Аргонавти Всесвіту, Нащадки скіфів

— Я вітаю й тебе, шляхетний Гартак, син вождя! Я бачу, ти єдиний, хто не сміється, хто відчуває грізне дихання богів. Привіт тобі, майбутній вождь! Тебе люблять боги, ти свято виконуєш старі звичаї, щасливі дні й роки принесеш ти свого часу народові сколотів!..

Тепер тихий гомін прокотився по всьому майданчику. Скіфи витягли шиї, щоб побачити Гартака, який намагався прибрати гордовиту позу, яка личила б похвалам Дорбатая. Але це в нього не виходило, голова його звично кривилась набік, очі боязко опускалися й тривожно виглядали з-під брів.

Мабуть, хтось із мисливців сказав стиха щось непохвальне на адресу Гартака. Бо Дорбатай раптом озирнувся, підняв посох і владно вигукнув:

— Хто насмілюється сперечатися зі мною? Хай пам’ятає така людина, що вона сперечається з богами! Я, віщун Дорбатай, свідчу перед лицем неба, що я чув сьогодні голос богів, які сказали мені: «Іди і скажи народові, і хай народ чує, знає й пам’ятає наше благословення мудрому Сколотові і його синові Гартаку!»

— Чи не з моєю допомогою сказали йому це боги? — в’їдливо зауважив Артем.

— І я прийшов сюди, — продовжував Дорбатай, — бо хотів разом з усіма послухати розповідь старого й мудрого Ормада. Я не почув її, але хочу тепер розповісти те, що нагадали мені сьогодні боги. Я хочу розповісти також про славетне минуле народу сколотів. І коли мудрий Сколот дозволить, я почну. Бо так сказали мені боги…

Він підвів руки вгору й залишився на хвилинку в такій позі.

— Добре грає свою роль старий шахрай! — відзначив Дмитро Борисович. — Правда, Іване Семеновичу? Цікаво, що ж він скаже?

Геолог промовчав. Дорбатай, нарешті, опустив руки й запитливо подивився на Сколота:

— Я чекаю твоєї відповіді, о вождь!

— Розповідай, — мовив Сколот, не дивлячись на віщуна. Ніби випадково, його погляд упав на Варкана. Молодий скіф виразно поклав руку на меч. — Розповідай, що сказали тобі боги.

Дорбатай сперся на посох. Він стояв так, ніби звертався і до Сколота і до всіх скіфів. Зрозуміло було, що він розповідає, головне, тим десяткам і сотням слухачів, що сиділи й стояли на майданчику. Сухі пальці віщуна стискали посох, рипучий голос звучав жорстоко й непримиренно. Він почав.

— Мудрий Ормад розповів про те, як відважний сколотський народ переміг могутнє перське військо та як тікав з наших земель гордий цар Дарій. Сколоти перемогли, бо з ними було благословення богів. І боги говорили з вождем Іданфірсом, і вчили його, і він переміг Дарія. А що сталося з родичем Іданфірса, Анахарсісом? Що сталося з людиною, яка забула богів? Я нагадаю вам, сколоти, про долю Анахарсіса, — і хай кожен з вас пам’ятає, що саме чекає людину, яка відступилась богів!

— Хитро підходить старий! — зауважив Артем, вислухавши переклад Дмитра Борисовича зі слів Варкана.

— Анахарсіс, родич Іданфірса, був мудрою людиною, але він хотів стати ще мудрішим. Анахарсіс поїхав до інших країн, бо йому здавалося, що, побувавши там, він стане наймудрішим. Він об’їхав чимало країн і вирішив повертатися додому. Але повертався він уже не таким, яким залишив рідний край. Він забув про сколотських богів, захопився іншою вірою. Він повернувся додому і почав молитися чужій богині. Він навчав цьому й інших сколотів. Він ішов до лісу, одягав грецьке вбрання, грав на литаврах і молився. А разом з ним молилися й інші сколоти. Що зробив вождь Савлій, коли взнав про це? Він пішов з воїнами в ліс, побачив, що відступники моляться чужим богам, і власноручно вбив їх. Бо на це благословили його старі боги сколотського народу. Ось що зробив Савлій, який був хоробрим воїном і мудрим сколотським вождем!

Голос Дорбатая зазвучав переможно — і останні слова він кинув у бік Сколота.

