Вежа блазнів

— Правильно, правильно, пані Крамерова! — захрипіла третя, зігнута в дугу, з показною колекцією волохатих бородавок на обличчі. — Хай скажуть! Бо ж це можуть бути шпигуни!

— Заткни пельку, стара корово, — сказала, наближаючись, рудоволоса в чорному капелюсі. — Не вдавай із себе великого цабе! А цих двох я знаю. Цього досить?

Їмості Крамерова і Шпренгерова хотіли заперечити й зчинити сварку, але рудоволоса припинила дискусію, продемонструвавши стиснутий кулак, а Ягна підбила підсумок зневажливою відрижкою, гучною і протяжною, видобутою, можна сказати, із самого дна її нутрощів. Потім опонентів розділила зграйка відьом, які йшли схилом одна за одною.

Крім Ягни, рудоволосу супроводжувала дівчинка з лисячим личком і нездоровою шкірою, та, яка віщувала в урочищі.

Як і тоді, на її світлому волоссі був вінок з вербени й конюшини. Як і тоді, очі в неї блищали і були обведені темними колами. І вона безперервно вдивлялася ними у Рейневана.

— Інші теж до вас придивляються, — сказала рудоволоса. — Тому, щоб уникнути подальших інцидентів, вам, як новачкам, треба постати перед доміною [454] . Тоді вже ніхто не наважиться до вас чіплятися. Ходіть за мною. На вершину.

454

З лат. — пані, господиня, володарка.

— А чи можу я, — відкашлявся Рейневан, — розраховувати на те, що нам ніщо не загрожуватиме?

Рудоволоса обернулася, втупилася в нього зеленим поглядом.

— Трохи пізно вже, — процідила вона, — побоюватися. Обережність була доречною, як ви натиралися маззю і сідали на лаву. Я не хочу, любий побратиме, бути занадто влізливою, але я ще під час першої зустрічі зрозуміла, що ти із тих, хто завжди забреде, куди не треба, і вплутається, у що не варто. Але, як уже було сказано, це не моя справа. А чи загрожує вам що-небудь з боку доміни? Це залежить від того, що ви ховаєте у ваших серцях. Якщо це злість і зрада…

— Ні, — він заперечив, як тільки вона зробила паузу. — Запевняю.

— Ну, — посміхнулася вона, — тоді тобі нічого боятися. Ходімо.

Вони минали багаття, навколо яких стояли групами чарівниці й інші учасники шабашу. Там дискутували, віталися, веселилися, сварилися. Передавалися по колу чаші та чарки, які наповнювалися з казанів і кадовбів; здіймався, змішуючись із димом, приємний аромат сидру, грушечника та інших кінцевих продуктів алкогольної ферментації. Ягна хотіла було повернути туди, але рудоволоса стримала її різким словом.

На вершині Горохової гори гула величезна ватра, танцювали язики полум'я, міріади іскор злітали у чорне небо, ніби вогняні бджоли. Під вершиною була невелика улоговина, що закінчувалася терасою. Там, під встановленим на залізній тринозі казаном, горіло менше багаття, довкола нього маячили мерехтливі силуети. На схилі під терасою чекали кілька осіб — явно на аудієнцію.

Вони підійшли ближче, настільки близько, що за серпанком пари, яка здіймалася над казаном, невиразні силуети перетворилися на постаті трьох жінок, які тримали прикрашені стрічками мітли і золоті серпи. Біля казана порався чоловік, дуже бородатий і дуже високий, який здавався ще вищим через хутряну шапку з прикріпленими до неї гіллястими оленячими рогами. І була там, за полум'ям і за випарами, ще одна — нерухома і темна — фігура.

— Доміна, — пояснила рудоволоса, коли вони зайняли місце у черзі прохачів, — найімовірніше, навіть і не запитає вас ні про що, бо бути занадто цікавими в нас не прийнято. Але якби все-таки запитала, то пам'ятайте: звертаючись до неї, слід називати її «домна». Пам'ятайте також, що на шабаші немає імен, хіба що між друзями. Для всіх інших ви joioza і bachelar [455] .

Прохачкою, яка стояла перед ними, була молода дівчина з товстою світлою косою, що звисала нижче пояса. Хоч і дуже вродлива, вона була калікою: накульгувала. Причому настільки характерно, що Рейневан зумів визначити в неї вроджений вивих стегна. Вона пройшла повз них, втираючи сльози.

455

Joioza (діал. італ. gioiosa) — радісна; bachelor (діал. італ.) — кавалер, неодружений чоловік.

