220 днів на зорельоті

До відвідання зорельотом Камова планети Венери, Марс був єдиним небесним тілом, на якому астрономи припускали наявність життя. Сезонні зміни забарвлення деяких частин планети дуже нагадували відповідні зміни забарвлення земних рослин весною і восени. Питання про наявність на ньому тварин лишалося спірним; і саме завдяки великій цікавості, яку воно викликало у населення Землі, перший космічний рейс і мав своєю метою цю загадкову планету.

Для екіпажу зорельота питання про «канали» було розв'язане зовсім не на користь тих, хто висловлювався за їхнє штучне походження. Навіть більше, — саме існування на Марсі довгих прямих ліній, розташованих у певному порядку, виявилося ілюзією, викликаною, як казав Пайчадзе, відстанню.

* * *

29 грудня 19.. року на ареографічному меридіані Марса, на якому сів радянський зореліт, настав черговий ранок; Сонце, що здавалося майже вдвоє менше, ніж на Землі, повільно піднялося на темносиньому з фіолетовим відтінком небі, на якому все ще сяяли найбільші зірки.

На озерах, яких навколо було розкидано досить багато, пройшов легкий рух. Це розтавав лід, що вкрив за ніч їхню поверхню. Він швидко розтанув. Вода знову стала нерухомою. Рослини розкрили своє листя, повернувши його до сонця.

Химерний вигляд цих рослин вражав земне око поєднанням голубуватосірого і синього кольорів. Заввишки вони були не більш як сто — сто тридцять сантиметрів. Товсті стебла росли прямо, як молоді ялини. Від них, рідке внизу і густе зверху, тягнулося до метра завдовжки пряме, довгастої форми листя, із зубчастими гострими краями. Яскравосіре, з голубим відтінком в середині і сіре на краях, воно було тверде і гнучке. Коли наставала ніч, листя складалося, як крила метелика, і тоді видно було, що воно знизу вкрите темноголубими волосинками. Вдень листя розкривалося, обертаючись до сонця, синя смужка збільшувалась і опівдні доходила майже до половини листка. І вся рослина, якщо дивитися на неї зверху, ставала синьою. Від полудня до заходу сонця весь процес відбувався в зворотному порядку, і надвечір рослинність набувала сіроголубого забарвлення.

Сонце піднялося вище, і його промені сліпучими блоками заграли на білосніжному корпусі зорельота, що завмер на самому березі озера.

Двометрові колеса корабля глибоко врізалися у піщаний грунт. Широкі крила кидали густу тінь. Поруч з ним, майже біля самої води, стояв низький, обтічної форми гусеничний вагон, пофарбований також в білий колір. Він здавався зовсім маленьким проти величезного зорельота. Довгі вузькі вікна, розміщені з усіх чотирьох боків, відбивали в своїх товстих шибках марсіанський пейзаж.

З густих заростей вискочив невеличкий волохатий звірок. Своїми поривчастими рухами, розмірами та довгими вухами він трохи нагадував земного зайця. Все тіло звірка було вкрите довгою шерстю голубуватосірого кольору, який добре гармонував із забарвленням рослин. Великі матовочорні круглі очі сиділи досить близько одне від одного, що, безперечно, звужувало поле зору.

Довгими стрибками звірок досягнув піщаної смуги біля самого озера і раптом присів на задні лапки. Вуха опустились і притиснулися до спинки, тільце зіщулилося, готове до швидкої втечі. Але предмет, який його злякав, був нерухомий, і звірок поволі заспокоївся. Вуха піднялися, голівка трохи нахилилася вбік. Здавалося, що він до чогось прислухається. Та навколо було тихо. З кущів вискочили ще два таких самих звірки і приєдналися до першого.

Несподівано пролунав різкий звук. Клацнула невидима пружина — і в корпусі корабля, легко дзенькнувши, відсунулися вбік важкі двері. Вийшов чоловік у шоломі і хутряному комбінезоні.

З шумом упали на землю металеві східці.

Звірки схопилися з місця і миттю зникли в кущах.

