Вовки Кальї. Темна вежа V
Шрифт:
— Б'юся об заклад, ти прикінчиш двадцятьох! — вигукнув Бенні. — Як би я хотів бути там з тобою! Ми билися б пліч-о-пліч! Пах! Пах! Пах! Перезарядили!
Джейк сів і допитливо глянув на Бенні.
— Справді? — спитав він. — Ти бився б разом з нами, якби міг?
Бенні поринув у задуму. Його обличчя змінилося, набрало дорослішого й мудрішого виразу. І він похитав головою.
— Нє. Я б злякався. Тобі дуже страшно? Правду кажеш?
— Страшно до смерті, — відповів Джейк.
— Боїшся вмерти?
— Так. Але ще більше боюся все зіпсувати.
— Ти не зіпсуєш.
«Тобі легко казати», — подумав
— Хоч мені й доведеться їхати з малими, але принаймні з нами буде мій тато, — сказав Бенні. — А в нього арбалет. Ти бачив, як він стріляє?
— Ні.
— Він дуже вправний. Якщо хтось із Вовків пробереться повз вас, він його пристрелить. Знайде те місце з зябрами на його грудях і пay!
«А якби Бенні знав, що зябра — це брехня? — подумав Джейк. — Облуда, яку його батько має переказати тим, хто над ним? Що, якби він знав…»
Йому відповів голос Едді, Едді з його мудрагельським бруклінським акцентом у всій красі.
Еге, а якби у кожної риби було по велосипеду, усі річки перетворилися б на довбаний «Тур де Франс»!
— Бенні, мені правда треба поспати.
Бенні знову ліг. Джейк знову втупився в стелю. Зненацька йому стало гидко від того, що Юк лежить у ліжку Бенні, що Юк так легко перекинувся до іншого хлопчика. Зненацька йому остогидло все на світі. Довгі години до ранку, коли він зможе спакуватися, вилізти на позиченого поні й поїхати до містечка, здавалося, тяглися нескінченно.
— Джейку?
— Ну що, Бенні, що?
— Вибач. Я лише хотів сказати… я радий, що ти жив у нас. Нам було весело, правда?
— Ага, — сказав Джейк, а сам подумав: «Хто б міг повірити, що він старший за мене. Він так говорить, наче йому… я не знаю… п'ять років». Але сердився Джейк тому, що не хотів розплакатися. Він ненавидів Роланда за те, що той прирік його на цю останню ніч на ранчо. — Дуже-дуже весело.
— Я сумуватиму без тебе. Вам, пацани, поставлять пам'ятник у Павільйоні, точно кажу.
Слівце «пацани» Бенні підчепив з Джейкового лексикону і тулив його тепер усюди, де тільки міг.
— Я теж сумуватиму за тобою, — сказав Джейк.
— Ти щасливчик. Мандруватимеш Шляхом Променя. А я все життя буду нидіти в цьому задрипаному селі.
Не хвилюйся. Вам з татком доведеться помандрувати… Якщо пощастить і вам дозволять звідси забратися. Насправді ти все життя мріятимеш про це задрипане село. Про те місце, яке було домівкою. А все через мене. Я побачив… Я розповів. А що мені лишалося?
— Джейку?
Більше він не міг цього витримувати. Інакше міг з'їхати з глузду.
— Спи, Бенні. І дай спати мені.
— Добре.
Бенні перекотився лицем до стіни. Трохи згодом його дихання вповільнилося. Ще трохи — і він захропів. Джейк лежав без сну до опівночі, а потім теж заснув. І бачив сон. У ньому Роланд стояв навколішках на Східному шляху, а на нього насувалася величезна орда Вовків, що простягалася від стрімчаків аж до річки. Стрілець намагався перезарядити револьвер, але руки не слухалися, а на одній бракувало двох пальців. Кулі падали у пилюку. Він все ще намагався перезарядити свій великий револьвер, коли налетіли Вовки й затоптали його кіньми.
Світанок напередодні. Едді й Сюзанна стояли біля вікна у панотцевій вітальні й дивилися вниз, туди, де тулився до схилу Розалітин
будиночок.— Він щось із нею знайшов, — зауважила Сюзанна. — Я рада за нього.
Едді кивнув.
— Як ти почуваєшся?
Вона всміхнулася.
— Добре. — І то була щира правда. — А ти, золотце?
— Мені бракуватиме справжнього ліжка й даху над головою, а ще кортить швидше покінчити з цим усім. Поза тим, мені теж добре.
— Якщо все піде не так, як слід, про житло турбуватися не доведеться.
— Це точно, — кивнув Едді, — але я думаю, що все буде гаразд. А ти?
Щойно вона хотіла відповісти, як на будинок налетів вітер. Він струсонув стіни й засвистів під дахом. Семінон бажає доброго дня, подумав Едді.
— Не подобається мені цей вітер, — сказала Сюзанна. — Він непередбачуваний.
Едді розтулив рота.
— Якщо ти зараз скажеш хоч слово про ка, я стукну тебе по носі.
Едді стулив рота й показав, що застібає його на «блискавку». Але Сюзанна все одно торкнулася його носа кісточками пальців, ніжно, як пір'їнкою.
— У нас чудові шанси перемогти, — мовила вона. — Надто довго їм усе сходило з рук, вони розжиріли і втратили пильність. Як Блейн.
— Ага. Як Блейн.
Поклавши руку йому на стегно, вона повернула Едді до себе.
— Але все може піти не так, як слід. Тому я хочу сказати тобі дещо, поки ми наодинці. Едді, я хочу сказати, що дуже сильно тебе люблю. — Вона говорила просто і спокійно, без драматизму.
— Я знаю, що любиш, — сказав він. — Не знаю тільки, за що.
— Бо з тобою я почуваюся цілісною, — зізналася вона. — Молодшою я не могла визначитися, що таке кохання, вагалася: чи то велика чарівна таємниця, чи то вигадка голлівудських продюсерів, які вирішили збільшити продаж квитків у часи Великої депресії, коли всі вже понагрібали вдосталь тарілок. [59]
59
Щотижнева акція в кінотеатрах (1930–1935 pp.), коли кожному глядачеві для заохочення дарували тарілку чи порцеляновий виріб.
Едді розсміявся.
— А тепер я думаю, що ми всі народжуємося на світ з діркою в серці й шукаємо людину, яка допомогла б нам її заповнити. Ти… Едді, ти даєш мені повноту життя. — Взявши за руку, вона повела його до ліжка. — А тепер хочу, щоб ти наповнив мене в інший спосіб.
— Сьюз, ти впевнена, що це безпечно?
— Я не знаю. Але байдуже.
Вони кохалися повільно, тільки під кінець пришвидшивши темп. Вона тихо скрикнула йому в плече, а за мить до власного оргазму Едді подумав: «Я втрачу її, якщо не буду обережним. Не знаю, звідки… але я це знаю. Вона просто зникне».
— Я теж тебе люблю, — сказав він, коли вони вже лежали поряд.
— Так. — Вона взяла його за руку. — Я знаю. І я рада.
— Так добре, коли ти можеш когось потішити. Раніше я цього не знав.
— Нічого, — сказала Сюзанна і поцілувала його в кутик рота. — Ти швидко вчишся.
У Розиній маленькій вітальні стояло крісло-гойдалка. У ньому сидів голий стрілець, тримаючи в руці глиняне блюдце. Він курив і дивився на схід сонця, сумніваючись, що доведеться побачити його знову з цього вікна.