Блискавка
Шрифт:
(шум у вухах)
цю біль, яка з кожною секундою
(А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А-А!!!)
(Софія не могла кричати)
ставала все нестерпніше і здавалося
(Господи, що так сильно шумить у вухах?)
цьому не буде кінця. Окрім цього виник не зрозумілий шум, який нагадував порив вітру, коли їдеш на величезній швидкості в авто, з відкритим вікном, і вітер задуває в обличчя. Джерело цього шуму було не відоме, але він ставав дедалі голосніше. Наростання шуму все тривало і тривало, здавалося, що це буде аж до безконечності і від цього можна просто збожеволіти.
Раптом все стихло.
Пауза.
Наче весь світ
Але потім, наче хтось знову натиснув тільки цього разу «PLAY», світ почав рухатися дуже повільно, поступово набираючи швидкість свого звичного темпу існування.
Біль і шум у вухах минули так же несподівано, як і почалися. Софія відчула значне полегшення, неймовірне тепло, що розповсюджувалося по всьому тілу, пронизуючи все її єство. Це тепло було надзвичайно приємним, збуджуючим і справжньою насолодою, чимось нагадуючи дівчині оргазм.
Отак, мабуть, і помирають люди. Яке це блаженство! Який кайф! Виходить, смерть не така страшна, як всім здавалося.
Але наступної миті, вона вже забула про всі думки, бо відбулося ще одне фантастичне, аномальне явище. Софія відчула, що земля, на якій вона лежить, починає під нею крутитися і це її
(збуджувало, як наркотик)
трохи лякало, але водночас і інтригувало, адже таке побачиш далеко не кожен день. Все перед нею крутилося повільно, але поступово прискорюючи темп. Це було схоже на стан зміненої свідомості за допомогою психотропних речовин. Софія зрозуміла, що це не земля рухається, а вона сама рухається відносно землі. Це не можливо! Але дівчина, відчувала, як повільно піднімається з асфальту (не в сенсі піднімається на ноги, а саме піднімається над асфальтом паралельно), як легка пір’їнка, яку підхопив вітер і несе в невідомому напрямку. Софія піднялася над землею без найменших зусиль. Вона могла побачити людей, що стояли поруч і навіть
(галюцинації! Цього насправді не існує!)
своє власне тіло, що вже було не живим і лежало, промокаючи під зливою. Це було дуже надзвичайне, утопічне відчуття, нагадуючи чергове сновидіння. Відчуття невагомості. Проте, від цього факту Софія ніякої тривоги не відчувала, а навпаки – лише радість, спокій, певне блаженство, ейфорію і (найголовніше!) відчуття безмежної свободи, що перед нею відкривалася, як перед мандрівником-мореплавцем відкриваються величезні простори океану.
Неймовірно! Софія не могла повірити власним очам, як вона бачить себе збоку і всіх оточуючих людей! Вона легко, граціозно і без зусиль просто літала над землею, спостерігаючи, як «швидка допомога» зупинилася на дорозі і з неї хутко вискочило кілька стривожених людей в білих халатах, які підбігли до неї, почали робити різні маніпуляції, намагаючись дівчину повернути до життя, якщо це ще було можливо зробити.
– Принеси ноші, – крикнув лікар своєму асистенту. – Воруши дупою!
Той не забарився виконувати наказ. Вже через хвилину тіло Софії обережно поклали в «швидку» і повезли до лікарні. Дівчина, висіла в повітрі, як легкий сіруватий туман за кілька метрів від землі, спостерігаючи зверху за цією картиною і залишалася цим вкрай не задоволеною.
Куди вони мене везуть? Навіщо? Мені і тут зверху дуже добре і я не хочу повертатися до земного життя. Тут так легко і прекрасно! Така свобода і нове життя! Чудово! Тепер вже я не захочу повертатися назад. До біса весь земний, смердючий, паскудний і жорсткий світ. Тепер в мене є новий світ. Світ безсмертя та всемогутності.
