11/22/63

Підійшла Вейда і торкнулась руки Лі. Він не звернув на неї уваги, продовжуючи розмотувати смугу полотна з шиї в малої Джун, а потім і це пожбурив у Марину. Саморобний шарф упав на підлогу. Марина нахилилася й мовчки його підібрала.

До них приєднався Роберт і по-дружньому стукнув брата кулаком в плече. Тепер термінал вже майже цілком спорожнів — останні з прибулих пасажирів минали сімейство Освальдів — і я ясно почув, що він сказав.

— Дай їй спокій, вона лише щойно сюди прибула. Вона ще навіть не зрозуміла, де знаходиться.

— Подивись-но на цю дитину, — заперечив Лі, піднімаючи вгору дочку на огляд. Тут уже Джун почала плакати. — Вона її замотала, немов якусь чортову єгипетську мумію. Бо так вони, бач, роблять там, у неї вдома. Не знаю, плакати мені чи сміятися. Старий баба! Старуха! — З ридаючою дитиною на руках він обернувся до Марини. — Старий баба!

Та намагалася усміхнутись, як то роблять люди, розуміючи, що з них глузують, але не розуміючи чому. Мені побіжно згадався Ленні в «Мишах і людях». А потім і лице Освальда також освітила посмішка, трішки кривувата, задириста. Від цього він став ледь не красенем. Він ніжно поцілував дружину, спершу в одну щоку, потім у другу.

— США, — промовив він і поцілував її знов. — США, Рина! Країна свободи й батьківщина лайна!

Усмішка Марини стала променистою. Він почав говорити до неї російською, попутно знову вручивши їй Джун. Марина почала колисати дитину, а він обхопив дружину рукою за талію. Коли вони виходили за межі мого поля зору, вона все ще посміхалася, перекинувши перед цим дитину собі на плече, щоб взяти за руку чоловіка.

8

Я поїхав додому — якщо можна було назвати домом те місце на Мерседес-стрит — і спробував заснути. Нічого в мене не вийшло, тож я лежав, заклавши руки за голову, слухав дратівні вуличні звуки і розмовляв з Елом Темплтоном. Це заняття стало для мене доволі частим явищем тепер, коли я залишився сам-один. У нього, що так мало схоже на мертвого, завжди було багато чого сказати.

— Дурень я був, що переїхав до Форт-Ворта, — повідомив я йому. — От лишень спробую підключити магнітофон до жучка, як мене тут же хтось помітить. Сам Освальд може мене побачити, і це все змінить. Він уже готовий параноїк, ти сам про це кажеш у своїх нотатках. Він знає, що в Мінську за ним назирали КДБ і МВС, тож боятиметься, що і тут ФБР і ЦРУ за ним стежитимуть. Утім, ФБР дійсно це робитиме, принаймні якийсь час.

— Так, ти мусиш бути обережним, — погодився Ел. — Це буде нелегко, але я вірю в тебе, друже. Тому-то й звернувся саме до тебе.

— Я не хочу до нього навіть наближатися. Одне тільки те, що я побачив його в аеропорту, нагородило мене першокласними дрижаками.

— Знаю, що не хочеш, проте мусиш. Як той, хто збіса ледь не ціле життя витратив на куховарство, можу тебе запевнити, що омлету не зробиш, не розбивши яєць. І ще, переоцінювати цього парубка було б помилкою. Він ніякий не суперзлочинець. До того ж головним чином завдяки його прибацаній матері йому буде не до уважності. Хіба він здатний на щось інше, поки що принаймні, окрім як накричати на дружину, подеколи дати їй стусана, коли його запальності тільки на це й вистачає?

— Мені здалося, він її любить, Еле. Бодай трішки, а може, й сильно. Попри те, що кричить.

— Ато, якраз такі, як він, парубки найчастіше й херачать своїх жінок. Згадай Френка Даннінга. Просто роби свою справу, друже.

— Ну, і що я отримаю, якщо навіть мені вдасться підчепитися до жучка? Записи сварок? Сварок російською? Ото вжевеликий здобуток.

— Нема потреби розшифровувати його сімейні негаразди. Ти мусиш з’ясувати все про Джорджа де Мореншильда. Мусиш упевнитися, що де Мореншильд не має стосунку до замаху на генерала Вокера. Щойно ти виконаєш це завдання, закриється вікно невизначеності. Бадьоріше, друже. Якщо навіть Освальд помітить, що ти стежиш за ним, його майбутні дії можуть змінитися на краще. Він, врешті-решт, може, не додумається до замаху на Кеннеді.

— Ти насправді в це віриш?

— Ні, насправді не вірю.

— І я теж. Минуле опірне. Воно не бажає піддаватися змінам.

Він промовив:

— Друже, ти тепер сам собі…

— Кухар, — почув я власне мурмотіння. — Тепер я сам регулюю газ.

Я розплющив очі. Таки був заснув. Крізь штори проникало пізнє світло. Десь неподалік, на Давенпорт-стрит у Форт-Ворті, брати Освальди зі своїми дружинами зараз сідали за стіл — перший обід Лі на рідному старому пасовищі.

