Янголи і демони

Щось тут явно не так.

Капітан Рошер стояв'праворуч від Шартрана і дивився просто перед собою. Його погляд, завжди такий гострий, тепер був якийсь відсторонений. Шартран не впізнавав свого капітана. Останню годину Рошер був сам не свій. Його рішення видавалися нелогічними.

Хтось мусить бути присутній при цій зустрічі!думав Шартран. Він чув, як Максиміліан Колер, увійшовши, замкнув двері на ключ. Чому Рошер це дозволив?

Однак значно більше Шартрана непокоїло інше. Кардинали.Кардинали й досі були замкнені в Сікстинській капелі. Це бо жевілля! Камерарій хотів, щоб їх евакуювали ще п’ятнадцяті, хвилин тому! Рошер скасував це рішення, не повідомивши камс рарія. Коли Шартран висловив занепокоєння з цього приводу, Рошер мало не відірвав йому голову: у швейцарській гвардії не за ведено обговорювати накази начальства, а Рошер тепер був най вищим командиром.

Півгодини,думав Рошер, непомітно глянувши при тьмяному мерехтінні свічок, що освітлювали коридор, на свій швейцарський хронометр. Будь ласка, поквапся!

Шартран шкодував, що не чує розмови, яка відбувається по той бік дверей. Проте він знав, що немає у світі людини, яка о упоралася з цією кризою краще, ніж камерарій. Цьому чолові кові сьогодні випали важкі випробування, і він з честю їх ви тримав. Він мав тверду позицію… і був щирий, відвертий… показав приклад усім. Зараз Шартран пишався, що він католик. Ілюмінати зробили велику помилку, кинувши виклик камерарію Вентресці.

Раптом думки Шартрана перервав несподіваний звук. Якесь грюкання. Воно долинало звідкись знизу. Звуки були приглу шені, але не стихали ні на мить. Рошер насторожено підвів го лову. Тоді повернувся до Шартрана й мовчки показав на коридор. Шартран зрозумів. Він увімкнув ліхтар і пішов з’ясовувати, у чому річ.

Грюкання ставало дедалі відчайдушнішим. Шартран пробі і ярдів зо тридцять до перетину з іншим коридором. Звуки, схоже, долинали з-за рогу, з-за Климентійської зали. Шартран був спап теличений. У тому закутку лише одна кімната — особиста біб ліотека Папи. Але бібліотека Його Святості стояла замкнена від дня його смерті. Там нікого не могло бути!

Шартран побіг другим коридором, знову звернув за ріг і ки нувся до бібліотеки. Дерев’яні двері були невеличкі і в темряві нагадували суворого стража. Грюкання долинало звідкись зсерс дини. Шартран завагався. Він іще ніколи не бував в особистій бібліотеці Папи. Там узагалі мало хто бував. До бібліотеки можна заходити тільки в супроводі самого Папи.

Шартран невпевнено натиснув на клямку. Як він і думав, двері були замкнені. Він приклав вухо. Грюкання погучнішало. Тоді він почув іще щось. Голоси! Хтось кличе на допомогу!

Слів він не розрізняв, але виразно чув у голосах відчай. Когось замкнули в бібліотеці? Швейцарські гвардійці евакуювали з будинку не всіх? Шартран на мить замислився, чи не варто побігти й порадитися з Рошером. До біса Рошера! Свого часу Шартрана вчили ухвалювати рішення самостійно, і зараз він так і зробить. Він витягнув пістолет і вистрілив у замок. З дверей полетіли тріски, й вони відчинилися.

За порогом була темрява. Шартран посвітив ліхтарем. Він побачив східні килими, високі дубові стелажі, вщерть напаковані книжками, шкіряну канапу і мармуровий камін. Про цю бібліотеку ходили легенди — три тисячі старовинних томів стояли тут разом із сотнями сучасних журналів і газет — усе, чого просив Його Святість. На низькому столику лежали наукові й політичні журнали.

Грюкання тут було чути виразніше. Шартран спрямував світло ліхтаря в протилежний бік кімнати, звідки долинали звуки. У дальній стіні, за кріслами й столиком, він побачив величезні залізні двері. У них були чотири масивні замки. У центрі дверей були вигравірувані маленькі літери, від яких у Шартрана перехопило подих.

IL PASSETTO

Шартран здивовано витріщився. Потаємний хід!Він, звісно ж, чув про II Passetto.До нього навіть доходили чутки, що колись вхід у цей тунель був тут, у бібліотеці. Але ж цим переходом уже кілька століть ніхто не користувався! Хто може грюкати в двері з того боку?

Шартран постукав по дверях ліхтарем. З того боку почулися приглушені звуки радості. Грюкання припинилося, натомість люди закричали голосніше. Шартран насилу розрізняв окремі слова, що долинали з-за масивної загорожі.

— … Колер… збрехав… камерарій…

— Хто ви? — крикнув Шартран якомога голосніше.

— …ерт Ленґдон… Вітторія Be…

Шартран почув достатньо, щоб збентежитися ще більше. А я думав, ви загинули!

— ….двері, — кричали голоси. — Відчиніть!..

Шартран подивився на залізну перешкоду і подумав, що усунути її можна хіба що динамітом.

— Не можу! — крикнув він. — Двері надто масивні!

— …зустріч… зупиніть… камерарій… небезпеці…

Хоч Шартрана вчили, що впадати у паніку небезпечно, останні кілька слів його не на жарт налякали. Чи правильно він зрозумів? Серце закалатало. Він уже хотів було бігти назад до кабінету, але раптом вкляк на місці. Погляд його випадково натрапив на щось на дверях… щось іще дивовижніше, ніж слова, які він щойно почув. З усіх чотирьох масивних замків стирчали ключі.Шартран знову витріщився. Ключі тут?Він зморгнув, думаючи, що це йому ввижається. Ключі від цих дверей мали зберігатися в якомусь сейфі! Тунелем ніхто не ходив — осі. уже кілька століть!

Шартран поклав ліхтар на підлогу і взявся за перший ключ. Механізм заіржавів, але піддався. Хтось його недавно відмикав. Шартран відімкнув наступний замок. Тоді ще один. Коли піддався останній засув, Шартран потягнув двері на себе. Металева плита зі скрипом відхилилася. Він схопив ліхтар і посвітив у тем ний хід за дверима.

Роберт Ленґдон і Вітторія Ветра були схожі на привидів. Заточуючись, вони зайшли до бібліотеки. У пошматованому одязі, вони на вигляд були страшенно втомлені, але сповнені рішучості.

— Що це таке? — грізно запитав Шартран. — Що тут відбу вається? Звідки ви взялися?

— Де Макс Колер? — замість відповіді запитав Ленґдон.

Шартран показав пальцем за спину.

— На зустрічі з камер…

Ленґдон і Вітторія, не дослухавши, кинулись повз нього у темний коридор. Шартран повернувся й інстинктивно націлив їм у спину пістолет. Але швидко опустив його й побіг за ними. Рошер, очевидно, почув у коридорі кроки, бо коли вони добігли до кабінету Папи, він рішуче заступив двері і націлив на них зброю.