...I жодної версiї!

— А з кравчинею якi у нього були стосунки?

— Та нiяких. Вiн з нею не зустрiчався. Його iншi жiнки цiкавили.

— Нiна Барвiнок?

— Друкарка рiч окрема, i, хоч покiйна Христофорова спершу тiльки її й обвинувачувала, гадаю, що це — єресь. Нiна Василiвна у товариствi Журавля знаходила нове життя, ви ж знаєте її домашнi умови. I вiриться, що того трагiчного вечора вона пiшла першою, залишивши Журавля з Павленком удвох, хоч той i заперечує це. Це все ми ще уточнимо. Самолюбний Павленко, який борсався пiд п'ятою своєї вольової дружини, не знайшов сiмейного щастя. I вiн, звiсно, заздрив на вiльне, козацьке життя Журавля, на гарних жiнок, якi так легко дiставалися тому… Але Барвiнок, Нiночка Барвiнок — рiч окрема, — повторив полковник. — Павленко — чоловiк хво'робливо-сором'язний, невиразний зовнiшньо i при цьому велелюбний; вiн зазнавав страшних гризот свого ураженого самолюбства. Йому годилася б до пари жiнка м'яка, поступлива, вiддана, навiть покiрна… до того ж гарненька. Про таку вiн, очевидно, мрiяв завжди. Саме такою вiн i бачив Барвiнок i безтямно закохався. Та вiн уже був одружений з Варварою Олексiївною, а Нiночка належала його приятелю Антону Журавлю. Схованi терзання Павленка можна зрозумiти, Петре Яковичу, тут до будь-якого безумства можна дiйти… Однак це тiльки нашi мiркування, доказiв його вини немає… Хоч, правда, одна-таки серйозна зачiпочка знайшлася… А Нiна, я думаю, самовiддано кохала Журавля, хоч Христофорова не вiрила в її щирiсть i напочатку вважала, що саме друкарка, помщаючись коханцевi за зрадженi надiї, залишила газову горiлку вiдчиненою… Але повернемося, як кажуть, до наших баранiв. Про зачiпочку…

— Так, так, давайте вашу зачiпочку, — нетерпляче промовив слiдчий.

— Вiкторе Кириловичу, — звернувся Коваль до Струця, доповiдайте… Йдеться про доручення, яке йому дали минулого разу: зустрiтися з газiвниками i попросити їх перевiрити справнiсть, особливо герметичнiсть, кухонної плити Журавля, — нагадав Спiваку.

Старший лейтенант знову полiз у свою папку.

— Я зустрiвся з газiвниками, якi були присутнi, коли вiдчиняли дверi Журавля, — перебираючи папери, почав Струць. — Перевiрили технiчну справнiсть плити, є висновок: плита справна. Коли заслiнка на пiдвiднiй трубi закрита, а так само коли пальники на плитi закритi, газ не проходить. Мав розмову й у диспетчерськiй "Київгазу". I ось що виявилося, — Струць ще раз розкрив дипломат, витяг магнiтофонну касету i поклав на стiл слiдчого. — Диспетчери повiдомили, що пiзно ввечерi дванадцятого грудня, точнiше — о двадцять другiй сорок сiм хвилин, був дивний дзвiнок. Чоловiчий голос спитав, як можна перекрити газ у квартирi, не заходячи до неї, де є вентиль вiд усього будинку. А потiм iще спитав, через скiльки часу людина чадiє вiд газу?

Жiнка, яка того вечора чергувала у диспетчерськiй, обурилася, але спитала адресу.

У вiдповiдь чоловiк повiсив трубку… У них записують переговори з клiєнтами. Я зняв копiю, — кивнув Струць на касету, що лежала перед слiдчим.

Спiвак покрутив її у руках, ще не до кiнця розумiючи, що цей запис дасть слiдству.

— Давайте й другу, — наказав Коваль.

Старший лейтенант втретє полiз у свiй «дипломат» i витяг звiдти ще одну касету.

— Це записано голос Павленка пiд час моєї бесiди з ним, — пояснив полковник. — Послухаємо. На мою думку, це той самий голос.

Спiвак витяг з шухляди столу портативний магнiтофон, поставив його.

— Спочатку Павленка, — пiдказав Коваль. — Першу.

— Я так i роблю, — кивнув слiдчий, вставляючи касету.

Пiсля короткої паузи пролунав спокiйний голос полковника:

"Поїздка ваша, Вячеславе Адамовичу, в Єреван була вдалою?»

"Не зовсiм", — вiдповiв бiльш високий чоловiчий голос.

"Чому?"

"Не все встиг. Ви ж вiдкликали". У голосi вчулося роздратування.

"Ну, мабуть, не я, iнститут. В Єреванi впроваджували новий метод шлiфовки?"

