Адепт

Напевне, це велике блюзнірство, але, згадуючи тепер свій звіт у блакитному павільйоні, бачу його подібним до передстояння Сина Божого в Синедріоні [71] ; за словом Апостола: «І зібралися всі первосвященики, старійшини та книжники». А Число того святого збіговиська було «сто». Так кажу я, учень Мелхиседека й авви Леонтія…

Коли більшість служників вийшли з великої зали, Ієгуда дав знак клаповухому адалю починати звіт. Йосія вклонився святим мудрецям і всі зашепотіли молитву.

71

Синедріон— вища рада священиків Єрусалимського Храму у III ст. до н. е. — II ст.

Потім Йосія вказав членам Ради на мене: «Це „Алеф“, посланець Спостерігача Заходу з вістями про відьму Танбіт. Він прибув із Саркелу дві доби тому». Вивідувача в укритому порохом одязі Йосія назвав «Бетом» і додав: «Він також із Саркелу — годину як прибув. Він розповість про облогу Саркелу військами Хельґа». Третього з нас достойник назвав «Гимелом» і пояснив, що той приїхав з півночі від гір Хурса-Алп.

Ієгуда вислухав Йосію і промовив важким голосом:

— Нехай вони звітуються в тому порядку, який визначений тобою, Йосіє, син Єшуа; нехай незримі вороги Всемогутнього не вкладуть брехні у їхні звідомлення; нехай і ці люди знають, що мудрі слуги Великого Кагана щедро платять за істину сріблом і за брехню — киплячою олією!

Говорячи останні слова, Царський Тлумач підняв руку в погрозливому жесті, від чого Нагрудник Аарона сіпнувся й між його чудовими каменями заграла веселка. То був добрий знак і він утішив мене в ту важку хвилину так само, як колись утішив блискучий метелик на лейданґу варягів.

Коли Йосія наказав мені говорити, я повторив те, що розповідав рабі Ісраелю в Саркелі. Почав я розповідь хазарською мовою, яку добре вже розумів. Але багатьом склавинським словам не міг знайти відповідників, і Царський Тлумач перебив мене:

— Говори склавинською. Ми всі знаємо вашу мову.

При цих словах великі вуха Йосії почервоніли. Напевно, кажучи «всі», Ієгуда забув про нього…

Після того, як закінчилася вода в озері моєї оповіді, один зі старійшин, хазарин з сумними очима на вицвілиму обличчі, попрохав мене розповісти більше про Желянську вить. Потім сказав:

— Я знав Овоя і його дочку. В Карпатських горах я бачив їхню таємну печеру зі знаком Даждьбога. Страшні та славні то були дні і багато див посилав нам Прихований…

— Ми будемо слухати Бета, — перервав його Ієгуда.

Я весь перетворився на увагу, немов степовий ховрашок, що чує наближення вовчої зграї. Бет ще три дні тому був у Саркелі. На змінних конях без перепочинку він подолав Бузанський степ і привіз Раді останні новини з заходу.

А вони були цікаві. Не минуло й десяти днів після мого від їзду зі Саркелу, як військо Хельґа і чорних булгар підійшло до берегів Бузану. Ерге-багатур спробував був напасти на величезний обоз західних кочовиків, та булгари відбили напад, завдавши великих втрат Переможцеві Дракона. Мешканці Саркелу бачили ввечері того дня страхітливі чорні хмари, обрисами подібні до велетенських кажанів, які з заходу сунули на Білу Вежу. В самій фортеці з'явилися чорні й сині скорпіони, що поводили себе незвично: стрибали на людей із дахів і не знали страху. Люди Саркелу казали, що то чаклунка Танбіт, дружина Хельґова, насилає на хазарську фортецю демонів Заходу й Півночі.

Бет сказав також, що рабі Ісраель вступив у містичний двобій із чаклункою й розсіяв чорні хмари над Саркелом Але від перенапруги й ворожих заклять на третій день облоги рабі захворів і передовірив керування залогою Сондоке-багатуру. Це образило старого Ерге, й Переможець Дракона сховався від людського глуму в білій юрті Менгі-ханум. Там його й укусив чорний скорпіон. На п'ятий день облоги Ерге-багатур полинув у небесні чертоги Тангри, а перед тим, як померти, перерубав навпіл красуню Менгі.

