Аурентина

— Господи, а з вами що скоїлось, дівчинко?

— І зі мною, Кейн, і з вами, і з усією Землею… Розумієте, я одразу зацікавилася, чому він обмацував ваші груди… А в нього на череві, виявляється, такий орган, ніби шприц. Шприц…

— Та невже?

Віола спитала несподівано жалібно;

— Ви уявляєте собі… чому людині шкідлива радіація?

— На жаль, досить невиразно. А яке відношення…

— Безпосереднє. Спрощено кажучи, так: під дією випромінювання у клітинах організму атоми перетворюються на заряджені іони. Починаються хімічні реакції, небезпечні для здоров’я. Але от у… — Вона раптом зупинилася, врешті націлившись заціпенілим поглядом в очі Кейна. — У вашої тварюки в цьому… шприці приготовлений заряд такої речовини… я це перевірила… Такої, щоб не могла відбуватися іонізація в організмі.

Віола заплющила очі і несподівано припала обличчям до плеча розвідника.

— Так, — мляво мовив Кейн, погладжуючи пишні кільця Віолиного волосся. — Досить втішно. Отже, вони хотіли зробити нам з Аликом ін’єкцію, щоб ми не загинули, проходячи повз контейнер. А ми, отже… Та-ак! Просто, як у казці, — добрі звірі.

— Даруйте мені, — сказала вона, підвівши обличчя з червоним слідом на щоці від шерстяної фуфайки Кейна. — Даруйте, але це було вбивство. І, можливо, коло ущелини… ви казали… ще двох-трьох…

2

ДОКУМЕНТИ

З рапорту Віоли Мгеладзе, Пілота-Рятувальника першого класу, Координаційній Раді Землі.

Сектор “Дельта”, куб 6347, зірка Кристофовича-Корняну, рятівний катер Центр — 699, екстрений канал зв’язку.

…Висновки пілота Кейна про вину аборигенів у смерті Коріна видалися мені не зовсім переконливими. Більш того, гостра цікавість жителів планети до нас самих і нашої техніки суперечить його думці про їхню низьку організацію. На моїх очах величезна зграя зібралася в кратері навколо розламаного “Матадора”, в той час як на неозорому просторі не було нічого живого. Після знахідки контейнера, що випромінював, сам Кейн цілком змінив свою думку. Обстеження забитого аборигена, яке я зробила за допомогою корабельного мозку згідно з інструкціями, привело мене до цього висновку. Я переконана, що в системі Кристофовича-Корняну мешкає раса розумних істот, зовсім не схожих на людину, але котра має цілком гуманну етику. Трагічний нічний візит аборигена в укриття людей, на мій погляд, свідчить про те, що даній расі незнайоме поняття агресії. А втім, не виключено також, що вони розпізнали в людях розумних істот і чекали того ж по відношенню до себе…

Ні мої знання, ні способи дослідження, які я маю, не дають мені підстав описати фізіологію препарованого мною аборигена: проте я безумовно встановила наявність потужних електробатарей, які не були використані у відповідь на стрілянину Коріна і Кейна…

Пропоную Раді організувати комплексну базу в системі Кристофовича-Корняну. При цьому необхідно детально розробити план контакту з урахуванням можливих наслідків подвійної трагедії, що відбулася при першій зустрічі.

Сподіваюсь, мене вважатимуть гідною присвятити своє життя розвиткові цього Контакту.

Стосовно пілота Освальда Кейна.

Катапультування контейнера з елементом, що розпадається, на поверхню планети — надто серйозне порушення Статуту. Крім того, лише моє прибуття перешкодило Кейну продовжити винищення аборигенів. Вважаю доцільним передати Кейна Суду Корпорації — з формулюванням — “злочинна недбалість…”

Витяг з доповіді старійшин Корпорації Ксенобіологів [4] Координаційній Раді Землі.

“Земля — Головна, Валетта, Центр ксенобіології.

4

Ксено — “чужий” (грецьк.), складова частина слів, яка означає, що вчений досліджує об’єкти неземного походження, в даному випадку — організми з інших планет.

