Бояриня

уже хоч би й на голові ходити,

аби чогось добутися для тебе

та для Вкраїни. Дай мені супліку,

оту, що ти приготував цареві, —

як влучу слушний час, то я подам

до власних рук йому.

Г і с т ь

(виймає загорнений у хустину папір з печатками)

Ось, пане-брате,

хай бог тобі поможе! Не минути

розливу крові братньої, як тільки

супліка сяя марна буде.

С т е п а н

Боже,

не попусти!

Г і с т ь

Бувай здоров. Піду вже.

С т е п а н

Хай бог тебе провадить, пане-брате.

Чоломкаються. Гість виходить.

О к с а н а

(швиденько увіходить з інших дверей швидким кроком)

А я тебе, Степане, скрізь шукаю.

С т е п а н

Що там таке?

О к с а н а

Порадитися треба.

Мені Яхненко тут листа привіз

від братчиці-товаришки.

С т е п а н (з поспіхом)

Де лист?

Його спалити треба!

О к с а н а

Бог з тобою!

Чому спалити? То вона прохає,

щоб я, по змозі, грошей їй послала,

якусь вона потребу має пильну.

С т е п а н

Не посилай. Крий боже! І не думай!

О к с а н а

Та що тобі біг дав? Я й не гадала,

що ти такий скупий. Коли вже так —

я з посагу свого послати можу.

С т е п а н

Та я не грошей жалую, Оксано.

О к с а н а

А чом же ти не хочеш?

С т е п а н

Небезпечно.

(Нахилившись до неї, зовсім нишком).

Вони там з Дорошенком накладають...

О к с а н а

(здивована мовчить, потім загадково усміхається)

Ну що ж, так, може, й треба.

С т е п а н

Схаменися!

Ти ж так боялася розливу крові,

а ся війна найпаче братовбійна,

що Дорошенко зняв на Україні, -'-

то ж він татар на поміч приєднав

і платить їм ясиром християнським.

О к с а н а

(сідає, мов знесилена, на ослін і спирається па стіл)

Скрізь горе, скрізь, куди не обернися...

Татари там... татари й тут...

С т е п а н

Оксано!

Що мариться тобі? Татари тут?

О к с а н а

А що ж? Хіба я тут, не як татарка,

сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш

під ноги слатися своєму пану,

мов ханові? Скрізь палі, канчуки...

холопів продають... Чим не татари?

С т е п а н

Тут віра християнська

О к с а н а

Тільки ж віра!

Та й то... прийду до церкви — прости,

боже! —

я тут і служби щось не пізнаю:

заводять якось, хтозна й по-якому...

С т е п а н

Оксано, се вже гріх!

О к с а н а

Ой чоловіче!..

Та й осоружна ж ся мені Москва!

(Схиляється головою до стола).

С т е п а н (сумно стоїть над нею)

Я так і знав... Хіба ж я не казав,

що я тобі нічого дать не можу

тут, на чужині?..

О к с а н а (кидається до нього)

Ні, моє кохання!

Се я недобра! Так, немов не знаю,

що бідний мій голубонько страждає

за всіх найгірше, — треба ж завдавати

жалю ще більше!

(Степан пригортає її).

Ну, скажи, мій любий,

чи довго нам ще мучитися так?

С т е п а н (зітхнувши)

Бог знає, серденько!

О к с а н а

Невже й загинем

у сій неволі?

С т е п а н

Май надію в бозі.

Ще якось, може, зміняться часи.

Коли б утихомирилося трохи

там, на Вкраїні, попрошу царя,

щоб відпустив мене хоч у гостину.

О к с а н а

Тепер ніяк не можна?

С т е п а н

Ні, єдина,

тепер нема що й думати! От саме

я думаю до царя супліку нести,

що люди з України привезли, —

жаліються на утиски, на кривди...

Я маю боронити ту супліку,

то вже ж не час проситися з Москви.

"От, — скажуть, — речі солодко розводить,

а сам в ліс дивиться". Тепер, Оксано,

нам треба стерегтися так, "щоб муха

не підточила носа", як то кажуть.

Крий боже схибити в чому, — пропала

вся наша справа і громадська вкупі.

О к с а н а

Ну як його ще більше стерегтися?

Вже й так немов замазались у піч!

С т е п а н

Та от, наприклад, ти послати хочеш

ті гроші братчиці...

О к с а н а (спустивши очі)

Вже не пошлю.

Нехай пробачить, що ж, коли не змога...

Я напишу їй...

С т е п а н

Краще не пиши

нічого, серце.

О к с а н а

Як же ж так, Степане?

Се ж навіть незвичайно!

С т е п а н

Як листа

десь перехоплять — чи то раз бувало? —

то ще готові взяти на тортури,

як викриють ту справу з Дорошенком,

щоб ти призналася, в чім накладала

З товаришками...

О к с а н а

Я перекажу

через Яхненка...

С т е п а н

Мушу я просити,

щоб ти його у нас тут не приймала.

О к с а н а

Та я ж його просила, щоб прийшов!

Вже ж не прогнати!

С т е п а н

Накажи слугою,

що ти нездужаєш.

О к с а н а

Не випадає.

С т е п а н

Як хочеш. Тільки як візьмуть "на дибу",

то вже не жалуй!

О к с а н а

Звідки вже й "на дибу"?

С т е п а н

А що ж ти думаєш? За тим Яхненком

шпиги московські цілим роєм ходять.