За вікном свого куточка Форт-Ворта я почув звуки стрибалки і лічилку. Вельми знайому. Я підвівся й пішов крізь напівтемну вітальню (де з меблів стояли лише пара стільців з комісійної крамниці і більш нічого) і десь на дюйм відхилив одну штору. Штори були першим, що я запровадив у цім домі. Я хотів бачити. Я не хотів бути побаченим.

Будинок № 2703 все ще залишався пустим, з оголошенням ПІД ОРЕНДУ, прикнопленим до перил рахітного ґанку, але не було пусто на галявині. Там дві дівчинки крутили скакалку, а третя в неї застрибувала й вистрибувала. Звичайно, це були не ті дівчатка, котрих я бачив на Кошут-стрит у Деррі — замість новеньких накрохмалених шортиків, ці троє були у вилинялих, залатаних джинсах, ці були низькорослі, недогодовані на вигляд, — але лічилка звучала та сама, тільки тепер з техаським акцентом.

«Леді люблять танцювати! Чарлі Чаплін їх знімати. Чарлі рушив до Парижа! Салют кап’таану! Принцесі саалют і пір’їну! Старий мій водить суб-ма-рину!»

Стрибунка зашпорталася у власних ногах і покотилася у бур’ян, який перед будинком № 2703 слугував за моріжок. Інші повалилися на неї зверху, і всі разом почали качатися в пилюці. Потім вони попідводилися на рівні й спурхнули геть.

Я дивився їм услід і думав: «Я їх бачив, а вони мене ні. Це вже щось. Це початок. Але ж, Еле, де на мене чекає кінець?»

Мореншильд був ключем до всієї справи, єдиною причиною, що утримувала мене від убивства Освальда, щойно той переїде в дім навпроти мого. Джордж де Мореншильд, геолог-нафтовик, що спекулює нафтоносними ділянками. Людина, що живе життям плейбоя, головним чином завдяки грошам своєї дружини. Як і Марина, він російський емігрант, але, на відміну від неї, шляхетного походження — фактично, він баронде Мореншильд [500] . Людина, котра на ті кілька місяців, що залишаються Лі Освальду, стане його єдиним другом. Людина, котра мусить підказати Освальду, що світ міг би стати кращим без певного відставного генерала, правого расиста. Якщо де Мореншильд виявиться співучасником Освальдового замаху на життя Едвіна Вокера, моя ситуація значно ускладниться; тоді включаться в гру всі ті ексцентричні теорії змови. Хоча Ел вважав, що все, на що спромігся цей росіянин-геолог (чи то може спромогтися; як я вже казав, життя в минулому призводить до плутанини), це лише піддрочити чоловіка, нестабільний розум котрого й без того заклопотаний прагненням слави.

500

George de Mohrenschildt (1911–1977) — народився у м. Мозир (Білорусь) в дворянській родині німецько-російського походження, у 1926 з батьками втік до Польщі, де закінчив Військову академію, у 1938 емігрував до США, де у 1945 отримав диплом Техаського університету з нафтової геології; підозрювався в роботі на розвідки різних країн; під кінець життя написав мемуари про свої стосунки з Освальдом.

У своїх нотатках Ел писав: «Якщо Освальд увечері 10 квітня 1963 року буде сам, шанси на те, що в убивстві Кеннеді, яке станеться через сім місяців, брав участь також інший стрілець, впадуть майже до нуля».

Під цим записом, уже великими літерами, від додав свій фінальний вердикт:

«ЦІЛКОМ ДОСТАНЬО, ЩОБ ПРИБРАТИ ЦЬОГО СУЧОГО СИНА».

9

Дівчатка, котрих я бачив, а вони мене ні, призвели мені на думку той старий фільм «Вікно у двір» з Джимі Стюартом [501] . Багато чого можна побачити, навіть не виходячи з власної вітальні. Особливо, якщо маєш відповідні знаряддя.

501

«Rear Window» (1954) — трилер Гічкока про фотографа, котрий лежить удома з поламаною ногою і, роздивляючись у бінокль на вікна сусідів, розкриває вбивство; James Stewart (1908–1997) — театральний і кіноактор, бойовий пілот, який після війни, працюючи генерал-інспектором ВПС, паралельно зіграв свої найкращі ролі в Голлівуді.

Наступного дня я з’їздив до крамниці спорттоварів і купив бінокль «Бауш & Ломб» [502] , нагадуючи собі не забувати про обережність із сонячними відблисками від лінз. Оскільки дім № 2703 містився на східному боці Мерседес-стрит, я гадав, що в цьому сенсі після полудня я перебуватиму в безпеці. Виткнувши бінокль крізь щілину між шторами, я підкрутив фокусне коліщатко, і вітальня в домі навпроти постала переді мною в таких чітких деталях, немов я в неї зайшов.

502

«Bausch & Lomb» — заснована 1853 року двома німецькими емігрантами в штаті Нью-Йорк компанія з виробництва різноманітної оптики, зараз одна з найбільших у світі.