Софія усвідомила, що ніхто її не помічає взагалі і вона може за будь-яким із цих людей спостерігати, літаючи над землею і відчуваючи екстаз, як від прийнятої дози кокаїну. Дівчина вирішила
дізнатися, куди везуть її фізичне тіло. Варто було їй лише про це подумати, як астральне тіло Софії вже опинилося над «швидкою» і вона побачила, що лікарі схилилися над нею і робили якісь маніпуляції. Вираз обличчя у кожного з них був дуже знервований, напружений. Один лікар почухав потилицю і безнадійно глянув на своїх колег.– Боюся, що ми її вже втратили.
Проте, Софія так не вважала, опинившись в іншому вимірі і повертатися назад у власне тіло теж не хотіла. Раптом усе сприйняття на той час, почало швидко змінюватися. Реальний світ (чи принаймні світ, який Софія вважала реальним), почав тьмяніти, крутитися навколо неї, створюючи повсюди такий собі вирій, торнадо, де дівчина знаходилася в самому епіцентрі. Все рухалося настільки швидко, що зір вже не міг сприймати світ як одну картинку, а все, що її оточувало, почало розсипатися на уламки, наче, відкриваючи Софії, іншу реальність, альтернативний вимір. А далі перед її очима раптом усе дуже різко потемніло, наче зник увесь оточуючий світ, і її понесло в якийсь не відомий темний тунель. Софія спочатку злякалася, коли пітьма поглинула її, не побачивши нічого в кінці цього тунелю, окрім
(смерті)
яскравого світла. Воно виникло несподівано, як і всі відчуття у цьому незвичному стані зміненої свідомості, у стані між життям та смертю. Побачивши це світло, вона заспокоїлася і відчула, що це і є НОВЕ ЖИТТЯ.
Світло було дуже яскравим, але воно не різало очі і не відкидало ніякої тіні (такого не буває!), як це повинно бути насправді. Світло було просто СВІТЛОМ і іншого слова годі було підібрати. Від нього йшло незвичне тепло та любов. І це не піддавалося жодній інтерпретації.
Софія, опинившись поруч зі Світлом, не відчувала страху, болю, розпачу, ненависті, або ще якогось негативного почуття. Вона просто хотіла доторкнутися до цього Світла, ввійти з ним в контакт, розчинитися в ньому, пізнати його незбагнену таємницю – таємницю, що ховає в собі увесь Всесвіт, який безпосередньо на неї впливає. Дівчина навіть хотіла простягнути руку до цього Світла, але їй це ніяк не вдавалося, не зважаючи на величезні зусилля. Просто не відома сила
(Світло)
штовхала її назад. Софія не в змозі була наблизитися до Світла ближче ніж на десять метрів, хоча їй це страшенно хотілося.
[Софія, чи готова ти померти?]
Що? Вона збагнула, що ніхто до неї не говорить, а проте, почула голос Світла. Почула і зрозуміла, що передача інформації відбувалася через телепатичний зв'язок. Що відповісти? Ні, напевно не готова.
[Ні, напевно не готова.]
В цю ж мить, Софія збагнула і зрозуміла для себе одну дуже важливу річ: в цьому світі немає ніяких таємниць, немає можливості людині щось приховати від
(Бога)
цього Світла, Всесвітнього розуму, що з нею телепатично спілкується і знає про неї абсолютно все ще до її моменту народження. І, звісно, ніякої брехні чи виправдань для Нього не існує. Світло бачить усе існування дівчини наскрізь, як на долоні з найменшими дрібницями.
[Що значне ти зробила в своєму житті? Що ти можеш мені показати?]
Дівчина спочатку розгубилася, але спроба мовчати і щось придумати не виходила. А дати якусь конкретну відповідь, вона просто не могла. Несподівано перед нею виникла картина – ціле відео її життя, починаючи з самого народження і так до останнього дня, до самої смерті. Софія побачила свої дитячі роки – багато значних та не значних гріхів, побачила вже себе трохи старшою (як перший раз закурила за школою, прогулюючи уроки у компанії безшабашних хлопців та дівчат), як пізно прийшла додому і мати від цього захворіла…