Без козиря (збірка)

— Добре командує ваш Щорс. Він що, офіцер?

— Кажуть: «Куриця не птиця, прапорщик не офіцер».

— А що ж, на них війна трималась, на прапорщиках.

— Саме головне — діло знає: ви б подивились, яка дисципліна. Одним словом — більшовик! До самого Леніна їздив.

Про Леніна в камері згадували часто, і у Байди склалася про нього думка як про людину, від одного погляду якої царі і їх міністри розбігаються, як руді миші.

— Строгий?

— Товариш Ленін? Командир каже, тільки з батьком рідним можна так побалакати (у Байди ніби шпичками закололо щоки). Цікавився, який настрій серед робітників, як живуть селяни.

— Значить, наш, — сказав Байда, — коли не забуває про робітника.

— І про мужика думає, — вставив дядько Пилип. — Чому? Бо мужик завжди правді вірний, він не жмикрут.

Троян, мабуть, теж прислухався до розмови, хоч і сидів осторонь, бо обернувся й сказав:

— Правильно, дядьку Пилипе! Панам та їх підголоскам, — і він кивнув у куток, де сидів лисенький чоловічок, на прізвище Попсуй, — їм би дуже хотілося, щоб одні до ліса, а другі до біса.

— Зі сліпим дороги не знайдеш, — відказав Попсуй. — Це не нами вигадано.

Попсуй був у пенсне, з гостренькою борідкою, з кругленьким черевцем. Йому носили щодня передачки, які він, відвертаючись у куток, намагався сам з'їсти все до крихти. Коли всі інші потрапили до в'язниці за опір німецьким окупантам і Центральній Раді, то Попсуй опинився за ґратами за якусь махінацію в суді, де він виступав як адвокат. Але Попсуй вважав, що й він «жертва» революції. Він говорив так красномовно, що залюбки його слухали, але коли заходила мова про Жовтневу революцію, Троян завжди заганяв його на слизьке.

Байда спочатку навіть не розумів, чого вони сперечаються — обидва проти царя, обидва за революцію, а сперечаються. Одне тільки їх різнило: в словах Трояна завжди чулась зненависть до панів, до експлуататорів, а Попсуй усе серединка на половинку. А коли ще й дядько Пилип після одної такої суперечки сказав, кивнувши на Попсуя: «Сказано, пан: їсть мужицький хліб, а мужика ні в що не ставить!» — Байді стало зрозуміло, що не одним вони миром мазані.

З того часу Байда перестав слухати розказні Попсуя і завжди тримав руку Трояна. Якось Троян одержав з волі записку в цигарках і враз визвірився на Попсуя:

— От до чого довела ваша заяча політика: гетьман уже відновлює власність на землю, фабрики й заводи знову повертає хазяям.

— Я його не обирав, гетьмана!

— Так потакав.

— Тепер вони так прикрутять, що й на печі ніхто не всидить, — сказав дядько Пилип.

— Попсуї всидять, — кивнув Косов. — Меншовики й до гетьмана присусідяться.

— Я комісарів не потребую! — враз заверещав Попсуй. — Може, гадаєте, що це Луганський загін?

Косов зблід. Саме про його комісарювання в загоні й допитувався слідчий. Знало про це лише кілька чоловік у камері. Він стиснув кулаки й кинувся до Попсуя, але між ними став Троян:

— Чекай, Косов. Винюхав, значить?

— Не ваша справа! Я не бажаю з вами балакати, я, я… — і він затарабанив у двері.

Але в очко визвірився вартовий і загрозливо гаркнув:

— Відійди, шпана!

— Як він зразу його впізнав! — зареготав Карбований.

Того ж вечора Попсуя викликали на допит. За півгодини він повернувся, і, намагаючись нікому не дивитися в очі, зібрав свої речі, і, навіть ні з ким не попрощавшись, пішов. Серед ночі викликали слюсаря Косова. Назад він уже не повернувся. В камері не спали до самого ранку. Троян ходив зосереджений, з міцно стиснутими губами, а коли побачив, що всі перейнялись якимось страхом, з докором сказав:

— Без жертв, товариші, не обійдемось. На те боротьба. Тепер самі побачили, як попсуї продають революцію. Ідіть-но сюди, будемо газету читати, а потім скажу, як вона потрапила до нас.

Розгорнувши газету, Троян вдоволено вигукнув:

— Ну от, я ж казав, що народ не буде ходити в німецькому ярмі. Забастували залізничники! Це ж яка допомога селянам! Німці тепер не зможуть вивозити хліб, перекидати війська для придушення повстань. От вам, товариші, плоди нашої агітації. А тепер ще треба, щоб шахти стали. Чуєте, товариші шахтарі? Та проти такої сили не те що триста тисяч окупантів, а й удвоє більше нічого не вдіють! Навіть коли й зламають страйк залізничників, усе одно паровози без вугілля не поїдуть. А не поїдуть паровози — не вивезуть хліба, лісу, руди. От як одне за друге чіпляється.

А через кілька днів по тому в камері з'явилися і залізничники. Один був машиніст, другий — слюсар із депо, а третій — мастильник. Їх зустріли як героїв.

— Держитесь, товариші?

— Забастовка росте?

— Всі вже залізниці України стали! — сказав машиніст.

— Ура! ура! — закричали в'язні.

— Качати залізничників!

Дехто взявся за машиніста, але він болісно крякнув і сказав:

— Мене вже і без вас покачали гайдамаки, аж дихнути не можу.

— Дома взяли, чи як?

— Облаву на Чечелівці зробили. Більше тисячі робітників затримали. А в німецького офіцера і список уже був. Декого провели під конвоєм до паровозів, а нас оце сюди.

— Ми тут довго не засидимось, — вставив мастильник, — нашого брата в концентраційні табори відсилають, аж у Білу на Підляшші.

— Що ще нового на волі? — спитав Байда.

— Де та воля, товаришу? Вся Україна тепер стала тюрмою. А ви чи не шахтар, бува?

— Вгадав!

— Ну то вам цікаво почути: по всьому Донбасу й Криворіжжю забастовки почались.

— Неначе підслухали тебе, товаришу Троян! — з захопленням вигукнув Карбований.

— Бо один центр керує, — відказав Троян. — Товариш Ленін думає не тільки за Росію, а за всіх трудящих.

— Це правильно, товаришу, якби не допомогли петроградські робітники, може б, німецькі окупанти вже й зламали залізничників.

— Про яку допомогу кажете?

— Шкода, не захопив відозви.

— А я приховав, — сказав слюсар депо і витяг із кепки клаптик паперу.

— Та ти своїми словами!

— А навіщо мені вигадувати? Нате читайте.

— Це від Петроградського комітету РКП(б), — сказав Троян, взявши відозву до своїх рук. — Про страйк залізничників. — Він пробіг очима перші рядки, потім підвищив голос: «…Хто може, хто повинен прийти їм на допомогу? Ми, їхні брати по боротьбі — російські пролетарі і в першу чергу передовий загін робітників Росії — революційний пролетаріат Петрограда… Нехай кожен пітерський робітник, робітниця, матрос, червоноармієць принесе свою лепту на велику справу визволення українських братів, що страждають у капіталістичному рабстві!»