11/22/63

5

За три тижні перед тим, як школі закритися на літо, я поїхав у Даллас, щоби зробити кілька фотознімків тих трьох квартир, де мешкатимуть разом Лі з Мариною. Знімав я маленьким «Міноксом» [367] , тримаючи його в долоні так, щоб об’єктив проглядав між моїми двома розсунутими пальцями. Я почувався смішним — схожим більше на закутаного в плащ карикатурного персонажа з коміксу «Шпигун проти шпигуна»в журналі «Скажений» [368] , аніж на Джеймса Бонда, — але я вже був навчений обережно ставитися до таких станів.

367

Minox — супермініатюрний фотоапарат, створений 1936 року латвійським винахідником Вальтером Заппом (1905–2003), до 1943 р. випускався в Ризі, а з 1948 року в Західній Німеччині.

368

«Mad» («Скажений») — заснований 1952 року сатиричний журнал, який значно вплинув на розвиток вільної думки в Америці ХХ ст.; автором коміксу «Шпигун поти шпигуна» був відомий кубинський політичний карикатурист Антоніо Прохіас (1921–1998), котрий емігрував до США у травні 1960 р.

Повернувшись додому, я побачив припаркований біля бордюру небесно-блакитний «Неш» [369] Мімі Коркоран і її саму, вона якраз прослизала за його кермо. Побачивши мене, вона знову вилізла. Лице її напружилось у миттєвій гримасі — чи то болю, чи то зусилля, — але на під’їзну алею вона вже ступила зі своєю звичайною сухою усмішкою. Так, ніби я її чимсь здивував, проте в гарному сенсі. У руках вона тримала пухкий манільський конверт, у якому містилися сто п’ятдесят сторінок «Місця вбивства». Я врешті піддався її домаганням… але ж то трапилося лише напередодні.

369

«Nash» — бренд автомобілів, що випускалися заснованою 1916 року компанією «Nash Motors», котра після багатьох пертурбацій з 1987 року належить корпорації «Крайслер».

— Текст вам або страшенно сподобався, або ви не просунулися далі десятої сторінки, — промовив я, приймаючи конверт. — Де я вгадав?

Усмішка її, окрім того що відбивала подив, тепер здавалася ще й загадковою.

— Як і більшість бібліотекарів, я читаю швидко. Можемо ми зайти в дім, щоби про це поговорити? Ще навіть не середина червня, а вже так спекотно.

А таки так, вона спітніла, чого я раніше ніколи не бачив. А ще здавалося, ніби вона схудла. Не вельми добре як для леді, котра не мала жодного зайвого фунта ваги.

Сидячи у моїй вітальні з великими склянками кави з льодом — я в кріслі, вона на дивані, — Мімі викладала свої враження.

— Я розкошувала, читаючи той шматок, де йдеться про вбивцю, одягненого клоуном. Назвіть мене зіпсутою, але я отримувала задоволення аж до мурашок по тілу.

— Якщо ви зіпсуті, то й я теж.

Вона посміхнулась.

— Я певна, ви знайдете собі видавця. Назагал роман мені дуже сподобався.

Я відчув себе дещо ображеним. Нехай «Місце вбивства»було розпочато лише для камуфляжу, та чим глибше я занурювався в нього, тим важливішим ставав для мене цей текст. Він був немов моїми секретними мемуарами. Однією з умов самореалізації.

— Це ваше «назагал» призвело мені на думку фразу Александера Поупа… оте його, знаєте, «зганьби хисткою похвалою» [370] ?

— Я не мала зовсім такого на увазі. — А далі уточнення. — Просто, просто… чорт забирай, Джордже, це не те, чим ви мусили б займатися. Ваше призначення — учительство. А якщо ви опублікуєте таку книгу, жоден департамент освіти в США не візьме вас на роботу. — Вона зробила паузу. — Хіба що, можливо, в Массачусетсі.

Я не відповів. У мене відібрало мову.

370

Alexander Pope (1688–1744) — англійський поет, філософ, автор сатиричних епіграм; фраза «Зганьби хисткою похвалою, кинь приватний погляд скоса й, сам не хихотячи, усіх до того підучи» походить з його твору «Послання доктору Арбатнату» (1735).

— Що ви зробили з Майком Косло… що ви зробили дляМайка Косло — то найдивовижніше, найчудесніше з усього баченого мною в світі.

