Янголи і демони

— Мені дали цікаву інформацію. У Ватикані дещо відбувається.

— Це називається конклав, — сказала Чиніта. — Теж мені інформація!

— Ні, там відбувається ще щось. — Щось серйозне.Невже те, що сказав йому незнайомець, правда? Ґлікові стало соромно, коли він усвідомив, що потайки бажає, щоб так і було. — Що ти скажеш на те, що чотирьох кардиналів викрали і планують убити сьогодні в різних церквах?

— Скажу, що тебе взяв на понт хтось із головного офісу з нездоровим почуттям гумору.

— А якщо я скажу, що нам повідомлять точне місце першого вбивства?

— Спочатку скажи, що це за дідько дзвонив.

— Він не назвався.

— Може, це тому, що його інформація — повна фігня?

Ґлік був готовий, що Макрі поставиться до цього скептично, але вона забула про те, що за час роботи в «Брітіш тетлер» він достатньо наспілкувався з психами й брехунами. Цей інформатор не був ні тим, ні іншим. Він говорив чітко й тверезо. Логічно. Я зателефоную тобі перед восьмою,сказав він, і скажу, де відбудеться перше вбивство. Кадри, які ти відзнімеш, зроблять тебе знаменитим.Коли Ґлік поцікавився, чому незнайомець дає йому цю інформацію, той відповів незворушно з близькосхідним акцентом. Медії— правиця анархії.

— Він сказав іще щось, — додав Ґлік.

— Що? Що Елвіса Преслі щойно обрали Папою?

— Будь така добра, зв’яжися з базою даних Бі-бі-сі. — Ґлік відчув приплив адреналіну. — Хочу дізнатися, що ще ми подавали про цих хлопців.

— Яких хлопців?

— Зроби мені ласку.

Макрі зітхнула і почала під’єднуватись до бази даних.

— Мусиш трохи зачекати.

У Ґліка голова йшла обертом.

— Інформатор дуже хотів з’ясувати, чи є в мене оператор.

— Відеографіст.

— І чи зможемо ми вести передачу в прямому ефірі.

— Елементарно. На частоті одна ціла п’ятсот тридцять сім тисячних мегагерців. А про що йдеться? — Комп’ютер пікнув. —

І Іу от, маємо базу даних. Кого шукати?

Ґлік назвав їй ключове слово.

Макрі здивовано підвела голову.

— Сподіваюсь, ти жартуєш?

52

Внутрішня організація архівного сховища номер десять виявилась не такою простою, як сподівався Ленґдон, і «Діаграми» серед інших аналогічних праць Галілея чомусь не було. Без доступу до комп’ютерного каталогу і системи пошуку Ленґдон і Вітторія розгубилися.

— Ви впевнені, що «Діаграма» саме тут? — запитала Вітторія.

— Абсолютно. Таку інформацію має і Uficcio della Propaganda ilclle Fede…

— Добре. Якщо ви впевнені, то все нормально. — Вона пішла ліворуч, а Ленґдон попрямував у протилежний бік.

Ленґдон почав витягувати й оглядати кожну книжку. Він на-і илу стримувався від того, щоб не зупинятися й не читати кожного скарбу, який опинявся в нього в руках. «Досліди»… «Зоряний посланець»… «Листи про сонячні плями»… «Лист до великої герцогині Крістіни»… Apologia pro Galileo…І так далі.

Пощастило нарешті Вітторії.

— Diagramma della Verita! — почувся її схвильований голос.

Ленґдон кинувся до неї крізь червоний туман.

— Де?

Вітторія показала, і Ленґдон відразу зрозумів, чому вони не побачили її раніше. Рукопис лежав не на полиці, а в шухляді, у спеціальному контейнері, у яких зазвичай зберігають незшиті сторінки. Напис на шухляді не залишав сумніву щодо її вмісту.

DIAGRAMMA DELLA VERITA Galileo Galilei, 1639

Ленґдон упав на коліна, серце шалено калатало.

— «Діаграма». — Він розплився в широкій усмішці. — Молодчина. Допоможіть мені витягнути цей контейнер.

Вітторія стала навколішки поруч із ним, і разом вони потягнули контейнер на себе. Шухляда, на якій він лежав, легко висунулась на роликах.

— Без замка? — здивувалась Вітторія, побачивши просту застібку.

— Без. Документи з архівів іноді треба швидко евакуювати. У разі повені чи пожежі.

— Розгортайте ж.

Умовляти Ленґдона не було потреби. Опинившись за крок від мрії всього свого академічного життя і до того ж усвідомлюючи, що кисню в сховищі стає дедалі менше, він не збирався зволікати. Відстібнув защіпку і підняв кришку. На дні контейнера лежав чорний полотняний мішечок. Для збереження архівних документів принципово важливо, щоб матеріал, у якому вони лежать, пропускав повітря. Ленґдон узяв мішечок обома руками і, тримаючи горизонтально, витягнув із контейнера.

— Я думала, це буде щось на кшталт скриньки для коштовностей, — сказала Вітторія, — А це якась наволочка.

— Ходімо, — мовив Ленґдон. Тримаючи мішечок перед собою, лк безцінний скарб, Ленґдон попрямував у центр сховища, де і гояв стандартний архівний стіл зі скляним верхом. Розташуван-іі)і столу в центрі мало на меті скоротити до мінімуму відстань, па яку переноситимуться документи. А дослідників, своєю чергою, влаштовувало те, що стіл з усіх боків оточували стелажі:і документами. У найвідоміших архівах світу відбувалися епохальні відкриття, і науковці не хотіли, щоб суперники зазирали крізь скло їм під руки.

Ленґдон поклав мішечок на стіл і розстебнув на ньому кнопки. Ві тторія стояла поруч і мовчки спостерігала. Порившись у лотку:і архівним приладдям, Ленґдон знайшов невеличкі щипці з дисками на кінцях, обтягнутими м’яким фетром. Архіваріуси нази-иають їх кастаньєтами.Ленґдон дедалі більше хвилювався. Бо-м нся, що от-от прокинеться в Кембриджі і побачить на столі купу студентських робіт, які треба перевіряти. Затамувавши подих, пін розкрив мішечок. Сягнув щипцями досередини. Руки в ба-новняних рукавицях тремтіли.

— Спокійно, — сказала Вітторія. — Це ж не плутоній, а лише папір.

Ленґдон обережно затиснув щипцями сторінки, що лежали середині. Тоді, замість того щоб витягнути їх назовні, легко стягнув із них мішечок — так роблять архіваріуси, щоб не пошкодити цінних документів. Лише поклавши сторінки на стіл й увімкнув-ши знизу спеціальну підсвітку, він знову почав дихати.

У тьмяному світлі, що йшло з-під стола, Вітторія скидалася на привида.

— Зовсім невеличкі сторінки, — мовила вона з благоговінням у голосі.