Янголи і демони

— Саме тому тут є ще й перехресні відсилання. — Ленґдон показав крізь скло на кольорові пластикові таблички, вставлені між документами. — Тут зазначено додаткові документи, що зберігаються в інших сховищах, відповідно до їхньої основної теми.

— Зрозуміло, — відповіла Вітторія, очевидно, вирішивши облишити цю тему. Вона приклала долоні до вуст і оглянула величезну залу архівів. Тоді подивилась на Ленґдона. — Отже, професоре Ленґдон, як називається праця Галілея, яку ми шукаємо?

Ленґдон не міг стримати усмішки. Йому досі не вірилось, що він стоїть у приміщенні архівів Ватикану. Це тут,думав він. Десь у темряві, чекає.

— Ходімо, — мовив Ленґдон. — Він енергійно пішов уздовж першого проходу, читаючи таблички на книжкових полицях. —

І Іам’ятаєте, що я казав вам про стежку світла? Як ілюмінати випробовували охочих вступити до братства?

— Пошуки скарбу, — відповіла Вітторія.

— Розмістивши в Римі вказівники, ілюмінати мусили якось поінформувати учене товариство про існування таємної стежки.

— Логічно, — сказала Вітторія. — Інакше нікому б і на думку пе спало її шукати.

— Отож-бо. Але навіть якби учені довідались, що така стежка існує, то однаково не знали б, де вона починається. Рим величезний.

— Зрозуміло.

Ленґдон перейшов у наступний прохід і, читаючи написи, продовжив розповідь.

— Близько п’ятнадцяти років тому я та ще кілька істориків із Сорбонни виявили листи ілюмінатів, у яких неодноразово згадується segno.

— Знак. Повідомлення про стежку й про те, де вона починається.

— Саме так. І відтоді багато науковців, що вивчають історію ілюмінатів, у тому числі й я, знайшли ще й інші посилання на segno.Сьогодні всі згодились у тому, що ключ існує і ілюмінати знайшли-таки спосіб поінформувати про нього вчене товариство потайки від Ватикану.

— Як?

— Точно ми не знаємо, але найімовірніше — через друковані видання. Галілей опублікував чимало книжок і наукових бюлетенів.

— Які Ватикан, поза сумнівом, читав. Це було б небезпечно.

— Погоджуюсь. Але segnoтаки дійшов до адресата.

— Однак ніхто з сучасних науковців його так і не знайшов?

— Ні. Але ось що дивно. Хоч би згадувався segno— у щоденниках масонів, давніх наукових журналах, листах ілюмінатів, — його часто позначають цифрою.

— 666?

Ленґдон усміхнувся.

— 503.

— І що це означає?

— Ніхто з науковців досі цього не розшифрував. Мене це число захопило, і, щоб віднайти його прихований зміст, я перепробував усе: нумерологію, географічні координати… — Ленґдон дійшов до кінця проходу і звернув в інший, швидко читаючи написи. — Багато років єдиною зачіпкою здавалося те, що 503 починається з цифри п’ять… однієї зі священних цифр ілюмінатів. — Він змовк.

— Щось мені підказує, що недавно ви розшифрували це число, і і аме тому ми тут.

— Це правда, — підтвердив Ленґдон, переживаючи один із 11 (.'частих у його професійній діяльності моментів гордості. — Чи і маєте ви книжку Галілея з назвою Dialogo?

— Звичайно. Науковці знають її як класичний приклад зради наукових принципів.

Ленґдон не називав би це аж так різко, але зрозумів, що мала на увазі Вітторія. На початку тридцятих років сімнадцятого століття Галілей хотів опублікувати книжку про геліоцентричну модель Сонячної системи, яку запропонував Ко-іюрник. Але Ватикан дозволив йому видати цю книжку тільки іа однієї умови: якщо він вмістить у ній такі самі переконливі докази і на користь геоцентричної моделі, яку обстоювала Цер-к па і яка, на думку Галілея, була абсолютно хибна. Галілеєві не залишалося нічого іншого, як скоритися й опублікувати книжку, у якій однакова увага приділялась як істинній, так і хибній моделі.

— Вам, мабуть, відомо, — сказав Ленґдон, — що, попри цей компроміс, Dialogoусе ж визнали єрессю і Галілея посадили під домашній арешт.

— Добрі справи не залишаються безкарними.

Ленґдон усміхнувся:

— Справді. Але Галілей не здавався. Сидячи вдома під арештом, він потайки написав іншу, менш відому книжку, яку науковці часто плутають з Dialogo.Вона має назву Discorsi.

Вітторія кивнула.

— Я чула про неї. «Дискурси про припливи».

Ленґдон зупинився, вражений, що вона чула за маловідомий і нір Галілея про рух планет і його вплив на морські припливи.

— Гей! — мовила Вітторія. — Не забувайте, що ви розмовляєте з фахівцем із фізики моря. До того ж мій батько обожнював Галілея.

Ленґдон розсміявся. Однак Discorsiбула не тією книжкою, яку нони шукали. Ленґдон пояснив, що під домашнім арештом Галілей написав не лише її. Історики вважають, що він іще написав одну маловідому брошурку з назвою Diagramma.

— Diagramma della Verita, — сказав Ленґдон. — «Діаграма істини».

— Ніколи про неї не чула.

— Не дивно. Diagrammaбула найтаємнішою працею Галілея — своєрідним трактатом про наукові факти, які він уважав істинними, але не міг оприлюднювати. Так само, як і деякі попередні рукописи Галілея, «Діаграму» потайки вивезли з Рима і без зайвого галасу опублікували в Голландії. Брошура стала страшенно популярною в європейському науковому підпіллі. Але згодом про неї довідався Ватикан і розгорнув кампанію зі спалювання книжок.

Вітторія була заінтригована.

— І ви думаєте, що в «Діаграмі» міститься ключ? Segno.Інформація про стежку світла.

— За допомогою цієї брошури Галілей передав інформацію в зовнішній світ. У цьому я переконаний. — Ленґдон перейшов уже в третій ряд сховищ, читаючи написи на полицях. — Архіваріуси шукали примірники «Діаграми» багато років. Але, враховуючи зусилля Ватикану, спрямовані на її знищення, й низький ступінь тривкості цієї брошури, є всі підстави припускати, що вона зникла з поверхні землі.

— Ступінь тривкості? І

— Тобто міцності. Архіваріуси поділяють усі документи за І ступенем міцності на десять категорій. «Діаграму» надрукували на папірусі з осоки. Це щось на кшталт сучасних серветок. Така книжка може протриматися щонайбільше сто років.

— Чому не взяли чогось міцнішого?

— Так захотів Галілей. Щоб захистити своїх послідовників. Якби якогось науковця спіймали з «Діаграмою», він міг просто вкинути її у воду, і вона б умить розчинилася. Чудова ідея для знищення доказів, але лихо для архіваріусів. Уважають, що тільки один примірник «Діаграми» пережив вісімнадцяте століття.