11/22/63

— Джонні, сучий ти сину! — такими словами їй хотілось заверещати, та занадто сильним був шок. Вона це лише прошепотіла.

Вона рушила до шафи, але далеко не зайшла. Чиясь рука обвилася навкруг її шиї, і маленький сталевий кружок жорстко уперся їй в скроню.

— Не руш, не смикайся. Лиш ворухнешся, я тебе вб’ю.

Вона рвонулася, і він хльоснув її зверху по голові коротким револьверним дулом.

У той же час рукою дужче придавивши їй шию. Наприкінці руки, котра її душила, вона побачила затиснутий в кулаці ніж і припинила спротив. Це був Джонні — вона впізнала його голос, — але насправді це був неДжонні. Він змінився.

«Треба було мені його послухатися, — подумала вона, маючи на увазі мене. — Ну чому, чому я не слухалася?»

Він, так само стискаючи їй горло рукою, проштовхав Сейді до вітальні, і там, вертнувши, кинув на диван, де вона й розпласталася, розчепіривши ноги.

— Натягни спідницю донизу, в тебе видно підв’язки, ти, хвойдо.

Він був одягнений у комбінезон з нагрудником (одне тільки це змушувало її сумніватися, чи їй все це не сниться) і мав пофарбоване у якийсь дикий, оранжево-білявий колір волосся. Вона ледь не розреготалася.

Він сів на пуф навпроти неї. Револьвер цілився їй трохи нижче грудей.

— Зараз ми подзвонимо твоєму йобарю.

— Я не розумію, про що…

— Емберсону. Тому, котрий тобі чистить труби в тому бурдеї, що поза Кіліном. Я все про тебе знаю. Я довго за тобою стежив.

— Джонні, якщо ти зараз же підеш, я не викликатиму поліцію. Обіцяю. Хоч ти й зіпсував мій одяг.

— Шльондри одяг, — заявив він зневажливо.

— Я не знаю… я не знаю його номера.

Її маленький записник з адресами, той, який вона зазвичай тримала в своєму кабінетику поряд з друкарською машинкою, лежав, розкритий, біля телефону.

— Я знаю. Його записано на першій сторінці. Спершу я був подивився на літеру Й, шукав Йобаря, але там його не знайшлося. Дзвонитиму я, отже, покинь надіятися, ніби ти зможеш щось сказати телефоністці. А потім ти з ним побалакаєш.

— Я не буду, Джонні, не буду балакати, якщо ти збираєшся зробити йому щось зле.

Він нахилився вперед. Те ненормальне оранжево-біляве волосся впало йому на очі, і він його змахнув рукою, в якій тримав револьвер. Потім він рукою з ножем зняв з апарата телефонну слухавку. Револьвер неухильно цілився їй в груди.

— Ось така справа, Сейді, — промовив він, і голос його звучав майже тверезо. — Я збираюся вбити одного з вас. Другий зможе жити далі. Ви самі вирішите, хто це буде.

Він промовив це з цілковитою серйозністю щодо своїх намірів. Вона бачила це по його обличчю.

— А якщо… якщо його нема вдома?

Він розсміявся на її недоумкуватість:

— Тоді помреш ти, Сейді.

Вона, либонь, думала: «Я можу виграти якийсь час. Від Далласа до Джоді щонайменше три години, більше, якщо на дорозі багато машин. Часу достатньо, щоби Джонні прийшов до тями. Можливо. Або для того, щоб, якщо він бодай трохи відволічеться увагою від мене, я могла щось на нього кинути і втекти».

Він набрав 0, не дивлячись в адресний записник (пам’ять на цифри у нього завжди була майже абсолютно перфектною), і назвав: «ВЕстбрук 7-5430». Послухав. Сказав: «Дякую вам, операторко».

Потім тиша. Десь далі ніж за сто миль на північ задзеленчав телефон. Либонь, вона загадувалася, скільки телефонних гудків стерпить Джонні, перш ніж покласти слухавку й вистрелити їй у живіт.

Потім вираз його обличчя змінився. Він розцвів, навіть трішечки заусміхався. Зуби в нього були такими ж білими, як завжди, помітила вона, а чом би й ні? Він завжди чистив їх щонайменше дванадцять разів на день.

— Алло, містере Емберсон. Дехто тут бажає вам дещо сказати.

Він підвівся з пуфика й вручив слухавку Сейді. Щойно вона приклала її до вуха, він посмиком, як то змія жалить, різонув її по тому ж боку обличчя.

4

— Що ти їй зробив? — закричав я. — Що ти зробив їй, ти, сучий сину?

— Тихіше, містере Емберсон, — задоволеним тоном. Сейді більше не кричала, але я чув її схлипи. — Вона в порядку. Кровить доволі сильно, але це припиниться. — Він зробив паузу, а далі заговорив тверезо-розважливим тоном: — Звісно, красунею вона більше не буде. Тепер вона виглядає тим, ким вона насправді є, просто дешевою чотиридоларовою шльондрою. Моя мати так її називала, і моя мати мала рацію.

— Відпустіть її, Клейтоне, — промовив я. — Прошу вас.

— Я хочуїї відпустити. Тепер, коли я вже залишив на ній відмітину, я хочу. Але повторю вам те, що я вже говорив їй, містере Емберсон. Я збираюся вбити когось із вас. Вона мені коштувала моєї роботи, знаєте; я був змушений звільнитися й лягти на елктролікування до шпиталю, бо інакше б мене заарештували. — Він помовчав. — Я зіштовхнув одну дівчину зі сходів. Вона хотіла мене торкнутися. А винна в усьому ця курва, оця сама, у котрої тут кров ллється їй в пелену. І я вимазав собі руки в її кров. Треба буде їх продезінфікувати. — І він розсміявся.

— Клейтоне…

— Я даю вам три з половиною години. До сьомої тридцяти. Після того я всаджу в неї дві кулі. Одну в живіт, а другу в її брудну пизду.

Віддалік я почув, як кричить Сейді:

— Не роби нічого, Джейкобе!

— ЗАКРИЙСЯ! — заверещав на неї Клейтон. — СТУЛИ СВОЮ ПЕЛЬКУ! — А потім до мене спокійним, від якого серце хололо, тоном: — Хто такий Джейкоб?

— Я, — відповів я. — Це моє друге ім’я.

— Так вона зве тебе в ліжку, коли смокче твій член, так, йобарку?

— Клейтоне, — мовив я. — Джонні. Подумайте, що ви робите.

— Я про це думав більше року. Мене піддавали шоковій терапії, знаєте. Вони казали, що я перестану марити, але нічого в них не вийшло. Марення стали ще гіршими.

— В неї сильний поріз? Дайте мені поговорити з нею.

— Ні.

— Якщо ви дасте мені з нею поговорити, можливо, я зроблю, як ви пропонуєте. Якщо не дасте, я майже напевне не погоджуся. Чи у вас надто мозок затуманений після тієї терапії, щоби це зрозуміти?

Схоже, що ні. Почулося шаркання підошов, потім голос Сейді. Непевний, тремтячий.

— Рана погана, але не смертельна. — А далі знічено: — Він мало не зачепив мені око…

Потім знову заговорив Клейтон.

— Бачите? Ваша лахудра в порядку. А тепер просто стрибайте у свій крутий «Шевроле» і мчіть сюди, щоб аж колеса свистіли, годиться? Але слухайте мене уважно, містере Джордже Джейкобе Емберсон: якщо ви викличете поліцію, якщо я побачу бодай єдиний червоний або синій вогник, я уб’ю цю курву, а потім і себе. Ви мені вірите?