…Що підтверджує висновок пілота-рятувальника Мгеладзе про розум даного біовиду. Більше того, є підстава вважати, що Мгеладзе відкрила цивілізацію, в принципі відмінну від земної, техногенної. У той час, як людина, залишаючись фізіологічно незмінною протягом десятків тисяч років, удосконалює свої знаряддя праці — ці істоти, навпаки, йдуть шляхом активної перебудови власного організму. Нічим іншим не можна пояснити універсальної пристосованості досліджуваного екземпляра. Крім атмосферних легенів, у нього є зябра для водного дихання. Крім зору з дуже широким кольоровим спектром, екземпляр має органи, які створюють і сприймають радіохвилі та рентгенівське випромінювання. Він може генерувати інфра— і ультразвук, а також електричні розряди і видиме світло значної яскравості. Його нюх у тисячу разів тонший за людський. Призначення багатьох органів поки не з’ясовано… Важко також уявити, якою практично була еволюція цього виду, що винайшов і збудував власні органи…”

3

Користуючись короткими годинами високого сонця, Куніцин під прозорим куполом бази натхненно ліпив реконструкцію. А втім, про натхнення Олексія Сидоровича знав лише він сам. Гладке, як у манекена, жовтувато-сіре безгубе обличчя здавалося зовсім нерухомим: темні контактні лінзи в очних заглибинах робили його сліпим. Вузька спина Куніцина горбилась над столом через незручну позу; пальці на незграбних довгих руках спритно щипали пластилін. На що вже гарна була Віола, яка несподівано з брязкотом скинула скафандр у гермотамбурі, — оливкові щоки розпашілися від бігу, очі сяють, — та Олексій Сидорович навіть голови не повернув.

— Ви знаєте, щойно одна химера кружляла навколо мого шолома — невже хотіла познайомитись?

— Самовпевненість гарної жінки, — з якимось механічним скреготом сказав Куніцин, граціозно відгинаючи кінці пелюсток. — Навіть універсальні химери й ті залицяються до вас…

Віола гнівно стріпнула розсипаним волоссям:

— Здається, Рагнар каже правду…

— Так, це з ним вряди-годи буває.

— Він каже, що всі його культури в чашках Петрі скисають, коли ви заходите в лабораторію.

Ксенопалеонтолог лише ручиськом махнув і встав, як завжди зачепившись ногою за приварену гвинтову ніжку крісла. Реконструкція була готова: чи то квітка, вкрита лускою, чи то морська зірка лежала, обтікаючи червоними пелюстками куполок-підставку. Віола здивувалася, поглядаючи то на скульптуру, то на її автора, який похмуро мив руки під краном:

— Невже він такий на вигляд, наш бідолашний звір?

— Через мільйон років ви, напевно, теж будете виглядати трохи гірше, ніж зараз.

— Ні, справді, шеф, ви на диво галантні, — розсміялася дівчина, тонким пальцем обводячи веретеноподібні пелюстки. І раптом зняла реконструкцію з підставки:

— Ви не заперечуєте?

Почувши ствердне хрюкання, вона обережно наблизила краї пелюсток і зігнула їх кінці всередину. Пелюстки з’єднались ідеально, і “квітка” перетворилася в кулястий плід.

— Атож, — мляво посміхнувся Куніцин, прихилившись до ввігнутої стіни, і засунув руки до кишень. — Не така ви й нездара, як мені видалося спершу. Я, грішним ділом, подумав, коли ще креслив схему, що це справжнісінька розгортка поверхні кулі.

Він відштовхнувся від стіни і, звичайно ж, налетів на стіл.

— Оця броньова луска вкриває пелюстку лише ззовні. Зісподу, очевидно, були органи харчування, руху… Повзав собі спокійно, поки не виникала небезпека. А ледь що — згортався, і спробуй його вкуси. — Куніцин забрав реконструкцію, розгорнув і посадив на підставку. — Цікаво б знайти того, хто міг би його злякати.

— Мені чомусь здається, що живих ворогів у нього не було, — раптом упевнено і серйозно сказала Віола. — Вся Химера продірявлена кратерами, як сир. Коли всі вулкани працювали, кулькам тільки й лишалося, що котитися.

Безброва, безгуба маска повільно зморщила ніс, підняла куточки рота: Олексій Сидорович радів.

— Ні, без сумніву, спілкування зі мною іде вам на користь, Віоло Вахтангівно! Можливо, все так і було. Адже і нашого звіра колись залило лавою… — Куточки ротової щілини одразу обвисли, немов Куніцину завдавало великих труднощів рухати маскою. — Ідіть до вашої Наілі, а я поки на честь наших відкриттів приготую лукуллівський обід. [5]

5

Лукуллівським особливо пишне і вишукане частування називають на честь римського патриція Лукулла, який прославив своє ім’я розкішними бенкетами.