— Бо вождь Савлій був мудрий. Він знав, що щастя й багатство сколотське — в руках богів. І не можна ображати богів, не можна нехтувати їх законами. Чи пам’ятають про це сколоти тепер? Чи пам’ятає це сам наш мудрий вождь Сколот? Мабуть, пам’ятає.

— Але про що ж нагадали тобі боги? — незадоволено вимовив Сколот.

— Зараз мудрий Сколот почує. Були колись важкі роки для сколотського народу. Річки висохли і не давали риби, листя на деревах посохло ще влітку, і звірі повтікали невідомо куди, і сколотам не було чого полювати. І коні здихали цілими табунами від невідомої страшної хвороби. І не допомагали ніякі молитви, бо боги відвернули своє вухо від сколотів і не прислухалися до їхніх молінь. Сухі вітри віяли день і ніч і спустошили країну. І тільки сам вождь Скіл та його наближені жили безтурботно, не звертаючи уваги на те, що народ бідував. А Скіл не був природним сколотом, бо матір’ю його була жінка з чужої сторони, і вона навчила його грецьких звичаїв та грецької мови. Тому Скіл не любив сколотських звичаїв, а схилявся до греків, до їхніх богів та їхньої розпусти. Воїни ж сколотські, і мисливці сколотські, і віщуни сколотські не знали цього…

Голос Дорбатая знизився й зазвучав загрозливо:

— Та Скіл бажав знищити сколотські звичаї і завести замість них грецькі! Він наблизив до себе грецьких купців, він потай ходив із ними в грецькому одязі до грецького міста Борісфенеса, поринав там у розпусту, вчився грецьких звичаїв і молився грецьким богам… Все це робив Скіл — і наближені його ховали вчинки вождя від народу сколотів. А потім Скіл вирішив навіть присвятити себе грецькому богу Вакху і побудував собі в грецькому місті великий дім. Сколоти не знали й цього… Але сколотські боги застерегли Скіла. Вони вдарили в цей дім вогненною стрілою, і дім Скіла згорів, і сам Скіл ледве встиг вибігти з нього… та сколоти знов не знали про це! Але Скіл не хотів і після того прислухатися до богів, він все-таки присвятив себе Вакхові, хай буде прокляте його погане ім’я! І ніхто з сколотів не знав цього, аж поки це не виявилось у розмові між сколотськими віщунами і грецькими купцями, які приїхали до сколотів. Сколоти докоряли грекам:

«Як можете ви, греки, поклонятися поганому богові Вакху, п’яниці й розпусникові? Хіба це бог?.. Ви вірите, що Вакх втілюється в вас, коли ви п’яні. Ми, сколоти, не визнаємо таких богів, наші боги суворі й поважні!..»

— А грецькі купці відповіли глузливо:

«Як можете ви, сколоти, сміятися з нас і нашого бога Вакха? Ми не хочемо навіть сперечатися з вами й захищати наших грецьких богів. Але як насмілюєтесь ви говорити, що сколоти не визнають таких богів, коли нам відомо, що ваші найголовніші люди моляться нашому Вакхові?..»

— Але сколоти не вірили грецьким купцям. І тому купці сказали:

«Коли ви не вірите нам, то ми можемо сказати, хто ці найголовніші люди. Це ваш вождь Скіл. Він поклоняється Вакху і вірить, що Вакх втілюється в нього, як і в усіх, хто молиться йому».

— Та сколоти знов не повірили тим купцям. Тоді греки запропонували сколотам, глузуючи:

«Якщо ви не вірите нам, о сколоти, то йдіть за нами. І ми покажемо вам вашого вождя Скіла в грецькому одязі, як він молиться Вакхові».

— Сколотські старшини пішли з греками, і греки посадили сколотів у потайне місце, і сколотські старшини побачили, як прийшов до греків вождь Скіл у грецькому одязі, і молився з греками, і пив вино з ними, і був п’яний на честь Вакха, хай буде прокляте ім’я його…

— Тоді сколотські старшини обурилися вкрай. Вони повернулися додому і розповіли про це народові. І вони говорили:

«Вождь Скіл зрадив сколотських богів і сколотські звичаї. Він хоче, щоб і ми поклонялися поганим грецьким богам. Він дозволяє грекам володіти нами, греки приїздять до нас, знущаються з нас, і Скіл боронить їх. Грецькі чудодії обдурюють нас, і Скіл тільки сміється. Проженемо Скіла, бо він зрадник!..»