Янголи і демони

До Ленґдона підійшов іще один пожежник.

— Я ще раз все оглянув, сер. Ми знайшли тільки тіла кардиналі Ґідери і командира швейцарських гвардійців. Жінки немає.

— Grazie, — подякував Ленґдон, не знаючи, радіти чи жаха-шся. Він пам’ятав, що бачив Вітторію на підлозі непритомну. І еі іер вона зникла. Єдине пояснення, яке спадало на думку, було невтішне. Убивця висловився по телефону чітко. Жінка з силою чолі. Це мене збуджує. Можливо, я перший тебе до ранку знайду. І тоді…

Ленґдон розглянувся.

— Де швейцарські гвардійці?

— Не можемо до них додзвонитися. Усі лінії Ватикану заблоковано.

Ленґдон почувався розбитим і самотнім. Оліветті мертвий. Кардинал мертвий. Вітторія зникла. І півгодини його життя як не бувало.

Було чути, що під церквою вже юрмились репортери. Ленґдон підозрював, що кадри страшної смерті третього кардинала неза-(і.іром з’являться в ефірі, якщо ще не з’явились. Ленґдон надіяв- и, що камерарій уже давно приготувався до найгіршого й ужив індповідних заходів. Евакуюй клятий Ватикан! Досить бавитись! Ми програли!

Раптом Ленґдон усвідомив, що всі бажання, що керували ним.(осі, — прагнення врятувати Ватикан, визволити чотирьох кар-ципалів, побачити на власні очі братство, яке він досліджував імгато років, — усе це враз утратило значення. Війну вони про-ірали. Тепер він був одержимий тільки одним бажанням. Дуже простим. Палким і примітивним.

Знайти Вітторію.

Він несподівано відчув у душі порожнечу. Ленґдон неоднора-юво чув, що напружені ситуації іноді зближують людей більше, ніж десятиліття спільного життя. Тепер він у це повірив. Залишившись сам, без Вітторії, він відчув щось таке, чого не відчувші уже багато років. Самотність. Біль додав йому сили.

Викинувши з голови все зайве, Ленґдон зосередився на голом ному. Він відчайдушно надіявся, що вбивця дбатиме насамперед про справу, а вже потім про задоволення. Бо інакше він запі:і ниться. Ні,сказав він собі ,у тебе ще є час.Убивця ще не завершив і своєї місії. Він мусить вигулькнути ще раз, перш ніж назавжди! зникнути.

Останній олтар науки, думав Ленґдон. Убивці залишилос ь одне, останнє завдання. Земіїя. Повітря. Вогонь. Вода.

Він подивився на годинник. Півгодини. Ленґдон швидко пішом повз пожежників до «Екстазу святої Терези». Цього разу, дивлячис і. на вказівник Берніні, Ленґдон точно знав, що його цікавить.

Хай янголи у пошуку ведуть…

Просто над тілом святої на тлі золотого полум’я застиг янгол Берніні. В одній руці він стискав гострого вогненного списа. Лені дон простежив очима за напрямком списа — у правий бік церк ви. Погляд його натрапив-на стіну. У тому місці, куди показувап спис, не було нічого особливого. Проте Ленґдона це не збентс жило: він бо ж знав, що янгол показує на щось, розташоване десі, посеред Рима, далеко за стінами храму.

— Який це напрямок? — рішуче запитав Ленґдон, звертаючис ь до брандмейстера.

— Напрямок? — Брандмейстер подивився в бік, куди поки зував Ленґдон, і збентежено відповів: — Не знаю… мабуть, західний.

— Які храми розташовані в цьому напрямку?

Брандмейстер іще більше збентежився.

— їх там десятки. А що?

Ленґдон спохмурнів. Ну звичайно. Я й сам мав би здогадатись.

— Мені потрібна карта міста. Якнайшвидше.

Брандмейстер попросив когось побігти по карту до пожежної машини. Ленґдон знову повернувся до статуї. Земля… Повітря. Вогонь… ВІТТОРІЯ.