Чоловік, який їх злякав, не користуючись сходами, легко стрибнув на землю з двометрової висоти. За ним вийшов другий, одягнений так само.

— Ці звірки, — сказав він, — злякалися не нас, а шуму. Вони ще ніколи не бачили людини і не навчилися її боятися. Але забарвлення їхнього хутра, подібне до забарвлення рослин, серед яких вони живуть, свідчить і про те, що на Марсі є тварини, від яких вони повинні ховатися. Інакше захисний колір не міг би виробитися.

— Ви маєте рацію. Ці «зайці» не єдині мешканці планети. Ми повинні відшукати їхніх ворогів.

— Треба бути обережним. Хтозна, які істоти тут живуть.

— Протягом вчорашнього дня ми нікого не бачили, Сергію Олександровичу.

— Звірів лякав шум, який ми зчинили, складаючи всюдихід, — відповів Камов. — Але там, де є такі «зайчики», повинні бути й «вовки», а що вони собою являють, ще невідомо.

— Обережність не завадить, — погодився Пайчадзе. Кисневі маски щільно закривали нижню частину облич, але вмонтовані туди підсилювачі звуку давали змогу розмовляти, не підвищуючи голос.

Камов зійшов по східцях. За ним із зорельота вийшов Мельников з кіноапаратом у руках. За плечима в нього висіли дві самозарядні гвинтівки, які він передав Пайчадзе. Крім гвинтівок, учасники експедиції мали ще й револьвери. На грудях у кожного висіли бінокль і фотоапарат у шкіряному чохлі.

— Як тільки знімете наш від'їзд, — сказав Камов, — повертайтесь на корабель і нагадайте Костянтинові Євгенійовичу мої вказівки. Повторюю: з зорельота не виходити без доконечної потреби. Якщо така потреба виникне, то можете вийти тільки ви самі. Бєлопольський не повинен залишати корабель ні на одну секунду. Якщо ми не повернемося до вечора, ніяких заходів не вживайте. В разі припинення зв'язку ввімкніть радіомаяк, і хай; він працює весь час, аж поки всюдихід не повернеться. А якщо він зовсім не повернеться, — вилітайте на Землю точно у визначений час.

— Буде виконано, Сергію Олександровичу! Щасливої дороги!

— Коли настане темрява, ввімкніть прожектор, — додав Камов. — Ми можемо затриматися, а знайти зореліт за світлом прожектора буде легше. Ну, до побачення!

Він потиснув руку Мельникову і попрямував до всюдихода. Пайчадзе вже сидів за кермом машини.

— Ще одне, — обернувся Камов. — Проявіть сьогодні ж плівку. Мене дуже цікавить, чи добре вийшли ці маленькі звірки.

— Добре, Сергію Олександровичу!

Мельников усміхнувся під маскою. Він був певній, що так вдало зняті з вікна зорельота «зайці» вийшли чудово. Ця невеличка цікава сценка, безперечно, викличе великий інтерес, коли демонструватиметься на екранах Землі: марсіанські звірки в природній обстановці!..

Камов сів у машину і, зачинивши герметичні двері, відкрив кран кисневого балона. Коли склад і тиск повітря всередині всюдихода стали нормальні, він зняв із себе маску. Те саме зробив Пайчадзе.

Мельников стояв за п'ять кроків і крутив ручку апарата. У вікні корабля видно було обличчя Бєлопольського.

Пайчадзе повернув рукоятку. Тільки ледь-ледь помітне дрижання всюдихода показало, що його потужний мотор почав свою беззвучну роботу.

— Рушаймо, Арсене Георгійовичу! — сказав Камов.

Всюдихід повільно підійшов до суцільної стіни рослин, яка оточувала зореліт. Пайчадзе не наважувався ламати їх.

— Шкода, Сергію Олександровичу!

— Візьміть ліворуч! — сказав Камов. — Здається, там є просвіт. Псувати місцевість біля зорельота неварто. Буде некрасивий вид з вікна. — Він засміявся.