Бомба для голови

— Ви зробили водневу бомбу для Ліма?

— Так.

Ісаєв узяв мікрофон і спитав:

— Земля, ви записуєте показання?

— Так, — відповіли йому.

— Преса у вас?

— Так. Тут Кроне з «Телеграфу».

— Передайте їм, що все буде гаразд, — сказав Ісаєв. — Тільки треба встигнути взяти Вальтера. І поспішіть на їхню спостережну раду. В них зараз засідання. Подзвоніть туди. Вам скажуть, що Айсман зараз виступає і зможе розмовляти з вами через три-чотири години. Це алібі на той час, поки Айсман в Італії. Неодмінно подзвоніть до них. Я хочу послухати, як вам брехатиме Бауер… А з нами все буде гаразд. Не хвилюйтеся, земле. Я вийняв радіозапал ще на аеродромі… Ми з пілотами вирішили погратися з життєлюбним Айсманом. Так, Айсман? Ти добре проковтнув черв'ячка? До зустрічі, земле…

Айсман упав, підклавши ліву руку під живіт, і зразу став рихло безформним. Ісаєв несподівано згадав ту страшну глибинну рибу, яку вони витягли на «самодурі» біля Гагри з гумового човна разом з Мишанею рано-вранці, коли ще не було сонця і сніг було видно на Авадхарі…

«Господи, коли ж це було? — стомлено посміхнувся Ісаєв. — Скоріше б це повторилося там, у Гагрі чи в Удомлі, але щоб неодмінно з Мишанею і без цієї глибинної риби, а, як завжди, у вересні, коли йде ставрида і чайки літають за човнами рибалок, гомінливо лаючись у хисткому синьо-рожевому небі, і чутно, як у санаторіях люди виходять на зарядку і культурники діловито розтягують пошарпані міхи своїх акордеонів…»

— Очухається, — сказав Ісаєв пілотам. — Повіко смикається. Це форма істерики. А може, час хоче виграти. Повертайте, хлопці, на аеродромі нас чекає поліція… Якщо поліція прихопить мене заодно з цим недолюдком, ви, я хотів би сподіватися, дасте показання на мою користь. Чи ні?

Москва — Нью-Йорк — Сінгапур — Берлін

1970