Бійцівський клуб

Я питаю, наскільки замолодий.

«Це не важить, — каже Тайлер, — якщо волонтер молодий, ми кажемо йому, що він занадто молодий. Якщо він товстий, то він надміру жирний. Якщо старий, то застарий. Худий — занадто худий. Білий — надто білий. Чорний — надміру чорний».

Так випробовували волонтерів в буддистських монастирях хрінзна-скільки років, каже Тайлер. Кажеш волонтерові йти геть, і, якщо його рішення остаточне, так що він чекає біля входу без їжі, сховку та заохочення три дні, тоді й тільки тоді він може увійти й почати тренування.

Тож я кажу містеру янголу, що він замолодий, проте в обід він усе ще там. Після обіду я виходжу, б’ю його віником і викидаю речі на вулицю. Згори Тайлер бачить, як я влучаю віником хлопцю по вуху, а коли він лишається незворушним, я відфутболюю його речі в канаву і кричу.

Іди геть, кричу. Ти що, не чув? Ти замолодий. У тебе нічого не вийде, кричу я. Повертайся за кілька років і спробуй знову. Геть. Геть з мого ґанку.

Наступного дня хлоп на місці, й виходить Тайлер. «Вибач», — каже Тайлер; йому шкода, що він сказав про тренування, але хлопець справді надто молодий, і чи не зволить він піти.

Добрий поліцейський — поганий поліцейський.

Я знову кричу на бідного хлопця. За шість годин виходить Тайлер і каже, що йому шкода, проте ні. Хлопець має піти. Тайлер каже, що він викличе поліцію, якщо той не піде.

А хлопець лишається.

Його речі досі в канаві. Вітром паперовий пакет знесло геть.

А хлопець лишається.

На третій день перед дверима стоїть інший волонтер. Містер янгол ще там, і Тайлер спускається і каже йому: «Заходь. Підбери знадвору речі й заходь».

Новенькому Тайлер каже, що йому шкода, але то була помилка. Новенький надміру старий для тренувань, і чи не зволить він піти.

Щодня я ходжу на роботу. Я повертаюся додому, і щодня на ґанку чекають один-два хлопці. Вони не дивляться тобі в очі. Я зачиняю двері й лишаю їх на ґанку. І так щодня, часом хтось із волонтерів іде, але переважно вони стоять, мов прибиті, три дні, доки більшість із сімдесяти двох ліжок, куплених і встановлених нами з Тайлером у підвалі, не заповнюється.

Якось Тайлер дає мені п’ятсот баксів готівкою і каже зберігати їх у взутті. Гроші на мій похорон. Ще одна давня традиція буддистських монастирів.

Я повертаюся з роботи, а дім повен незнайомців, прийнятих Тайлером. Усі вони працюють. Весь перший поверх перетворюється на кухню і на миловарню. Ванна ніколи не буває вільна. Зграйки людей щезають на кілька днів і повертаються із червоними гумовими пакетами рідкого водянистого жиру.

Якось ввечері Тайлер піднімається нагору, де я ховаюся в своїй кімнаті, й каже: «Не чіпай їх. Усі вони знають, що робити. Це частина проекту «Каліцтво». Ніхто з них не знає всього плану, проте кожен із них натренований на ідеальне виконання одного простого завдання».

Правило проекту «Каліцтво» — ти маєш вірити Тайлеру.

Потім Тайлер щез.

Зміни хлопців із проекту «Каліцтво» весь день топлять жир. Я не сплю. Усю ніч я чую, як інші зміни додають луг і нарізають мило, висушують його на декові, тоді запаковують кожен шматок у тканину й ставлять етикетку «Миловарня Пейпер-стрит». Усі, окрім мене, знають, що робити, а Тайлера не буває вдома.

Я кидаюся на стіни, мов миша, що потрапила до годинникового механізму з мовчазними людьми, енергійними, мов натреновані мавпочки, що готують, і працюють, і сплять позмінно. Перемкни важіль. Натисни кнопку. Зміна космічних мавпочок весь день готує їжу, і весь день зміни космічних мавпочок їдять із принесених ними білих пластикових мисок.

