Вовки Кальї. Темна вежа V
Шрифт:
Едді навіть устиг прочитати перші кілька рядків, поки Джек Андоліні не сказав:
— Бос, мені це не подобається. Тут якась підстава.
Балазар кивнув.
— Згоден. Містере Торен, крім нас, тут хтось є? — Його голос звучав спокійно і поштиво, проте очі стривожено бігали, вишуковуючи у величезному приміщенні можливих сховків.
— Ні, — відповів Тауер. — Є ще Серджіо, магазинний кіт. Думаю, він десь тут прича…
— Ніякий це не магазин, — перебив Бйонді, — це діра, в яку ти викидаєш гроші. Навіть хтось із моднячих дизайнерів — і той би мав клопіт із утриманням такого величезного закладу. Книгарня? Та кого ти хочеш надурити?
«Себе, — подумав Едді. — Він обманює сам
І тут, неначе прикликані цією думкою, знову задзеленчали жахливі дзвіночки. Бандюки, що зібралися на складі Тауера, їх не почули. Едді прочитав із переляканих облич Джейка та Юка, що в їхніх головах теж дзвенить. Зненацька пітьма в кімнаті, де й без того було темно, погустішала.
«Ми повертаємось, — подумав Едді. — Господи, ми повертаємось! Але спершу…»
Він нахилився між Андоліні й Балазаром, усвідомлюючи, що обоє стривожились: вони роззиралися довкола круглими, наполоханими очима. Проте Едді цікавив папірець. Хтось найняв Балазара, щоб той спершу змусив його підписати (ймовірно), а потім тицьнув його під носа Тауерові/Торену, коли настане час (поза сумнівом). У більшості випадків Скеля Балазар послав би на таке завдання парочку своїх бугаїв — тих, кого він називав «джентльменами». Утім, ця робота здалася йому настільки важливою, що він приїхав власною персоною. І Едді хотів знати причину.
Цим документом засвідчується укладення Угоди між м-ром Кельвіном Тауером, мешканцем Нью-Йорка, що володіє нерухомістю, яка являє собою пустир і визначена як Ділянка № 298 і Квартал № 19, розташовані…
У голові знову зателенькали дзвіночки, Едді пересмикнуло. Тепер вони звучали гучніше. Тіні на стіні потемнішали й поповзли до стелі. Темрява, яку Едді відчув надворі, проривалася всередину. Їх могло змести хвилею пітьми, і це було б погано. Проте вони могли втопитися в ній, а це було б ще гірше, авжеж, гірше, бо що може бути гірше, ніж захлинутися у товщі пітьми?
А раптом у тій темряві водилися істоти? Голодні створіння, як той охоронець дверей?
Не «раптом», а так і є. То був голос Генрі. Вперше за два місяці. Едді уявив, що Генрі стоїть поряд і шкіриться неживою посмішкою наркомана: налиті кров'ю очі й жовті занедбані зуби. Ти знаєш, що вони там є. Та коли почуєш дзвіночки, то маєш іти, брате. Думаю, ти в курсі.
— Едді! — закричав Джейк. — Вони повертаються! Ти чуєш?
— Хапай мене за пояс, — наказав Едді, водночас несамовито водячи поглядом по аркушу в пухких Тауерових руках. Балазар, Андоліні й Шнобель все ще роззиралися навколо. Бйонді витяг пістолета.
— За пояс?
— Може, так ми не загубимося, повернемося разом, — пояснив Едді. Дзвіночки вже калатали нестерпно, і він застогнав. Слова договору мигтіли перед його очима. Щоб розібрати шрифт, Едді примружився і прочитав:
…визначена як Ділянка № 298 і Квартал № 19, розташовані на Мангеттені (м. Нью-Йорк), на перехресті 46-ї вулиці та 2-ї авеню, і Корпорацією «Сомбра», суб'єктом підприємницької діяльності в штаті Нью-Йорк.
Цього дня, 15 липня 1976 p., Корпорація «Сомбра» виплачує Кельвінові Тауеру винагороду в сумі 100 000 доларів США, яка не підлягає поверненню. У зв'язку з цим Кельвін Тауер погоджується не…
П'ятнадцяте липня тисяча дев'ятсот сімдесят шостого. Менш ніж рік тому. Едді відчув, що пітьма хвилею накочує на них, і спробував охопити очима увесь аркуш, запам'ятати стільки, скільки потрібно буде, щоб збагнути, що тут діється. Якби він зумів це зробити, то бодай на крок наблизився б до розгадки того, що це все для них означає.