— Вирячатися, — дорікнула Рейневанові рудоволоса, — неввічливо, тут цього не схвалюють. Ходімо. Доміна чекає.

Рейневан знав, що титул доміни — або Старухи — належав головній чарівниці, яка була водночас проводиркою польотів і першою жрицею шабашу. Тому, хоча в глибині душі він мав надію побачити жінку хоч трохи менш відразливу, ніж Шпренгерова, Крамерова й ті потвори, що їх супроводжували, проте радше не сподівався, що то буде особа іншого віку, ніж, м'яко кажучи, похилий. Одним словом, він очікував, що доміна і справді буде старою. А от тим, чого він аж ніяк не сподівався, була Медея. Цірцея. Іродіада. Убивчо приваблива, втілення зрілої жіночності.

Вона була висока, поставна, будовою тіла заявляла про авторитет, давала передчуття і передсмак сили. Високе чоло над правильними бровами прикрашав сріблистий серп, блискучий рогатий півмісяць, із шиї звисав золотий хрест анкг, crux ansata [456] . Лінія губ говорила про рішучість, прямий ніс наводив на думку про Геру або Персефону з грецьких ваз. Її смолисто-чорне волосся зміїним каскадом спадало в божественному безладді на шию, хвилею стікало з плечей, зливаючись чорнотою із накинутим на спину плащем. Сукня, що виднілася з-під плаща, змінювала колір у світлі вогнища, переливаючись безліччю відтінків то білого, то міді, то пурпуру.

456

Анкг (анх, анк, ключ Нілу, ключ життя, ключ знання), лат. Crux ansata — хрест із верхнім променем у формі петлі, так званий Єгипетський хрест, символ вічного життя і сокровенного знання, який об'єднав хрест як символ життя і коло як символ вічності (разом — символ безсмертя, єднання жіночого й чоловічого начал, Озіріса та Ізиди, земного і небесного). За єгипетськими уявленнями, так виглядав ключ, яким можна було відчинити ворота смерті. Crux ansata в усі часи використовувався в ритуалах, при ворожбі, у лікуванні тощо.

В очах доміни були мудрість, ніч і смерть.

Вона впізнала його відразу.

— Толедо, — промовила вона, і голос її був, наче вітер з гір. — Толедо і його шляхетна joioza. Уперше серед нас? Вітаю.

— Вітаємо тебе, — Рейневан поклонився, Ніколетта зробила реверанс. — Вітаємо тебе, домно.

— У вас є до мене прохання? Ви просите заступництва?

— Вони хочуть, — проговорила рудоволоса, яка стояла за ними, — лише висловити свою повагу. Тобі, домно, і Великій Троїстій.

— Приймаю. Ідіть з миром. Святкуйте Мабон. Прославляйте ім'я Всематері.

— Magna Mater! Славімо її! — повторив бородань, який стояв біля доміни, з прикрашеною оленячими рогами головою та звіриною шкурою, що спадала на спину.

— Слава! — повторили три відьми, які стояли за ним, піднімаючи мітли і золоті серпи. — Ейя!

Вогонь вистрелив угору. Казан бухнув парою.

* * *

Цього разу, коли вони спускалися схилом у сідловину поміж вершинами, Ягна не дала себе втримати й негайно спрямувала свої сягнисті кроки туди, звідки долинав найгучніший гамір і доносився найміцніший запах перегнаних напоїв. Незабаром, пропхавшись до кадовба, вона вже жлуктала сидр так, що аж у горлі булькало. Рудоволоса не стримувала її, бо й сама охоче прийняла кухву, яку їй підніс вухатий волохач, немов близнюк подібний на Ганса Майн Ігеля, того, котрий місяць тому відвідав на бівуаку Рейневана і Завішу Чорного з Гарбова. Рейневан, приймаючи чашу, замислився над плином часу і тим, що цей час змінив у його житті. Сидр був такий міцний, що аж закрутило у носі.

У рудоволосої було безліч знайомих серед гуляк — як серед людей, так і серед нелюдей. З нею сердечно віталися мавки, дріади, русалки, лиски і водянички, обіймалися і цілувалися опасисті червонощокі селянки. Церемонно й елегантно вклонялися їй жінки в розшитих золотом сукнях і багатих накидках, з обличчями, частково прикритими масками з чорного атласу. Щедро лилися сидр, грушевик і сливовиця. Навколо штовхалися і товклися, тому Рейневан обійняв Ніколетту. «Їй тут варто би було носити маску, — подумав він. — Катажина, донька Яна Біберштайна, пана на Штольці, мала би бути тут у масці. Як інші шляхтянки».