Атомний вогонь над океаном

По дорозі професорові трапився асистент Бонні.

— Ви що-небудь розумієте, Бонні? — звернувся до нього Кальман. — Мені не дозволяють пройти до приладів.

— Мабуть, не хочуть, щоб до приладів пройшов хтось із тих, кому там нічого робити. Заходи безпеки…

— Це ж безглуздя! Мені треба негайно подивитися на прилади. Де Вільсон?

— Я тільки-но бачив, як він зайшов у свою каюту. — Бонні засунув в кишеню руку і вийняв листа. — Нічого турбуватися. Адже прилади автоматично зберігають результати вимірювань, — сказав асистент, бажаючи втішити професора.

Але той уже пішов.

Бонні рушив за ним і гукнув:

— Містер Кальман! Вам лист. Мені його передав стюард. Якщо я правильно зрозумів, лист залишив ваш син…

Кальман схопив листа, подивився на почерк і промовив:

— Від Барна. Дякую.

Але конверта не розірвав. Професор попрямував далі, йому треба було негайно перевірити прилади.

Брекдорп над силу підвівся з крісла. Ах, якби скоріше скінчилася ця історія і він знову повернувся в свій кабінет в Мехіко-Занді з постійною температурою двадцять один градус. Ця каюта справжнє пекло. Тільки температура повітря завдає нестерпних мук, не кажучи вже про радіоактивну небезпеку. Товстун обернувся і крадькома глянув на дозиметр, поспішно вийнявши його з кишені. Звичайно, тут безпечно. Чому «звичайно, безпечно»? Хіба є тепер щось звичайне? Адже бомба впала занадто низько…

Брекдорп повільно піднявся на палубу. «Вільсон кудись дуже квапився, — подумав він. — І Кальман теж одразу зник».

Атомний слон уважно подивився на димовий гриб удалині і саме хотів звернутись із питанням до незнайомого чоловіка, що стояв на палубі, коли підійшов схвильований Кальман:

— Містер Брекдорп! — захекавшись, вигукнув професор. — Мені забороняють пройти до приладів. Я маю негайно перевірити результати вимірювань. Де містер Вільсон?

Намагаючись заспокоїти вченого, Брекдорп поклав йому руку на плече і відвів трохи вбік.

— Чого ви так хвилюєтесь, Кальман? Адже результати контрольної бомби нічого не вирішують.

— Але мені треба перевірити, Брекдорп. Зрештою, це мій експеримент, моє випробування! Бомба впала надто низько і вибухнула на висоті лише кількох сотень метрів над поверхнею моря. Зрозумійте ж це, Брекдорп! — Кальман намагався розмовляти спокійно — і мимоволі впадав у лекторський тон. — Об'єкт був удвічі менший за хіросімську бомбу. Це так звана бебі — дитяча бомба. Пентагону потрібні такі дитячі бомби з обмеженим радіусом дії. Наші контрольні бомби залежно від висоти, на якій вони вибухають, діють у радіусі близько восьмисот метрів. Нам треба встановити силу поштовху викликаного вибухом. Я повинен подивитись, як проходить концентрація радіоактивності і з якою швидкістю вона відбувається.

— Прилади працюють автоматично, — відповів Брекдорп. Він не договорив, бо раптом йому спало на думку: «Вдвічі менша за хіросімську, а та вбила двісті тисяч чоловік…»

— Ходімо вниз, містер Брекдорп, — не відставав од нього Кальман, — пошукаємо містера Вільсона.

Брекдорп більше не опирався. «Очевидно, — подумав він, — конче треба звести Кальмана з Вільсоном, щоб той заспокоїв ученого».

Тим часом Кальман розвивав свою думку далі:

— Внаслідок вибуху виникають явища, про які ми ще нічого не знаємо. Може, ми не маємо права запалювати другий об'єкт.

Атомний слон замислився. Що це означає? Чи не хоче Кальман перешкодити вибуху бомби на «Урагані»? Прокляття! Де ж той Вільсон? Нехай повідомить результати.

