Янголи і демони

Шепіт Оліветті тепер нагадував тихе шипіння.

— Цей об’єкт належить вашій установі?

Вітторія кивнула.

— Так, сер. Його в нас викрали. У ньому міститься надзвичайно вибухова речовина з назвою «антиматерія».

На Оліветті її слова не справили враження.

— Я добре знаюся на запальних засобах, міс Ветро, однак про антиматерію ніколи не чув.

— Це нова технологія. Треба знайти її негайно або ж евакуювати всіх із Ватикану.

Оліветті повільно заплющив і розплющив очі, начебто сфокусувавши погляд на Вітторії наново, він міг зрозуміти суть сказаного якось інакше.

— Евакуювати? Ви знаєте, що тут сьогодні відбувається?

— Так, сер. І життя ваших кардиналів у небезпеці. Маємо близько шести годин. Наскільки просунулись ваші пошуки контейнера?

Оліветті похитав головою.

— Ми ще не починали його шукати.

— Як? — Вітторія мало не задихнулась. — Але ж ми виразно чули, як ваші гвардійці говорили між собою, що шукають…

— Шукають — так, але не ваш контейнер, — сухо сказав Оліветті.— Мої люди розшукують дещо, що вас не обходить.

— То ви навіть не починалишукати контейнер? — надломленим голосом спитала Вітторія.

Здавалося, зіниці в Оліветті зараз зовсім сховаються десь у нього в голові. Його погляд не виражав нічого, як погляд комахи.

— Міс Ветро, так, здається, вас звати? Дозвольте щось вам пояснити. Ваш директор відмовився розповідати мені будь-що про цей об’єкт по телефону. Сказав тільки, що треба негайно його знайти. Ми сьогодні дуже зайняті, і я не можу собі дозволити кидати людей на завдання, доки не дістану якихось конкретних фактів.

— Зараз, сер, важливий тільки один факт, — мовила Вітторія. — Якщо ви не знайдете цього пристрою, то через шість годин місто Ватикан злетить у повітря.

Оліветті залишався незворушний.

— Міс Ветро, мушу сказати вам іще щось. — У його тоні почулися нотки зверхності. — Попри архаїчний вигляд міста Ватикан, кожен вхід сюди — і громадський, і приватний — устатковано надсучасними датчиками. Якби хтось спробував пронести до міста якийсь вибуховий пристрій, його б миттєво виявили. У нас є сканери радіоактивних ізотопів, фільтри запахів, що виявляють навіть найслабкіший хімічний слід вибухових речовин і токсинів. Крім того, ми маємо найдосконаліші металошукачі і рентгенівські сканери.

— Усе це все Дуже вражає, — холодно сказала Вітторія у тон Оліветті. — На жаль, антиматерія не радіоактивна, її хімічний склад — це чистий водень, а контейнер виготовлений з пластику. Жоден із перелічених вами пристроїв його б не виявив.

— Але цей контейнер має блок живлення, — Оліветті показав на червоний індикатор. — Навіть найменший кадмієво-нікелевий акумулятор…

— Батареї теж пластикові.

— Пластикові батареї? — Терпіння Оліветті явно почало вичерпуватись.

— Електроліт із полімерного гелю й тефлону.

Оліветті нахилився до неї, наче бажаючи підкреслити перевагу свого високого зросту.

— Signorina, до Ватикану щомісяця надходять десятки повідомлень з погрозою вибуху. Я особисто навчаю швейцарських гвардійців основ сучасних вибухових технологій. І я чітко знаю, що немає на землі речовини, здатної зробити те, що ви кажете. Для цього щонайменше потрібна ядерна боєголовка з активною зоною завбільшки як бейсбольний м’яч.

— У природи є ще багато нерозкритих таємниць. — Вітторія подивилась на нього з люттю.

Оліветті нахилився до неї ще ближче.

— А можна вас запитати, хтови така? Яку посаду ви займаєте в ЦЕРНі?

— Я старший дослідник і вповноважена підтримувати контакт із Ватиканом до врегулювання цієї кризи.

— Пробачте за прямоту, але якщо справді йдеться про кризу,то чому я маю справу з вами, а не з вашим директором? І що ви хотіли показати тим, що з’явились до Ватикану в шортах?

Ленґдон подумки застогнав. Неймовірно, що в такому стано-ішщі цей чоловік здатний турбуватися про одяг. Але Ленґдон вчасно згадав: якщо кам’яні пеніси здатні викликати в мешканців Ватикану хтиві думки, то Вітторія Ветра в шортах однозначностановить загрозу для державної безпеки.

— Командире Оліветті, — втрутився Ленґдон, намагаючись відвернути конфлікт. — Мене звати Роберт Ленґдон. Я професор релігієзнавства у Сполучених Штатах і не маю нічого спільного: t ЦЕРНом. Я бачив, як вибухає антиматерія, і можу підтвердити слова міс Ветри, що це надзвичайно небезпечна речовина. Ми маємо підстави припускати, що до Ватикану вона потрапила стараннями одного антирелігійного культу, який сподівається зірвати конклав.

Оліветті повернувся й витріщився на Ленґдона.

— Жінка в шортах каже мені, що якась крапля рідини здатна знищити місто Ватикан, а професор з Америки заявляє, що проти нас щось затіває якийсь антирелігійний культ. І що, по-вашому, я повинен робити?

— Знайти антиматерію, — сказала Вітторія. — Негайно.

— Це неможливо. Ваш контейнер може бути де завгодно. Місто Ватикан величезне.

— Ваші камери не мають зв’язку з глобальною системою орієнтування?

— Зазвичай їх не крадуть. Зниклу камеру можна шукати багато днів.

— У нашому розпорядженні не дні, —твердо сказала Вітторія, — а шість годин.

— І що станеться через шість годин, міс Ветро? — Оліветті раптом заговорив голосніше. Він показав на індикатор на контейнері. — Цей відлік добіжить кінця? Місто Ватикан зникне? Повірте, я не цяцькаюся з тими, хто лізе в мою систему безпеки. І мені зовсім не подобається, що в стінах міста загадковим чином з’являються незнайомі пристрої. Я занепокоєний. Це мій обов’язок бути занепокоєним. Але те, чого ви від мене вимагаєте, неможливо.

— Ви чули про ілюмінатів? — Це запитання вихопилося в Ленґдона, перш ніж він устиг подумати.

Від цих слів залізна витримка командира нарешті дала тріщину. Його очі побіліли, наче в акули, що збирається напасти на жертву.

— Попереджаю вас. Я не маю на це часу.

— Отже, ви таки чули про ілюмінатів?

— Я вірний захисник католицької церкви. — Очі Оліветті стали гострі, як ножі. — Звичайно, ячув про ілюмінатів. Вони вимерли багато років тому.