Кожна людина сприймає свiй голос iнакше, нiж його чують iншi люди, i тому ледве упiзнає його, коли слухає себе в записi. Дмитро Iванович усе життя не мiг звикнути до цього акустичного явища i тому й зараз з якимсь недовiр'ям вслуховувався у свiй голос: начебто його i мовби не його, якийсь чужiм. А от Павленка вiн вiдразу впiзнав. Йому добре запам'ятався порiвняно високий, нерiвний, дуже нудний голос.

Тим часом стрiчка у касетi розмотувалася далi.

"А нововведення, яке запропонував Журавель, вам знайоме?" запитував полковник.

Секунда мовчанки.

"Так, знайоме, — по паузi вiдповiв Павленко. — I бiльше того…"

"Що означає "бiльше того"?!"

"У свiй час мiркував про те ж саме…"

"Що означає "у свiй час?" Чи не ваша це була iдея — рiзноманiтний, хаотичний рух абразивiв пiд час шлiфування?"

Знову тихо. I раптом — жалiснi нотки:

"Яке це тепер має значення… Зрозумiйте мене правильно…"

При цих словах Коваль потягся до столу i натиснув кнопку вимикача. Магнiтофон замовк. Спiвак запитально поглянув на полковника.

— "Зрозумiйте мене правильно" — це улюблений його вираз. Зараз ми почуємо цi самi слова на iншiй стрiчцi. Спiвставляти голоси найкраще, коли вимовляється одне й те ж. Поставте, Петре Яковичу, будь ласка, другу касету.

Через декiлька секунд присутнi у кабiнетi почули, здавалося, той самий голос, але вже вкрай неспокiйний, тремтячий, який зривався на крик:

"Алло, алло, диспетчерська!.."

"Диспетчер слухає".

"Скажiть, будь ласка, як можна перекрити газ у квартирi, не заходячи до неї? Де є вентиль усього будинку?.." I потiм неголосно: "Скажiть, якщо в квартиру проходить газ, через скiльки часу людина учадiє?"

"Ви що, п'янi?! Не хулiганьте! — пролунав з магнiтофона суворий жiночий голос. — Кажiть, що трапилося? Ваша адреса?"

Секунда мовчанки — щось клацнуло, i у телефонi запищали сигнали вiдбою. На другому кiнцi проводу поклали трубку. Минуло ще кiлька секунд, i телефон у диспетчерськiй задзвонив знову. Знову пролунав уже знайомий благальний i плачливий голос: "Зрозумiйте мене правильно…"- i знову сигнал вiдбою…

Бiльше на стрiчцi диспетчера "Київгазу" цей голос не з'являвся.

Спiвак мiняв касети i програвав тiльки цю фразу: "Зрозумiйте мене правильно…". В обох випадках голос, без сумнiву, належав однiй i тiй самiй людинi.

— Запросимо фахiвцiв, — сказав слiдчий, — i перевiримо наше спостереження, щоб воно стало доказовим… Довгий час, — говорив далi, — запис звуку на плiвцi не вважали за речовин доказ. Ви, Дмитре Iвановичу, певне, i ранiше стикалися з цим. Але тепер з'явилися новi — останнє слово технiки — високоточнi аналiзатори мови, i це дало поштовх судовiй фоноскопiї — наймолодшiй галузi кримiналiстики… Тим часом подумаємо, як бути далi, якщо експерти установлять, що дзвонив до "Київгазу" саме Павленко, — закiнчив Спiвак, передаючи касети назад Струцю, який сховав їх у дипломат.

— Еге ж, — похопився слiдчий, — треба зняти у "Київгазi" ще одну копiю з дотриманням усiх процесуальних правил або вилучити оригiнал…

Коваль кивнув.

— То чому все ж таки вiн дзвонив у диспетчерську? Нащо це йому було? Зв'язано це iз Журавлем чи просто з п'яних очей? Хоча чому це раптом дзвонити саме до "Київгазу", запитувати, як перекрити газ i коли вчадiє людина? — вголос мiркував Спiвак. — Думки i версiї можуть бути всякi… Як ви вважаєте, Дмитре Iвановичу?

Коваль так само роздумливо промовив:

— Безумовно, це не просто п'яна витiвка. Чого раптом дзвонив би? Епiзод цей вписується у подiї. Адже за кiлька хвилин пiсля цього, на початку дванадцятої, сусiд-офiцер, що пiдiймався сходами, застукав Павленка бiля дверей Журавля у дуже непривабливому виглядi: скуйовджений, у пантофлях i накинутому на плечi халатi, з-пiд якого визирала бiлизна. Що вiн робив пiд дверима Журавля пiсля дзвiнка до "Київгазу", точнiше, що намагався зробити? I друге питання: звiдки вiн телефонував — з своєї квартири чи вiд Журавля?.. Гадаю, що iз своєї. Бо навряд йому треба було розпитувати у диспетчера, де є надвiрний вентиль, якби в цей час був у квартирi сусiди i хотiв припинити витiк газу i цим приховати слiди злочину… Узяв би та й перекрив…