".

"То єсть, нєсоґласні?"

"Так"

"Ну, в таком случає я вас, товаріщ, арестую".

"Чекайте но (швиденько кладу руку на один зі скорострілів Люіса поза моєю спиною), подивіться ось сюди до вікна..."