Драконячий панцир надів Сондоке, і це пішло багатурові на користь, бо два штурми відбив він у шостий і восьмий дні облоги. Тисячі воїв булгарського кагана і сотні непереможних витязів-варягів залишились у ровах під Білою Вежею в ті два дні.

Увечері восьмого дня облоги рабі Ісраель відправив відвідувача Бета в Ітхель і попросив Найвищу Раду вислати для захисту Саркелу ще дві тисячі арсїїв, тисячу гузької кінноти і майстрів-греків, що вміють лагодити вогнеметні машини.

Ієгуда сказав Бетові:

— Нехай Спостерігач Заходу знає: все, що просив він, буде зроблено; і більше буде зроблено в ім'я мужності саркельських мужів, і буде зроблено швидко.

На це Бет уклонився голові Ради:

— Ти сказав, Наймудріший!

Ієгуда дав знак Гимелу, щоб той починав говорити. Розповідав вивідувач із Півночі мовою хазар, але між швидких хвиль степової мови вправно розставляв човники нерозчинних, замкнених на свої глибини давньоіудейських слів — слів Біблії, Талмуду. Тому не все зрозумів я з його оповіді — а те, що зрозумів, переказую тут:

«Я прийшов із гузького Степу, від червоно-сірих гір Хурса-Алп. Той, що мудріший за мене, той, чиє ім'я я не повинен згадувати навіть у цих святих місцях, передає Найвищій Раді Ітхелю таке:

Три місячні цикли тому в середині боговідзначеного місяця ніссан [72] , ватажок тридцяти поганських родів зі степів Бем-Са [73] Абайка-ябгу і син його Мульг спілкувались із сатанинською істотою з Чорної вежі. Сатанинська потвора повідомила Абайці-ябгу, синові Курташа, та його синові Мульгу чорне пророцтво давнини, в якому наступного року провіщено падіння Ітхелю від меча Безвухого Володаря. Весь Степ знає, що Абайка-ябгу майже від народження не має вух, які відгризли йому водяні щурі з вини його ледачої матусі. Сатанинська потвора обіцяла Абайці-ябгу свою допомогу. Вже тепер на стоянках гузів у степах Бем-са з'явилися волхви з Чорної Вежі. Вони допомагають поганам споряджувати облогові машини та запалювальні снаряди. Чудовисько впевнило Абайку-ябгу в перемозі та обіцяло йому трон Великих каганів. Натомість той дикун поклявся страшною клятвою з шести довгих слів віддати потворі Чорну Рибу і святі речі з каганового палацу.

72

Ніссан - березень-квітень, перший місяць гебрейського календаря.

73

Тепер — північний захід Оренбурзької області та східна частина Татарстану.

Не всі діти Абайки-ябгу та не всі ватажки гузів погодилися з угодою в Карайласі, але вони мовчать, бо вже немало жерців та багатурів гузьких загинуло від отрут сатанинських волхвів з Чорної Вежі, котрі вже другий місяць нишпорять обома берегами Великої ріки, сіють зло і ненависть до Святого Міста, підкуповують зверхників північних булгар та буртасів, щоб ті в урочний час, у Рік Пророкований, стали на бік Безвухого.

Той, чиїми устами говорю я, о мудрі тлумачі, сказав, що через півроку Абайка-ябгу зможе привести на береги Великої Ріки дванадцять разів по п'ять тисяч воїв і п'ять разів по дванадцять облогових машин із таранами й вогняними снарядами. Нехай мудрі тлумачі знають про це, нехай відкритими очима дивляться на небезпеку і нехай Єдиний допоможе їм тої небезпеки уникнути».

Так сказав вивідувач, що його Йосія назвав «Гимелом».

Довго мовчали старці Найвищої Ради, аж нарешті рабі Ієгуда заговорив мовою давніх іудеїв. Я майже нічого не зрозумів з його слів. Таємницею є для мене й слова інших мудреців Ради; але обличчя їхні були стурбовані і зловісна тінь далекої Чорної Вежі впала на блакитне сяйво павільйону. Ієгуда про щось питав Гимела, але їхня розмова теж була схована від мене за брамою біблійної мови, і тільки тоді зрозумів я, чому мене лишили при нараді під час розповіді Гимела.