Брекдорп і Кальман зайшли в коридор, у кінці якого містилася каюта, де стояли вимірні прилади. Кальман показав на вартового біля дверей і саме хотів щось пояснити, як звідти вийшов Вільсон. Побачивши колег, він весело помахав їм зеленою папкою.

— Чудово, Кальман, просто чудово. Блискучі результати. Вітаю. Бомба на сімдесят процентів чиста від радіації.

Кальман не зрозумів, він не міг збагнути, про що Вільсон каже.

— А хто прийняв записи і перевірив їх? — пошепки спитав професор. Потім після деякого вагання гучніше вигукнув: — Містер Вільсон, я повинен сам перевірити, на власні очі побачити записи приладів. Я… — Раптом Кальмана охопив страх, і від цього його голос став різким, пронизливим. — Я керую експериментом і повністю за нього відповідаю. Ви не маєте права забороняти мені перевірити прилади. Адже результати можна встановити лише через тридцять, сорок, а може і п'ятдесят хвилин…

— Але зараз, професоре, це не головне. — Вільсон підвів Кальмана до ілюмінатора. — Подивіться, як мало лишилося диму! Він майже зовсім розтанув. — Директор ПЕК показав на гриб, що височів на обрії тоненьким стовпчиком. — Почекаємо спершу, що покаже вибух на «Урагані».

Вільсон почав про щось мову з Брекдорпом, і вони вдвох пішли. Кальман залишився на місці і ніяк не міг второпати, що тут сталося. Щось тут не так. Але що? Зайшовши в свою каюту, Кальман почав нишпорити по кишенях піджака, шукаючи лист, який йому передав Вонні. Лист від Барна. Дивно. Чого це Барн залишив листа в стюарда, і чому той передав його Вонні?

— А все-таки треба було б надіслати на «Ізабеллу» радіограму, — сказав Барн Кальман.

Барн і Стіпс хвилин п'ятнадцять обмірковували, що їм робити. Думали над тим, що відповість Вашінгтон на повідомлення з Москви, які вказівки передасть ПЕК на «Ізабеллу» і що зробить Джек Кальман, коли прочитає листа від сина. І ще, чи пощастить Хрісу здійснити його небезпечний намір?

Вони сиділи на пляжі і зважували всі можливості.

— Треба надіслати радіограму, — настійно повторив Барн.

— А ви знаєте довжину хвилі корабельної рації?

— Ні. Але радіограму можна передати через Гонолулу чи Нову Зеландію. Ви ж, певно, можете встановити зв’язок з якоюсь станцією.

— Операція «Ізабелла» провадиться таємно, — сказав Стіпс.

— Нам треба викрити цю прокляту таємницю, Джон. Тоді розгорнеться рух протесту.

— Дорогий друже, більша частина світу зараз спить. Не думаю, що опівночі можна вжити якихось державних заходів проти операції «Ізабелла». Крім того, такі заходи однаково спізнилися б. «Ураган» тим часом буде висаджено в повітря. Якби ми зараз звернулися з радіограмою до світової громадськості, нас віддали б до суду за зраду і викриття державних таємниць. Якщо ж ми завтра повідомимо світ про те, що тут відбулося, то вкладемо і свою частку в боротьбу проти атомної смерті. Тоді ніхто не зможе замовчати цю справу, бо в наших руках будуть докази.

— Виходить, ми повинні стати байдужими спостерігачами найжахливішого злочину, — з відчаєм вигукнув Барн. — Знову і знову загинуть люди. Оці, — він показав на жінок і дітей. — І Хріс, і ви, і я! А коли навіть пощастить нам урятуватися, Хріс усе одно загине!

— Ми не можемо нічого вдіяти, — сказав Стіпс, схиливши голову. — Ні повернути Хріса, ні стримати тих, хто сидить на «Ізабеллі». Не знаю, що ми можемо зробити отут, зараз. Але ж ви не хочете їхати з цього острова, і я теж змушений залишитися.