— Мімі, то не я. Він від природи тала…

— Я знаю, що в нього природний талант, це було очевидно з тієї миті, як він вийшов на сцену й відкрив рота, проте я вам скажу ще дещо, друже мій. Приблизно років сорок роботи в школах і шістдесят років життя навчили мене дечого, і навчили дуже добре. Артистичний талант є набагато більш звичайним явищем, аніж талант до виховуванняартистичних талантів. Будь-який родитель з важкою рукою може його зруйнувати, але виростити його набагато важче. Саме цей талант ви маєте, і то в набагато більшому обсязі, ніж той, що створив оце. — Вона поплескала по стосу аркушів на кавовому столику перед собою.

— Я навіть не знаю, що сказати.

— Скажіть «дякую» і похваліть мене за високу оцінку.

— Дякую. А цінність вашого напоумлення перевершує лише ваш приємний вигляд.

На ці мої слова знову повернулася її усмішка, тепер ще сухіша.

— Не перебільшуйте вашого захвату, Джордже.

— Так, міз Мімі.

Усмішка зникла. Вона нахилилася до мене. Сині очі за скельцями окулярів були величезними, затоплюючи все обличчя. Шкіра під засмагою в неї була жовтуватою, недавно ще тугі щоки позападали. Коли це відбулося? Помітив це Дік? Прикольне питання, як кажуть дітлахи. Дік не помічав на собі шкарпеток різного кольору, поки не знімав їх увечері. А може, й тоді ні.

Вона почала:

— Філ Бейтмен уже не просто погрожує, що піде на пенсію, він висмикнув чеку й шпурнув гранату, як сказав би наш чарівний тренер Борман. Що означає вакансію на факультеті англійської. Зважайтеся, йдіть викладачем в ДКСШ на повну ставку, Джордже. Діти вас люблять, а громада після цієї вистави вважає вас другим пришестям Альфреда Гічкока [371] . Дік, той просто чекає вашої заяви — він мені про це сказав учора ввечері. Прошу. Опублікуйте це під псевдонімом, якщо вже так хочеться, але приходьте і вчіть. Це те, для чого ви створені.

371

Alfred Hitchcock (1899–1980) — британський кінорежисер, вважається батьком-засновником жанру психологічного трилера в кіно.

Мені страшенно хотілося сказати «так», бо вона мала рацію. Не моя то була робота писати книжки, а тим більше вбивати людей, не має значення, наскільки вони заслуговують на смерть. А ще Джоді. Я приїхав сюди чужаком, котрого викинуло з його рідного міста, з його епохи, і перші слова, почуті мною тут — промовлені Елом Стівенсом у харчевні — були дружніми словами. Якщо ви бодай колись відчували тугу за домом або відірваність від усіх людей і речей, що колись вас оточували, ви зрозумієте, як важать вітальні слова й дружні усмішки. Джоді було анти-Далласом, а тепер одна з найвпливовіших його громадянок пропонувала мені стати замість візитера мешканцем цього міста. Але наближався вододільний момент. Хоча він ще не поряд. Можливо…

— Джордже? У вас такий химернийвираз обличчя.

— Це називається розмірковуванням. Ви дозволите мені подумати, на вашу ласку?

Вона приклала долоні собі до щік і зробила губами кумедно-вибачливе «О».

— Мовчу, хоч патли мені чешіть, нехай буду Гречка [372] .

Я не звернув на це уваги, бо заклопотано перегортав сторінки Елових нотаток. Для цього мені більше не треба було в них заглядати. Коли у вересні розпочнеться новий навчальний рік, Освальд усе ще перебуватиме в Росії, хоча вже й розпочне те, що стане довгою паперовою битвою за його повернення до Америки разом із дружиною і донькою Джун, котрою ось-ось мусила завагітніти Марина. То буде битва, яку Освальд, керуючись інстинктивним (чи радше рудиментарним) глуздом, врешті-решт виграє, граючи на нацьковуванні одна на одну бюрократичних машин двох супердержав, але на американський берег вони зійдуть з голландського пароплава «Маасдам» тільки в середині наступного року. А щодо Техасу…

372

Алюзія на фразу з кіносеріалу «Little Rascals» («Малі шалапути», 1922–1944 рр.), де Гречка — прізвисько одного з героїв, вічно розпатланого чорного хлопчика.

— Мімз, тут навчальний рік зазвичай закінчується з першим тижнем червня, чи не так?

— Завжди. Діти, котрим потрібно працювати влітку, мусять вже виходити на свої роботи.

…а щодо Техасу, то Освальди з’являться тут чотирнадцятого червня 1962 року.

— І будь-який контракт на вчительство, який я підпишу, буде на випробувальний термін? Тільки на один рік?

— З можливістю його подовження за згодою сторін, так.

— Тоді ви придбали собі викладача літератури на випробувальний термін.