Янголи і демони

Того ранку йшов дощ. Хтось із обслуги Ватикану постукав у двері камерарія і розбудив його від тривожного, неглибокого сну. Пап;\. сказали йому, не відповідає ні на стукіт у двері, ні на телефонні дзвінки. Духовенство налякалось. Камерарій був єдиною особою, яка могла заходити в апартаменти Папи без запрошення.

Камерарій зайшов до спальні і побачив Папу таким самим, яким залишив попереднього вечора. Святий отець лежав у ліжку, і його обличчя, перекошене передсмертною судомою, нагадува лі > обличчя самого сатани. Язик був чорний як смерть. У ліжку Піііііі спав сам диявол.

Камерарій ні про що не шкодував. Бог сказав своє слово.

Ніхто не дізнається про зраду… поки що. На все свій час.

Він оголосив жахливу новину — Його Святість помер від інсульту. Тоді заходився готувати конклав.

Мати Марія шепотіла йому на вухо: «Ніколи не порушуй обітниці Богові».

— Я чую тебе, мамо, — відповів він. — Цей світ безбожний. Його треба навернути на праведний шлях. Страх і надія. Це єдиний спосіб.

— Так, — сказала вона. — Як не ти… то хто? Хто виведе Церкву з пітьми?

Зрозуміло, що не хтось із preferiti.Усі вони старці… живі покійники… ліберали, що підуть шляхом покійного Папи — підтримуватимуть у пам’ять про нього науку, шукатимуть сучасних прибічників і відмовляться від давніх традицій. Старці, що безнадійно відстали від життя й жалюгідно вдають, що це не так. Звісно, у них нічого не вийде. Сила Церкви в традиціях, а не в пристосуванстві. У світі не залишилось нічого стабільного. Нічого святого. Але Церкві не потрібно змінюватись, вона просто має нагадати світові, що її роль не вичерпалась! Зло живе! Бог переможе!

Церкві потрібний лідер. Старці не здатні запалювати віру в серцях! Ісус запалював віру! Молодий, енергійний, сильний… І він умів творити чудеса.

— Смачного, — побажав камерарій чотирьом preferiti,залишаючи їх за чаєм в особистій бібліотеці Папи. До конклаву було ще кілька годин. — Ваш провідник скоро прийде по вас.

Preferitiподякували, радісні й схвильовані від того, що камерарій запропонував їм подивитися на славнозвісний Passetto.Рідкісна честь! Перед тим як піти, камерарій відімкнув замки, і точно у визначений час двері, що вели до старовинного тунелю, відчинилися, і в них з’явився священик з екзотичною зовнішністю і смолоскипом у руці. Він запросив кардиналів до тунелю.

Вони звідти так і не повернулися.

Вони будуть страхом. А я буду надією.

Ні… Це я страх.

Камерарій, заточуючись, блукав у темному соборі Святого Петра. Якимсь незбагненним чином крізь божевілля й відчуття провини, крізь образи батька, крізь біль і одкровення, навіть крізь дію морфію… до нього прийшла дивовижна ясність. Відчуття долі. Я знаю, у чому моє призначення,думав він, дивуючись, що це так очевидно.

Цього вечора все від самого початку йшло не зовсім так, як він задумав. Постійно виникали непередбачені перешкоди, але камерарій давав собі з ними раду, вносячи сміливі корективи в первинний план. Однак він ніколи не думав, що все закінчиться саме так, і аж тепер зрозумів, у чому полягає велич і логічність такого кінця.

Інакше це закінчитися просто не могло.

Ох, який жах переживав він у Сікстинській капелі, коли запитував себе, чи Бог справді його покинув! Ох, нсццо Він його прирік!Камерарій упав на коліна, охоплений/<5умнівами. Він напружував слух, щоб почути голос Божий, але чув тільки тишу. Він благав послати йому знак. Скерувати. Наставити їм путь істинний. Чого Бог хоче? Зруйнувати ЦерквУскандалом і ганьбою? Ні! Адже це Богнаказав камерарію діяти! Хіои не так?

І тоді він побачив. Просто на вівтарі. Знак. Божественну вка: йи ку — щось звичне постало перед ним у новому світлі. Розп’ятті! Просте, з дерева. Ісус на хресті. І цієї миті йому все стало ари зуміло… він не самотній. Він ніколи не буде самотній.

Це була Його воля… Його задум.

Бог завжди вимагав найбільших жертв від тих, кого люїніи найбільше. Чому камерарій так довго не міг цього збапіупі'' Може, він надто боявся? Або ж уважав себе недостойним? Tem p це вже не мало значення. Бог знайшов спосіб його просвіти і и.

Тепер камерарій навіть зрозумів, чому Бог урятував Роберта Ленґдона. Щоб відкрити правду. Щоб такий кінець став неминучим.

Це був єдиний спосіб урятувати Церкву!

Коли камерарій спускався в нішу паліїв, йому здавалося, що він пливе над сходами. Морфій діяв дедалі сильніше, але він знав — його веде Бог.

Десь удалині чулися збентежені голоси. Кардинали вибігли із Сікстинської капели й роздавали накази швейцарським гвардійцям.

Але вони його нізащо не знайдуть. Принаймні доки не стане запізно.

Камерарій відчував, як. якась сила тягне його вниз… дедалі швидше… туди, де в заглибленні яскраво сяють дев’яносто дев’ять лампад. Бог повертає його на Святу землю. Камерарій рушив до ґрат, що перекривали вхід у підземелля. Ця ніч скінчиться в некрополі. У священній темряві під землею. Він узяв одну лампаду й хотів було спускатися.

Але за кілька кроків зупинився. Щось було не так. Як його самопожертва послужить Богові? Самотній і тихий кінець? Ісусстраждав на очах в усього світу. Ні, це не може бути волею Бога! Камерарій намагався почути голос Божий, але у вухах стояв тільки шум, зумовлений дією наркотику.

«Карло. — Це був голос матері. — Бог має великі плани щодо тебе».

Спантеличений, камерарій пішов далі.

Тоді, без жодного попередження, явився Господь.

Камерарій вкляк на місці й дивися. На мармуровій стіні поряд, із ним застигла його тінь. Величезна й страхітлива. Невиразний контур, оточений золотим сяйвом. Навколо мерехтіло полум’я лампад, і камерарій був схожий на янгола, що возноситься на небо. Він постояв хвильку, здійнявши руки та дивлячись на свою тінь. Тоді повернувся й подивився вгору на сходи.

Він зрозумів знак.

Метушня в коридорах біля Сікстинської капели тривала вже цілих три хвилини, але камерарія так ніхто й не бачив. Здавалося, його просто поглинула ніч. Мортаті вже хотів було організувати пошуки по всьому Ватикану, аж раптом майдан Святого Петра вибухнув тріумфальним криком. Люди бурхливо раділи. Кардинали здивовано перезирнулися.

Мортаті заплющив очі.

— Боже, допоможи нам.

Удруге за цю ніч колегія кардиналів висипала на майдан Святого Петра. Ленґдон і Вітторія у тій юрбі теж опинились на вулиці. Усі прожектори й камери були спрямовані на собор. Там, на лоджії Благословення, що розташована точно посередині фасаду, стояв, здійнявши руки до неба, камерарій Карло Вентреска. Навіть здалеку він здавався втіленням чистоти. Постать у білому, залита яскравим сяйвом.