Останній вказівник — Вода,казав він собі. Вода роботи Бер-ніні.Установлена в якійсь із церков Рима. Голка в копиці сіна. Він гарячковито перебирав у пам’яті всі роботи Берніні, які знав. Мені потрібний пам’ятник Воді!

Раптом Ленґдон згадав скульптуру Берніні з назвою «Тритон» — грецький бог моря. Але він швидко збагнув, що вона розташована на майдані біля цієї самої церкви і до того ж зовсім не в тому напрямку, що потрібно. Він змушував себе думати. Яку фігуру міг би вирізьбити Берніні на честь води?«Нептун і Тритон»? Але ця статуя, на жаль, пребуває в музеї Вікторії й Альбер-та в Лондоні.

— Сеньйоре? — До нього біг пожежник із картою.

Ленґдон подякував йому і розклав карту на вівтарі. Він одразу прозумів, що звернувся до тих людей, що треба, — такої детальної карти Рима він іще ніколи не бачив.

— Де ми?

Пожежник тицьнув у точку на карті.

— Поряд із п’яца Барберіні.

Аби краще зорієнтуватися, Ленґдон іще раз подивився на спис у руці янгола. Брандмейстер не помилився. Карта підтвердила, що спис і справді вказує на захід. Ленґдон провів пальцем на карті пряму від церкви Санта-Марія делла Вітторія на захід. Надія відразу почала згасати. Його палець раз по разу натрапляв на будівлю, позначену маленьким чорним хрестиком. Храми.Місто було просто всіяне ними. Нарешті церкви закінчились, і палець іаїхав у передмістя Рима. Ленґдон зітхнув і відійшов на крок від карти. Прокляття.

Розглядаючи загальний план міста, Ленґдон затримав погляд на трьох храмах, де було вбито перших трьох кардиналів. Каплиця Кіджі… собор Святого Петра… тут…

Побачивши їх усі одночасно, він помітив у їхньому розташуванні щось несподіване. Раніше Ленґдон чомусь думав, що храми і вказівниками розкидані по Риму навмання, без жодної закономірності. Але, очевидно, це було не так. Три храми були розташовані приблизно на однаковій відстані один від одного й утни рювали велетенський трикутник, що охоплював півміста. Ленґдон подивився ще раз. Так і є, йому це не здалося.

— Реппа, —раптом сказав він, не підводячи голови.

Хтось дав йому кулькову ручку.

Ленґдон обвів три храми колами. Серце забилося швидше. Він утретє перевірив своє припущення. Симетричний трикутник!

Спершу він подумав про велику державну печатку на однодо ларовій банкноті — трикутник зі всевидющим оком усередині. Але це не мало сенсу. Адже він позначив лише три точки. А всьо го їх мало бути чотири.

То де ж, чорт забирай, Вода?Ленґдон знав: хоч би де він по ставив четверту точку— трикутник буде зруйновано. Єдиним способом зберегти симетрію було розмістити четвертий вказін ник всередині трикутника, у центрі. Він подивився на це місці' на карті. Нічого. Але ця ідея не давала йому спокою. Чотири елс менти науки вважалися рівними.Вода нічим не вирізнялась, а отже, не могла знаходитися в центрі.

Але інтуїція підказувала йому, що таке симетричне розташу вання не могло бути випадковим. Я ще не бачу цілої картиниЗалишався тільки один варіант — чотири точки утворювали не трикутник, а якусь іншу фігуру.

Ленґдон подивився на карту. Може, квадрат?Квадрат, щоправ да, не має жодного символічного значення, але принаймні він симетричний. Ленґдон поставив палець в одну із точок на карті, яка мала б перетворити трикутник на квадрат. Він відразу поб;і чив, що правильного квадрата не вийде. Кути в первинного три кутника були неоднакові, і з нього міг утворитися хіба що непра вильний чотирикутник.