Борозна у чужому полі

Досі більшість архітектурних проектів в Амери- ці для українців виконували чужинці, і тільки від 1947 року існує в Нью-Йорку перше архітектурне бюро архітекта Юліана Ястремського, який спроектував ду- ховний інтернат у Вашингтоні та церкву в Станфор- ді, Нью-Джерсі. Сергій Тимошенко, перебуваючи від 1946 року у Ванкувері (збудована), в Саскатуні (збудо- вана), в Елдмонті, і перепроектував церкву в Торонто. Почав був також проектувати українську церкву для Буенос-Айреса....

Тяжко зробити повний огляд 50-літнього етапу в українській архітектурі, не маючи майже ніяких друко- ваних матеріялів, тому буду вдячний кожному читачеві цих рядків за доповнення та зауваження. Навіть із тих нечисленних архітектурних пам’яток багато знищено, архітектурні матеріяли по історії української архітек- тури. Належний розвиток може запевнити архітектурі тільки повна політична свобода та вільний обмін думок з іншими народами. Здобутки архітектури західного світу напевно будуть мати великий вплив на поновно відроджену українську архітектуру, яка, хочу надіятись, зможе імпонувати своїм і чужим не тільки традиційніс- тю, але й сучасністю та новими здобутками».

Збігло кілька місяців опісля публікації, і перед Сергієм Олександровичем Тимошенком лежав від- гук. З тим, що писав адресат, він був місцями згоден, а місцями ладен іти на суперечку і то затяту. Тимошен- ко не певен в оповіді про ті події чи факти, що чужі вуста передавали, зате не мав підстав сумніватися в баченому і чутому особисто, самим пережитому.

Але хоч як би там було, автор не заперечує най- істотнішого: національна архітектура – багата і роз- маїта, і ніхто не подужає зіпхнути її у могилу.

«До редакційної колегії

«Вістей Т-ва Українських інженерів в Америці».

Шановні панове!

В І/23 числі «Вістей» було надруковано стат- тю Ол. Тимошенка «Українська архітектура в ХХ столітті». Стаття дуже цікава і змістовна, про- те, на жаль, очевидячки – за браком у автора до- статньої інформації, декотрі з поданих в ній відо- мостей потребують поправок і доповнень.

Вважаю за необхідне подати деякі з них до відо- ма читачів. До стор. 2: Будинок «Прісутствєнних мєст» у Києві, збудований в 1857 р. за традиціями Миколаєвської «казьонної архітектури», не має нічого спільно з так зв. «російським стилем», який постав і виробився в останній четвертині ХІХ століття. «Російський стиль» урядовим стилем ніколи не був.

Збірка «Українське мистецтво» була видана не Данилом Щербаківським, а Вадимом Щербаків- ським. В 1913 році Данило Щербаківський був авто- ром другої збірки під тою самою назвою, надруко- ваною в 1926 р.

Маляр С. Васильківський не брав ніякої участи в складанні проектів будинку Полтавського зем- ства і проектів для нього нікому не замовляв.

На конкурсі з 5 проектів було ухвалено проекта, зробленого архіт. В. Кричевським, за його власною ідеєю, самостійно і без будь-чиєї допомоги.

Конкурс мав місце не в 1907 році, а ще в 1903 р. В. Кричевський вже тоді був не «молодим архітек- турним креслярем», а 30-літнім архітектором- митцем, учнем архіт.-митця С. Загоскіна та акад. архітектури Ол. Бєкєтова, і мав за собою більше

ніж 10-літній стаж архітектурно-мистецького проектування.

До стор. 3: У статті сказано, що «...Васильків- ському було доручено внутрішню декорацію...». Насправді ж внутрішня декорація Полтавського земського будинку також була розроблена В. Кри- чевським і, в більшій своїй частині, виконана згід- но з його проектом. Частина ж оздоблення була виконана С. Васильківським та іншими, всупереч загальному задумові архіт. В. Кричевського, після того, як останній, через різні неприємності, зрікся мистецького нагляду над виконанням його проек- ту і покинув Полтаву.

В. Кричевський не одержував ні від кого стипен- дії на вивчення старих українських будівель; він студіював українську народну архітектуру і на- родне мистецтво, починаючи ще з 1892 року, що й дало йому матеріал для створення проекту будин- ку Земства в Полтаві тоді, коли ще не було ні одної друкованої розвідки про українську архітектуру.

Для доповнення треба зазначити також, що архіт. В. Кричевський ще до закінчення будування цього будинку одержав низку замовлень на проек- тування інших будинків у створеному стилі. Він спроектував «Народний дім» для м. Лохвиці в 1904 р., будинки для дідичів Дмитрієва в с. Яреськи, на Полтавщині, та Д. Милорадовича в с. Веселий По- діл, на Полтавщині ж, у 1905 р., фасад і внутрішню декорацію будинку для Ів. Пітліковського, в Києві, на Полтавській вул., у 1907 році, будинок Школи ім. Сергія Грушевського в Києві, на Куренівці, в 1910 р., три типових проекти для ряду сільських шкіл на замовлення Чернігівського земства, в 1912 р., літній будинок С. Лаврентьєва, під Києвом, у 1913 р., лі-

карню д-ра Стаховського у Винниці, в тому само- му році, будинок для Терещенка, під Старокостян- тиновим, і міську бібліотеку, в Лебедині, – обидва в 1914 році, і церкву для військового табору під Прилуками в 1916 році, всі в українському модерно- му стилі. По революції він зробив проект у тому ж таки стилі для будинку Чубуна-Подульського, в Переяславі – в 1923 р., хату-читальню та лабо- раторію ім. Акад. Заболотного, в с. Чеботарка, на Поділлі, в 1931 р. та виставки «Україна гостем у Грузії», в 1931 р., окрім уже згаданих у статті Ол. Тимошенка, не говорив про проекти, виконані в ін- ших стилях…

Далеко не всіх свідомих українців – професорів було усунено від педагогічної праці в архітекту- рі; на архітектурних факультетах Будівельного інституту та Художнього інституту в Києві ви- кладали проф. М. Дамиловський (з 1931-го чи 1932 р. і аж до останньої війни), проф. В. Заболотний, проф. В. Кричевський та асистенти й доценти П. Костирко, В. Онащенко, О. Смик, П. Юрченко та ряд інших. Вина обставин, а не їхня, що українська національна архітектура не змогла останніми ро- ками розвиватися.