Якось вранці я йшов на роботу, а на ґанку, вбраний у чорне взуття, сорочку й штани, стоїть Великий Боб. Питаю його: він бачив Тайлера останнім часом? Це Тайлер сюди його послав?

— Перше правило проекту «Каліцтво», — каже Великий Боб із випростаною спиною і зсунутими підборами, — ти не питаєш про проект «Каліцтво».

То яке ж завдання, що не вимагає мізків, доручив йому Тайлер, питаю. Є ж хлопці, що тільки й роблять, що варять рис, чи миють миски, чи прибирають сортир. Усенький день. Чи пообіцяв Тайлер Бобові просвітлення, якщо той шістнадцять годин на добу пакуватиме шматки мила?

Великий Боб не каже нічого.

Я йду на роботу. Повертаюся, а Великий Боб досі стоїть. Я всю ніч не спав, а на ранок Великий Боб уже порається в саду.

Перш ніж я йду на роботу, питаю, хто його впустив. Хто доручив це завдання? Він бачив Тайлера? Тайлер був тут минулої ночі?

Великий Боб каже: «Перше правило проекту “Каліцтво” — ти не говориш…»

Я обриваю його на півслові. Ага, кажу. Так, так, так, так, так.

І весь час, що я на роботі, космічні мавпочки розкопують брудний газон навколо будинку й обробляють землю англійською сіллю, щоби знизити кислотність, закопують перегній із загонів на фермах та мішки обрізків волосся з перукарень, щоби відлякати кротів і мишей та підвищити рівень протеїнів у ґрунті.

Будь-коли вночі космічні мавпочки з якихось скотобоєнь удобрюють землю кров’ю та кістковою мукою, щоби підвищити вміст заліза та фосфору відповідно.

Зміни космічних мавпочок саджають базилік, чебрець і салат-латук, пагони ліщини, евкаліпту, декоративного апельсину і м’яти всуміш, мов у калейдоскопі. Кілька трояндових кущів на кожну зелену грядку. А інші зміни ночами при світлі свічок виловлюють і вбивають слимаків і равликів. Ще одна зміна космічних мавпочок відбирає тільки найліпше листя і ягоди ялівцю, щоби зварити натуральний барвник. Живокіст, адже це природний антисептик. Листя фіалки — бо воно лікує від головного болю, та запашну маренку — вона надає милу аромату свіжоскошеної трави.

У кухні — пляшки з вісімдесятипроцентним спиртом для напівпрозорого мила з рожевою геранню та тростиновим цукром чи з пачулями^[32]. Я вкрав пляшку спирту й витратив гроші на особистий похорон та цигарки. Виринає Марла. Базікаємо про рослини. Гуляємо з нею всипаними гравієм стежками між калейдоскопічних грядок садочка, куримо й п’ємо. Розмовляємо про її груди. Говоримо про все, окрім Тайлера Дердена.

І якось у газеті пишуть про те, що зграя чоловіків, убраних у чорне, пронеслася престижним районом міста й салоном престижних автомобілів, ударяючи бейсбольними битами по передніх бамперах машин так, що подушки безпеки спрацьовували, розсипаючись на порох, на тлі виску сигналізацій.

У «Миловарні Пейпер-стрит» інші загони обривають пелюстки троянд, анемонів чи лаванди і складають їх до коробок із очищеним салом — воно всотає їх запах, і мило матиме квітковий аромат.

Марла розповідає мені про рослини.

Троянда, каже Марла, натуральний в’яжучий засіб.

Назви деяких рослин мовби взяті з некрологів — ірис, базилік, рута, розмарин та вербена. Деякі, як-от таволга і калюжниця, аїр та аралія, могли б належати шекспірівським феям. Чемериця із солодкуватим ванільним ароматом. Ліщина, ще одне природне в’яжуче.