Якщо передзвін не доведе мене до божевілля. Якщо поріддя темряви не зжеруть нас на шляху назад.
— Едді! — Джейк. Судячи з голосу, дуже наляканий. Та Едді
не зважав.…Кельвін Тауер погоджується не продавати, не здавати в оренду чи будь-яким іншим чином обтяжувати майно протягом одного року з дати укладення угоди. Дата завершення терміну договору — 15 липня 1977 р. Сторони домовляються про те, що Корпорація «Сомбра» матиме пріоритетне право на придбання вказаної вище нерухомості.
Упродовж цього терміну Кельвін Тауер у повному обсязі оберігатиме й обстоюватиме інтереси Корпорації «Сомбра» щодо вказаної вище нерухомості й не допустить арешту майна чи інших ускладнень, що можуть виникнути…
Тексту було більше, та дзвіночки вже доводили до шалу, від них розколювалася голова. На якусь мить Едді зумів осягнути розумом — чорт, майже побачив, — як потоншав цей світ. Та й взагалі всі світи. Потоншали й протерлися, як його старі джинси. Він устиг розгледіти останню фразу угоди: …якщо цих умов буде дотримано, матиме право продати або будь-яким іншим чином передати власність Корпорації «Сомбра» чи іншій третій особі.Потім слова щезли, все зникло, закрутилося у чорному вирі. Джейк однією рукою тримався за пояс Едді, а другою притискав до себе Юка. Юк нестямно гавкав, і перед внутрішнім зором Едді промайнула ще одна затьмарена картинка: Дороті летить у вихорі до Країни Оз.
У темряві справді були істоти: неясні марева з моторошними підсвіченими очима, схожі на ті, яких показували у фільмах про мешканців глибоководних западин океану. От тільки у тих фільмах дослідники сиділи в затишку сталевих батискафів, тоді як вони з Джейком…
Тепер деренчання дзвіночків стало оглушливим. Едді почувався так, ніби його запхали головою в механізм Біґ-Бена, коли той саме видзвонював північ. Він пронизливо закричав, але не почув сам себе. А потім усе зникло, все без винятку — і Джейк, і Юк, і Серединний світ, — і Едді отямився, ширяючи десь у невагомості, поза зірками й галактиками.
«Сюзанно! — закричав він. — Де ти, Сьюз?»
Жодної відповіді. Лише пітьма.
Розділ III
МІЯ
Колись давно, у шістдесятих (ще до того, як світ зрушив з місця), жила собі жінка на ймення Одетта Голмс, цілком приємна й суспільно відповідальна молода особа — здорова, приваблива і завжди готова допомогти ближньому (чи ближній). Перебуваючи у повному невіданні, вона співіснувала в своєму тілі зі значно менш приємною істотою, яку звали Детта Волкер. Детті було глибоко начхати на ближнього (чи ближню). Рея з Коосу неодмінно впізнала б Детту й назвала її сестрою. Роланд з Ґілеаду, останній стрілець Серединного світу, видобув цю психічно роздвоєну жінку на свій бік і створив з них двох третю — кращу й сильнішу за попередніх двох. Саме цю жінку й покохав Едді Дін. Вона нарекла його своїм чоловіком і взяла собі прізвище його батька. Вона ще не встигла стати свідком феміністичних баталій останніх десятиріч XX століття, тож зробила це легко й невимушено, вважаючи себе цілком щасливою жінкою. Єдина причина, чому вона не пишалася тим, що називається Сюзанною Дін, полягала в тому, що мати вчила її, буцімто гордість — це перший крок до гріхопадіння.
Але тепер з'явилася четверта. Її породила третя, в часи переживань та змін. Третій було байдуже до Одетти, Детти чи Сюзанни. Третій було байдуже до цілого світу, крім нового життя, що зародилося в її лоні. Дитя потрібно було годувати. А бенкетна зала була неподалік. Тільки це мало значення, більш нічого. Нову жінку, що по-своєму була не менш небезпечна, ніж Детта Волкер, звали Мія. Вона не носила батьківського прізвища жодного чоловіка, лише ім'я, що Високою Мовою означало «матір».